Рішення № 31187718, 08.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 24 Головуючий в 1 інстанції Любченко С.Д.

Доповідач: Будулуца М.С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді: Курило В.П.,

суддів: Азевича В.Б., Будулуци М.С.,

при секретарі Козак І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Макіївтепломережа» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 березня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2013 року Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» (далі - КП «Макіївтепломережа») звернулось з зазначеним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, мотивуючи тим, що відповідачі є споживачами теплової енергії, яка надається за адресою: АДРЕСА_1. Однак відповідачі повністю їх не оплачують, внаслідок чого за період з 1 листопада 2009 року по 1 січня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 6007 грн. 46 коп. за надані послуги.

Посилаючись на викладене, ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, ст.ст. 67, 68 ЖК України та ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач просив стягнути з відповідачів вказану заборгованість в розмірі 6 007 грн. 46 коп. та оплачений судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Рішенням Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 березня 2013 року позов КП «Макіївтепломережа» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь КП «Макіївтепломережа» на р/р 26005011453801 ПАТ «Альфа-Банк» м. Київ МФО 30046 код ОКПО 31534547 в рахунок заборгованості по оплаті за відпущену теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1, за період з 01січня 2010 року по 01 січня 2013 року - 5701,03 грн.

З вказаним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування доводів скарги апелянт зазначила, що вона проходе службу на посаді старшого інспектора Совєтського районного підрозділу Гірницького міжрайонного відділу Кримінально - виконавчої інспекції, а відповідно до ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої служби поширюється дія ст.ст.22 і 23 Закону України «Про міліцію» і вона має право на 50 відсоткову знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива у межах норм, встановлених законодавством, що не врахував суд першої інстанції при ухваленні рішення.

Окрім цього, п.3 ст.102 Бюджетного кодексу України передбачені субвенції з державного бюджету на здійснення державних програм соціального захисту щодо оплати електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення, квартирної плати працівникам міліції, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, а згідно наказу Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України № 75/75 від 9 лютого 2011 року Про внесення змін до Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Соціальний захист та соціальне забезпечення» теж передбачені 50-відсоткові пільги по сплаті житлової площі, комунальних послуг, палива у межах норм, встановлених законодавством.

Апелянт також зазначила, що відповідач ОСОБА_2 є її сином, в квартирі був зареєстрований з 25 серпня 2002 року по 15 червня 2012 року та він не має відношення до суми боргу, яка виникла після цієї дати.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її скаргу задовольнити.

Представник позивача - КП «Макіївтепломережа» Панасюк К.П. та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, але про час і місце розгляду справи повідомлені: перша - під розписку, а останній - судовою повісткою та просив розглянути справу в його відсутності (а.с.55, 57, 58, 60).

Заслухав доповідь судді, пояснення апелянта ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходе до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

В ст. 303 ч.1 ЦПК України зазначено, що апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 цієї ж статті ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 309 ч. 1 п.п. 3 та 4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Як зазначено в ч.3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 6 квітня 2006 року ОСОБА_1 проходе службу на посаді старшого інспектора Совєтського районного підрозділу Гірницького міжрайонного відділу Кримінально - виконавчої інспекції (а.с.24).

Сума боргу за відпущену теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1, за період 1 листопада 2009 року по 1 січня 2013 року складає 6007 грн. 46 коп., про свідчить особовий рахунок на ОСОБА_1 (а.с. 9-10).

Частково задовольняючи позовні вимоги КП «Макіївтепломережа» про стягнення заборгованості по оплаті послуг за відпущену теплову енергію за період з 01січня 2010 року по 01 січня 2013 року 5701,03 грн. в межах трирічного строку позовної давності, суд виходив з того, що відповідачі є споживачами послуг, які їх не оплатили в повному обсязі. В той же час суд врахував, що оскільки сторона у спорі ОСОБА_1 заявила до винесення рішення про застосування наслідків спливу позовної давності за період з 1 листопада 2009 року до 1 січня 2010 року, то, відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України, в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості в сумі 306 грн. 43 коп. за цей період слід відмовити.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості з оплати послуг за теплопостачання в сумі 306 грн. 43 коп. за період з 1 листопада 2009 року до 1 січня 2010 року сторонами не оскаржується.

Суд також дійшов висновку, що твердження відповідачки щодо необхідності нарахування заборгованості за теплопостачання з урахуванням знижки в розмірі 50 %, як працівнику міліції, є безпідставні.

При цьому суд виходив з того, що заборгованість за надані послуги з теплопостачання підлягає стягненню в солідарному порядку на підставі ст.ст. 64 і 68 ЖК України.

Проте, суд не встановив статус квартири АДРЕСА_1 в м. Макіївка Донецької області та передчасно стягнув борг з обох відповідачів в солідарному порядку на підставі ст. 64 ЖК України, оскільки вказана стаття не поширюється на квартири, що перебувають у приватній власності.

Так, згідно з договором дарування від 26 липня 1996 року ОСОБА_1 є одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 в м. Маківка Донецької області, та право власності на вказану квартиру зареєстровано в Макіївському бюро технічної інвентаризації (а.с.63-65), де відповідачка постійно проживає та зареєстрована (а.с.61). Як вбачається з особового рахунку, відповідачка ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання за вказаною вище адресою і на неї нараховано заборгованість (а.с. 9-10).

Згідно ст.67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, а відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, яким внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник, наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, та оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Тобто відповідачка ОСОБА_1 повинна сплачувати витрати за теплопостачання, як одноособовий власник квартири, що не врахував суд першої інстанції, помилково поклавши обов'язок по сплаті заборгованості на ОСОБА_2 в солідарному порядку з ОСОБА_1, який взагалі не проживає за вказаною адресою, починаючи з 30 серпня 2002 року, та не є співвласником квартири 13 (а.с.6, 61, 62, 63, 64).

