Постанова № 31241237, 14.05.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. Справа № 914/493/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Галушко Н.А.

- Мельник Г.І.

Розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМ Україна», м.Київ від 07.03.2013р. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожні знаки», с.Черляни, Львівської області від 05.03.2013р.

на рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2013р.

у справі №914/493/13-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМ Україна», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорожні знаки», с.Черляни, Львівської області

про: стягнення 78126,91грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Мартинюк А.Г. - представник

від відповідача: Мудрик В.В. - представник

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року у склад колегії для розгляду справи №914/493/13-г введено суддів Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л.

У зв'язку із зайнятістю судді Кравчук Н.М. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у склад колегії для розгляду справи №914/493/13-г введено замість судді Кравчук Н.М. суддю Галушко Н.А.

Крім цього, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013 року у склад колегії для розгляду справи №914/493/13-г введено замість судді Мирутенка О.Л., який перебував у відрядженні суддю Мельник Г.І.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.02.2013р. у справі №914/493/13-г (суддя Кидисюк Р.А.) позовні вимоги ТзОВ « 3М Україна» задоволено частково та стягнено Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ Україна" 61634,91 грн. боргу за поставлений товар, 4726,06 грн. пені, 2908,41 грн. 3 % річних, 1525,44 грн. судового збору та 2000грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів оплати отриманого товару суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та нарахованих за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення. При цьому суд, зменшив суму витрат на правову допомогу, яку повинен відшкодувати відповідач.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю « 3М Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" оскаржили його в апеляційному порядку, оскільки вважають, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просять оскаржуване рішення скасувати.

Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю « 3М Україна» у своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що місцевим господарським судом невірно проведено перерахунок пені та безпідставно зменшено розмір відшкодування витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим просить змінити оскаржуване рішення в цій частині та стягнути з відповідача 13583,59грн. пені, а також 8600грн. витрат на правову допомогу.

Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" у своїй апеляційній скарзі стверджує про те, що судом не надано оцінки тій обставині, що договір поставки №TSS/09/10 є неукладеним, так як сторонами не визначено предмет договору, а тому такий договір не породжує жодних правових наслідків, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. При цьому, зазначає про те, що місцевим господарським судом не досліджувалася та обставина, що договір, який ніби-то укладено між сторонами підписано зі сторони ТзОВ «Дорожні знаки» не уповноваженою на те особою. Крім цього відповідач стверджує, що місцевим господарським судом неправомірно розглянено спір за відсутності представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи, а також безпідставно здійснено перерахунок і стягнення пені, оскільки щодо стягнення пені сплив строк позовної давності, а тому в цій частині вимоги позивача - безпідставні.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 02.04.2013р. б/н (вх.№05-04/1118/13 від 02.04.2013р.) та в судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" спростовує доводи позивача та підтримує доводи, викладені у своїй апеляційній скарзі, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу позивача (ТзОВ « 3М Україна») залишити без задоволення, а оскаржуване рішення скасувати повністю і в задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Натомість ТзОВ « 3М Україна» у своєму відзиві на апеляційну скаргу від 17.04.2013р. (х.№05-04/1623/13 від 18.04.2013р.) спростовує доводи відповідача та просить апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" відхилити та задоволити апеляційну скаргу позивача.

Крім цього, на адресу суду поступила окрема заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" від 01.04.2013р. (вх.№05-04/1625 від 18.04.2013р.) про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, мотивуючи це тим, що така заява не могла бути подана в суд першої інстанції, так як розгляд справи відбувся без участі представника відповідача.

В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про відшкодування витрат на надання правової допомоги в сумі 2000грн., про що надано суду платіжне доручення №1254 від 28.03.2013р.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2013р. у справі №914/493/13-г слід частково скасувати (змінити), враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" та Товариством з обмеженою відповідальністю « 3М Україна» 10 вересня 2010 року укладено договір поставки №ТSS/09/10 (далі Договір).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов укладеного Договору, ТОВ "ЗМ Україна" зобов'язувалося поставляти, а ТзОВ "ДОРОЖНІ ЗНАКИ" зобов'язувалося купувати та оплачувати товари, як це передбачено вказаним Договором поставки.

