Ухвала суду № 31153014, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К-19082/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року

у справі № 2-а-40487/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова,

третя особа: Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техекс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова (далі - відповідач) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 09 квітня 2009 року № 0000011540/0 (від 20 травня 2009 року № 0000011540/1, від 15 червня 2009 року № 0000011540/2).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 09 квітня 2009 року № 0000011540/0 (від 20 травня 2009 року № 0000011540/1, від 15 червня 2009 року № 0000011540/2). Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Техекс» витрати по сплаті державного мита в розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «Техекс», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Київському районі м. Харкова провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Техекс» в розрізі контрагентів щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «ПБК «Вертикаль» за період з 01 лютого 2008 року по 29 лютого 2008 року, за результатами якої був складений акт від 29 лютого 2008 року № 7031/18-010/31149692.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість за лютий 2008 року до сплати в бюджету на суму 79401,60 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, позивач неправомірно включив до податкового кредиту лютого 2008 року суму податку на додану вартість за податковою накладною № 1323 від 29 лютого 2008 року, отриманою від ТОВ «ПБК «Вертикаль», оскільки згідно листа ДПА у Харківській області № 15946/7/23-412 від 31 жовтня 2008 року ДПІ у Київському районі м. Харкова було повідомлено, що в ході перевірки ТОВ «ПБК «Вертикаль» було встановлено недодержання зазначеним товариством вимог частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ПБК «Вертикаль» з постачальниками та покупцями, а також виявлено, що дані, відображені ТОВ «ПБК «Вертикаль» у деклараціях з податку на додану вартість, про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період - є недійсними. Також було вказано, що фактично згідно поданої податкової звітності та наданих до перевірки документів у ТОВ «ПБК «Вертикаль» відсутні необхідні умови для здійснення основного виду діяльності, зокрема, відсутні трудові ресурси (на підприємстві обліковувалось 14-15 штатних робітників) та необхідні основні фонди та обладнання для виконання укладених угод.

09 квітня 2009 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000011540/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Техекс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 119102,40 грн., у тому числі: 49401,60 грн. - за основним платежем, 39700,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2009 року № 0000011540/1, від 15 червня 2009 року № 0000011540/2 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79401,60 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 39700,50 грн. оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним, оскільки ТОВ «Техекс» правомірно включило до складу податкового кредиту лютого 2008 року суму податку на додану вартість на підставі належним чином оформленої податкової накладної, отриманої від ТОВ «ПБК «Вертикаль», яке має відповідну ліцензію на право здійснення будівельної діяльності, з огляду фактичне виконання господарських операцій, а також з урахуванням того, що роботи, виконані ТОВ «ПБК «Вертикаль» для позивача, в подальшому знайшли своє відображення в акті виконаних робіт на виконання договору підряду, укладеного між ТОВ «Техекс» та АК «Харківобленерго», та з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань за яким позивачем був укладений оспорюваний договір підряду № 05/08 від 08 січня 2008 року з ТОВ «ПБК «Вертикаль». Також суд виходив з того, що доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, сторонами оспорюваного правочину, матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що ТОВ «Техекс» та ТОВ «ПБК «Вертикаль», укладаючи оспорюваний договір підряду, не домовлялись щодо істотних умов правочину, а саме щодо обсягу підрядних робіт, їх вартості та строків виконання, що свідчить про відсутність у позивача наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Також, у зв'язку з затвердженням доповнень до Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 та зміною бази обчислення окремих складових кошторисної вартості будівництва наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) були затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», і запроваджено їх застосування з 01 липня 2002 року.

Пунктом 2 наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поширено типові форми: № КБ-2в - на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності; № КБ-3 - на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Зокрема, згідно положень пунктів 1 Пояснень щодо заповнення «Акту приймання виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-2в) та «Довідки про вартість виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-3), затверджених наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акт приймання виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт (форма № КБ-6) у двох примірниках і подається субпідрядником генпідряднику, генпідрядником - замовнику (забудовнику); довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

Як встановлено в акті перевірки, ТОВ «ПБК «Вертикаль» було отримано ліцензії на право здійснення будівельної діяльності № 774077 серії АА від 19 серпня 2004 року, № 357583 серії АВ від 20 серпня 2007 року.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що господарські операції з виконання будівельно монтажних робіт з реконструкції адміністративної будівлі АК «Харківобленерго» згідно укладеного між позивачем та ТОВ «ПБК «Вертикаль» договору підряду № 05/08 від 08 січня 2008 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 05 березня 2008 року) та договірної ціни (арк. справи 19) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковою накладною № 1323 від 29 лютого 2008 року, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за лютий 2008 року (форма КБ-3), актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за лютий 2008 року (форма № КБ-2в), актами приймання - передачі векселів від 14 березня 2008 року б/н та від 14 березня 2008 року № 1/08 (арк. справи 20-24, 29, 50), з урахуванням того, що в подальшому знайшли своє відображення в акті виконаних робіт на виконання договору підряду № 4/11/06 від 11 червня 2007 року, укладеного між ТОВ «Техекс» та АК «Харківобленерго» (арк. справи 46-48), та з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань за яким позивачем був укладений оспорюваний договір підряду № 05/08 від 08 січня 2008 року з ТОВ «ПБК «Вертикаль».

Судом першої інстанції також правомірно були відхилені як безпідставні твердження податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету контрагентом позивача правомірно, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, сторонами оспорюваного правочину, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2010 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна