Ухвала суду № 31210968, 17.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К-27744/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2010 по справі №13/618 (№2-а-12205/08) за позовом Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2009 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2010 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.03.2008 №0000184020 та №0000204020, з огляду на те, що штрафні санкції було застосовано з порушенням строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 13.08.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 22.09.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2010, в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі-Закон України №185/94-ВР), ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.21993 №15-93 (далі-Декрет №15-93).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №514/40-20/24364528 від 17.03.2008, складеного за результатом перевірки Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 30.09.2007, податковим органом прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.03.2008 №0000184020 за порушення термінів декларування валютних цінностей в сумі 2380,00грн. та №0000204020 за порушення порядку розрахунків в іноземній валюті в сумі 1301,46грн.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для застосування штрафних санкцій слугував висновок податкового органу про порушення позивачем ст.1 Закону України №185/94-ВР, яке полягало у порушенні термінів розрахунків в іноземній валюті по експортному контракту за період з 01.01.2006 по 30.09.2007, та ст. 9 Декрету №15-93, а саме, за недекларування позивачем простроченої дебіторської заборгованості в сумі 333,40 доларів США за експортним контрактом, укладеним з фірмою «Pet Paccaging», яка виникла в 2000 році та була списана як безнадійна. Вказане порушення було зафіксовано актом попередньої перевірки №375/1620/24364528 від 15.06.2006.

Застосовуючи до позивача штрафні санкції податковий орган виходив з положень преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон України №2181-ІІІ) щодо поширення його дії на порядок нарахування і сплати штрафних санкцій і пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Проте, аналіз норм вказаного Закону , зокрема ст.15 дають підстави для висновку, що вони за своїм регулятивним механізмом не можуть бути застосовані для регулювання порядку нарахування спірних штрафних санкцій. Строк давності, встановлений п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України №2181-ІІІ, не може бути застосований при нарахуванні санкцій за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки початок його перебігу не пов'язаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання, а сума штрафних санкцій не є сумою податкового зобов'язання.

Застосовані до позивача штрафні санкції за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, визначення яких закріплено частиною 1 ст.238 Господарського кодексу України, оскільки, є заходом майнового характеру, спрямовані на припинення порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності та застосовуються уповноваженим органом державної влади.

Згідно ст.250 цього Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За встановлених обставин щодо застосування до позивача штрафних санкцій з порушенням строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, висновок судів попередніх інстанцій про їх неправомірність є правильним.

До того, ж слід зазначити про відсутність у податкового органу законних повноважень на застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки повноважним органом щодо застосування вказаних санкцій є Національний банк України та підпорядковані йому особи.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________А.М. Лосєв