21 листопада 2011 року відповідно до видаткової накладної №047143 від 21.11.2011 року, товарно-транспортної накладної №138169 від 21.11.2011 року, а також згідно довіреності на отримання матеріальних цінностей № 457 від 18.11.2011 року позивач на умовах СІР згідно ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року (як це передбачено п. 5.6.2 Договору) поставило відповідачу товар (плівку світлоповертаючу) на загальну суму 207 269 (двісті сім тисяч двісті шістдесят дев'ять) гривень 83 копійки з урахуванням ПДВ. При цьому, як передбачено зазначеною вище видатковою накладною, та що підтверджується п. 2 акту звірки розрахунків між сторонами від 05.10.2012, покупець зобов'язаний був сплатити 50% вартості товару в якості передоплати, а решту 50% вартості товару - впродовж 30 днів з дати поставки. Але всупереч умовам Договору поставки ТзОВ "Дорожні знаки" оплатило лише частину вартості поставленого товару у розмірі 145634,92грн., а решта суми у розмірі 61634,91 грн. на момент подання позовної заяви до суду оплачена не була.

Вказане підтверджується бухгалтерською довідкою ТОВ "ЗМ Україна" від 28.12.2012 року та довідкою з банку від 19.10.2012 року про надходження коштів від відповідача. Стан взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем станом на 05.10.2012 року підтверджується долученим до матеріалів справи актом звірки розрахунків.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України у відношенні до поставок застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України щодо договору купівлі-продажу. Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає недопустимість відмови від виконання зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Зважаючи на викладене, та враховуючи, що відповідачем доказів погашення боргу в сумі 61634,91грн. не надано, суд першої інстанції правомірно задоволив вимоги позивача про їх стягнення.

Згідно п.12 1умов договору, сторони встановили, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 4.2 цього договору, Покупець зобов'язується сплатити штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Згідно розрахунку позовних вимог Відповідачу нараховано пеню у розмірі 13583,59грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд першої інстанції встановив, що правомірними є вимоги про стягнення лише 4726,06 грн. пені, виходячи з наступного розрахунку: за період з 22.12.2011 року по 22.06.2012 року (з 22.12.2011 року по 31.12.2011 року при обліковій ставці 7,75 % за 10 днів прострочення = 261,74 грн., з 01.01.2012 року по 22.03.2012 року при обліковій ставці 7,75 % за 82 дні прострочення = 2140,38 грн., з 23.03.2012 року по 22.06.2012 року при обліковій ставці 7,5 % за 92 дні прострочення = 2323,94 грн.).

Однак, суд апеляційної інстанції не може погодитися з таким розрахунком штрафних санкцій, оскільки місцевим господарським судом здійснено такий розрахунок виходячи з однієї облікової ставки НБУ, а не подвійної, як це передбачено законом та умовами договору.

Здійснивши власний перерахунок розміру пені, суд апеляційної інстанції встановив, що належною до стягнення є пеня в розмірі 7946,56грн., виходячи з наступного розрахунку:

БоргперіодКількість днівДнів у роціРозмір подвійної облікової ставкисума103634,91грн.22.12.2011-31.12.20111036515,5%440,1103634,91грн.01.01.2012-22.03.20128236615,5%3598,91103634,91грн.23.03.2012-22.06.20129236615%3907,55 7946,56Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги ТзОВ « 3М Україна» щодо невірного розрахунку пені, у зв'язку з чим, в цій частині апеляційну скаргу слід задоволити частково та змінити оскаржуване рішення в частині стягнення пені, а саме замість 4726,06 грн. пені, до стягнення підлягає 7946,56грн. пені. В стягненні 5537,03грн. пені відмовити, виходячи з положень ст..232 ГК України.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2908,41грн. 3% річних, правильність розрахунків яких перевірено судом першої інстанції.