Оскільки одноособовий власник квартири ОСОБА_1 повинна оплачувати житлово-комунальні послуги, то відповідальність по сплаті виниклого боргу за послуги з теплопостачання в сумі 5 701 грн. 03 коп. слід покласти на неї.

Що ж стосується заперечення відповідачки і доводів її апеляційної скарги стосовно неправильного порядку нарахування їй позивачем заборгованості за послуги з теплопостачання, які слід нараховувати, виходячи з 50 %, то апеляційний суд вважає, що заборгованість оплати таких послуг за період 1 січня 2010 року по 1 січня 2013 року позивачем правильно нарахована в розмірі 5 701 грн. 03 коп., яку й слід стягнути з відповідачки ОСОБА_1, враховуючи наступне.

Так, статтею 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. У статті 4 Бюджетного кодексу України передбачено, що при здійсненні бюджетного процесу в Україні передбачено, що положення нормативно - правових актів застосовуються лише в частині, в якій не суперечать положенням цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.

Відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 31.03.2003 N 426, видатки, на відшкодування витрат за надані пільговику послуги здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих установ.

Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що для відшкодування фактичних витрат пільговик подає в бухгалтерію установи копії квитанцій про оплату за користування житлом, паливом, телефоном і за комунальні послуги у строк, за який здійснюється відшкодування (абзац 2 цього порядку), а також довідку про склад сім'ї (раз на рік). Згідно з п. 8 Порядку грошовий еквівалент наданих пільг, компенсацій виплачується пільговику установою разом з іншими щомісячними виплатами. Указаний порядок надання пільг стосується будь-яких бюджетних установ.

Статтею 24 Закону "Про міліцію" передбачено, що фінансування міліції здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів. Таким чином, надання пільг відповідачці за рахунок коштів позивача є неприпустимим, оскільки суперечить принципам фінансування органів державної влади, у тому числі Законам України "Про міліцію" та «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Тобто існує законодавчо визначений Порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, у тому числі працівникам міліції.

Відповідно до зазначеного Порядку встановлено механізм надання вказаних пільг.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що пільги, компенсації і гарантії, на які мають право пільговики, надаються шляхом відшкодування пільговику передбаченої законодавством частини фактичних витрат за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном, комунальними послугами.

Відшкодування зазначених витрат провадиться щомісяця або раз на квартал за рішенням керівника установи.

Згідно з пунктом 3 Порядку, видатки на відшкодування витрат за надані пільговику послуги здійснюються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання цих установ.

Тобто, працівники міліції мають право на 50 % знижку в обсязі всієї спожитої теплової енергії за місяць.

Однак, згідно вимог нормативно-правових актів працівники міліції щомісячно оплату за спожиту електричну енергію здійснюють за повним тарифом, а компенсацію в обсязі 50 % знижки спожитої теплової енергії отримують в бухгалтерії за місцем їх роботи.

Оскільки, правоохоронні органи є бюджетними установами, дія даної постанови поширюється на міліціонерів та осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, як працівників бюджетних установ.

Відповідно до п. 5 Порядку для відшкодування фактичних витрат пільговик подає в бухгалтерію установи копії квитанцій про оплату за користування житлом, паливом, телефоном і за комунальні послуги у строк, за який здійснюється відшкодування, а також довідку про склад сім'ї.

Таким чином, зазначений Порядок не містить обмеження щодо норм споживання послуг при наданні пільг працівникам міліції та особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби.

Як вбачається з матеріалів справи і це не заперечує відповідачка ОСОБА_1, у спірний період оплату за надані послуги вона проводила з розрахунку 50 %, а не 100 % їх вартості.

Однак , виходячи зі змісту вищенаведених нормативних актів, додержання пільги щодо 50 % знижки здійснюється після оплати пільговиком комунальних послуг шляхом компенсації останньому установою, з якою він перебуває у службових (трудових) відносинах у межах її бюджетних асигнувань.

Посилання апелянта на лист начальника управління житлово-комунального господарства Донецької обласної державної адміністрації від 27 листопада 2003 року за вих.12/780 щодо надання пільг по оплаті житлово-комунальних пільг, та інші нормативні акти, на які посилається ОСОБА_1, не може бути підставою для їх застосування при вирішенні спору відносно виниклої заборгованості за період з січня 2010 року по 1 січня 2013 року, оскільки існує законодавчо визначений порядок надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 року № 426.

Відповідно ж до вимог ст. 314 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не має повноважень скасовувати рішення суду першої інстанції та направляти справу на новий розгляд, на чому наполягає апелянт.

Враховуючи, що при ухваленні рішення суд першої інстанції допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до вимог ст. 309 ч.1 п.3 та п. 4 ЦПК України, апеляційний суд приходе до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Макіївтепломережа» заборгованість за період з 01 січня 2010 року по 01 січня 2013 року по оплаті за теплову енергію, що відпущена за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі 5 701 грн. 03 коп. та судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп., оплачений позивачем при подачі позову, а в іншій частині позову - відмовити, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 06 березня 2013 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Комунального підприємства «Макіївтепломережа» на р/р 26005011453801 ПАТ «Альфа-Банк» м. Київ МФО 300346 код ОКПО 31534547 заборгованість за період з 01 січня 2010 року по 01 січня 2013 року по оплаті за теплову енергію, що відпущена за адресою: АДРЕСА_1, в розмірі 5 701 (п'ять тисяч сімсот одна ) грн. 03 коп. та судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

В іншій части позову Комунального підприємства «Макіївтепломережа» відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: