Постанова № 31237040, 14.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року Справа № 5013/1532/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року

у справі № 5013/1532/12

господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор"

про стягнення 92987,17 грн.

за участю представників

позивача - не з'явились

відповідача - Головатюк С.А.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" про стягнення 92987,17 грн. заборгованості, яка складається з 17917,08 грн. пені, 67715,91 грн. штрафу, 3469,21 грн. трьох відсотків річних та 3884,97 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року (суддя Тимошевська В.В.) у справі №5013/1532/12, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року (судді: Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В., Дмитренко Г.К.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" 17917,07 грн. пені, 67715,91 грн. штрафу, 3 467,81 грн. 3% річних, та 3 873,35 грн. інфляційних втрат за прострочку оплати поставленого природного газу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними постановою та рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2013р. скасувати, а рішення господарського суду Кіровоградської області змінити, зменшивши розмір пені до 163,60 грн., розмір 3% річних до 3361,50 грн., розмір інфляційних втрат - до 2703,46 грн. та відмовити у задоволенні стягнення 7% штрафу у сумі 67715,91 грн.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2011 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 19/12/11-ПР, згідно п. 6.1 якого оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами у наступному порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15- го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за спожитий газ здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судами також встановлено, що позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за договором, а саме - передано відповідачу у грудні 2011 року природний газ в обсязі 484, 798 куб.м на загальну суму 1848243, 90 грн., що підтверджується актом прийому - передачі природного газу від 31.12.2011р. Разом з тим, відповідач частково розрахувався за поставлений природний газ у наступному порядку: 21.12.2011 р. - 440 000,00 грн.; 28.12.2011 р. - 440 873,70 грн.; 24.02.2012 р. - 526 496,50 грн.; 01.03.2012 р. - 440 873,70 грн., тобто з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У частині 6 цієї ж статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня і штраф визначено також частинами 2 і 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

У п. 7.2. договору купівлі-продажу природного газу від 19.12.2011р. №19/12/11-ПР сторони погодили, що за невиконання Покупцем, яким є відповідач, пункту 6.1. Договору (порядок розрахунків), він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Як вірно дійшли висновку суди попередніх інстанцій зазначені положення відповідають вимогам законодавства щодо відповідальності за порушення зобов'язання, є чинними та не оспорюються сторонами.

При цьому, помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права є доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що стягнення 7% штрафу суперечить ч.1 ст.61 Конституції України, оскільки відповідно до ч.1 ст.627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а нормами чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань. Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Натомість, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з обґрунтованим твердженням товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" стосовно того, що судами попередніх інстанцій під час обрахунку розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат неправильно визначено період їх нарахування.

Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд дійшли висновку, що пеня, 3% річних та інфляційне збільшення боргу на суму 967370,20 грн. слід нараховувати за період з 14.01.2011р. по 24.02.2012р. Проте зазначений висновок є помилковим. Як вже зазначалось вище, сторонами у договорі погоджено, що остаточний розрахунок за спожитий відповідачем газ здійснюється останнім на підставі акту приймання - передачі газу до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто, в даній ситуації останнім днем строку для оплати є 14.01.2012р. Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відтак, нарахування позивачем пені та 3% річних за цей день є помилковим. Разом з тим, положеннями ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Тобто судам слід встановити чи віднесено 14.01.2012р. до переліку зазначеного вище і у відповідності до встановлених обставин вирішити питання про початок строку за який нараховувати пеню, інфляційні та 3% річних.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вище зазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року та рішення господарського суду Кіровоградської області від 21 грудня 2012 року скасувати в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Новомиргородський цукор" пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

3. Справу №5013/1532/12 в цій частині направити до господарського суду Кіровоградської області на новий розгляд.

4. В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2013 року у справі №5013/1532/12 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. І. Мележик

С. С. Самусенко