Щодо вимог позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу в розмірі 8600грн., які місцевим господарським судом задоволені частково в розмірі 2000грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 04.03.1998, № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (далі - Роз'яснення), відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от відповідної угоди про надання послуг та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Якщо говорити про розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, слід зазначити, що в Господарському процесуальному кодексі Україні чи інших нормативно-правових актах не встановлено найнижчої чи найвищої межі щодо відшкодування витрат на послуги адвоката. Проте це не означає, що зазначене питання є неврегульованим. Так згідно п. 12 Роз'яснень передбачено: вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, зокрема на послуги адвоката, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність витрат для даної справи. Отже, встановлюючи розмір витрат, які повинні бути відшкодовані стороні, що виграла у справі, суд керується принципом «розумної необхідності». У п.П Інформаційного листа від 14.12.2007 р. №01-8/973 ВГСУ зазначав: «У визначенні «розумно необхідного» розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Аналіз практики ВГСУ показує, що як правило, співрозмірним визнається розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі, яка в майнових спорах складають 10-15 % від ціни позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у зв'язку із необхідністю судового захисту його прав звернувся за допомогою адвоката, уклавши відповідний договорів про надання правової допомоги № 03-12/12 від 3 грудня 2012 року сплатив адвокату винагороду у розмірі 8600,00грн. за надання послуг адвокатом.

Оскільки ч. 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача, вимоги позивача про відшкодування його 8600грн., понесених витрат на правову допомогу підставні та підлягають задоволенню в повному обсязі, у зв'язку з чим, рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2013р. в цій частині слід змінити.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції про неспіврозмірність розміру відшкодування названих витрат - сумі задоволених позовних вимог безпідставними, оскільки задоволенню підлягають вимоги в розмірі 72489,90грн.

Щодо доводів відповідача, наведених ним в апеляційній скарзі про те, що договір №ТSS/09/10 від 10.09.2010 є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. А як передбачено ч. 2 цієї є статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно ч. 1 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В матеріалах справи містяться видаткова накладній №047143 від 21.11.2011, товарно-транспортна накладна №138169 від 21.11.2011, які є невід'ємною частиною договору, а також в довіреність ТзОВ «Дорожні знаки» на отримання матеріальних цінностей №457 від 18.11.2011, згідно якої товар був переданий від позивача відповідачеві.

Таким чином всі наявні у справі документи підтверджують те, що договір був укладений належним чином, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідач здійснював оплати за вказаним договором, підписував акти звірки взаєморозрахунків, в яких прямо вказано за яким договором здійснювалася поставка, коли були вчинені операції по відвантаженню товару та його оплаті, розмір заборгованості, а також підтверджено строки оплати товару.

Щодо доводів відповідача про те, суд неправомірно розглянув спір за відсутності його представника, який клопотав про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст.77 ГПК України, суд має право, а не зобов'язаний відкласти розгляд справи. При цьому, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140, зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній мас право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК. При цьому, відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання (а.с.4), але не з'явився на судове засідання і при цьому не повідомив суд про поважні причини його неявки на судове засідання, та не надав до суду докази поважності причин неявки у судове засідання, а також враховуючи те, що в матеріалах справи є всі необхідні та допустимі докази для розгляду справи, то суд прийняв цілком законне рішення про розгляд справи за відсутності відповідача.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає доводи ТзОВ «Дорожні знаки», викладені ним в апеляційній скарзі - безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а також викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства. Подане клопотання відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені судом апеляційної інстанції відхиляється, так як не було подано суду першої інстанції та ним не розглядалося, а відповідачем не надано доказів поважності причин, з яких воно не було подано в суд першої інстанції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що апеляційну скаргу ТзОВ « 3М Україна» задоволено частково, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на відповідача - ТзОВ «Дорожні знаки». При цьому, виходячи із суми, яка задоволена до стягнення, розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу за розгляд справи в суді першої інстанції становить 1596,36грн.

Щодо клопотання відповідача про відшкодування йому витрат в розмірі 2000грн. за надання юридичної допомоги, то в його задоволенні слід відмовити, оскільки вимоги апеляційної скарги ТзОВ «Дорожні знаки» залишені без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101,103,104,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗМ Україна» задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2013р. у справі №914/493/13-г - скасувати (змінити) в частині стягнення з на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ Україна" - 4726,06грн. пені та 2000,00грн. і в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені задоволити частково, а вимоги про стягнення витрат на правову допомогу -задоволити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ Україна" - 7946,56грн. пені. та 8600,00грн. витрат на правову допомогу. В частині стягнення 2237,03грн. пені - відмовити.

4. В решті рішення господарського суду Львівської області від 21.02.2013р. у справі №914/493/13-г залишити без змін.

5. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" залишити без задоволення.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожні знаки" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ Україна" - 1596,36грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 641,65грн. судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

7. Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Мельник Г.І.

Повний текст постанови

виготовлено 17.05.2013р.