Ухвала суду № 31153008, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2013 р. м. Київ К-36505/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника позивача Гриценка І.А.

відповідача Сакала Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010

у справі №2а-13357/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.03.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010, позов задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі м.Києва №0001952301/0 від 07.08.2010, №0001962301/0 від 07.08.2010, №0001952301/1 від 15.10.2009, №0001962301/1 від 15.10.2009 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0006412304 від 07.08.2009, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 10750,00 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт від 27.07.2009 №5147/23-2/30406297.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з чим занижено податок на прибуток у загальній сумі 144650,00 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2006 року на 3665 грн., за березень 2009 року на 50000 грн.; п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме встановлено несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів в сумі 2150,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0001952301/0 від 07.08.2010, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 216975 грн., у т.ч. за основним платежем 144650 грн. та штрафні (фінансові) санкції 72325 грн.; №0001962301/0 від 07.08.2010, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80498 грн., у т.ч. за основним платежем 53665 грн. та штрафні (фінансові) санкції 26833 грн.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0006412304 від 07.08.2009, яким визначено суму штрафних санкцій в розмірі 10750 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов'язань.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що між позивачем та СПДФО ОСОБА_4 було укладено договір про надання консультаційних послуг від 01.11.2006 та договір №301/08 про надання консультаційних послуг від 04.01.2008.

На підтвердження виконання договорів надано акти приймання-передачі консультаційних послуг, що є первинними бухгалтерськими документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно було віднесено витрати на оплату даних послуг до складу валових витрат. Зазначені послуги були надані для поліпшення виготовлення та реалізації продукції позивача, що підтверджується додатково наданим в суді проектом бізнес плану «Расширение производства шоколадных и кондитерских глазурей».

Крім того, 09.02.2009 між ТОВ «БМБ Компаунд» та ПП «Лібро» було укладено договір №16/09, відповідно до якого ПП «Лібро» зобов'язувалося виконати маркетингові послуги, пов'язані з дослідженням ринку кондитерської та шоколадної глазурі. На виконання договору було складено акт приймання-передачі виконаних послуг б/н від 28.09.2009 та виписано податкову накладну від 28.02.2009 №2826 на суму 300000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.

Придбання зазначених послуг здійснювалося позивачем з метою підтримання попиту на товар, тобто для використання у своїй господарській діяльності.

Виконання договору підтверджено звітами про надання послуг, а саме «Отчетом исследования рынка кондитерской и шоколадной глазури», а також договорами поставки, які були укладені після надання даних послуг, що за висновками судів попередніх інстанцій підтверджує правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні придбання послуг, на підставі належно оформленої податкової накладної.

Під час перевірки офісу-магазину розташованого у м. Києві по вул. Попудренка, 52, що належить позивачу встановлено, що суб'єктом господарювання 10.07.2009 не було оприбутковано в книзі обліку розрахункових операцій готівкову виручку у розмірі 2150,0 грн. згідно з z-звітом РРО від 10.07.2009 №0702. Останній запис в книзі ОРО зроблено 30.06.2009.

Однак, за висновками судів попередніх інстанцій позивачем оприбутковано готівкові кошти від продажу товарів згідно накладних № РН-0000515 від 10.07.2009 на суму 1470,0 грн. та №РН-0000516 від 10.07.2009 на суму 680,0 грн. та проведено розрахункові операції із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та видачею касових чеків, про що свідчить роздрукований z-звіт №0702 від 10.07.2009 на суму 2150,00 грн. та копії касових чеків, відзняті з контрольної стрічки. На момент перевірки позивачем не збережено фіскальний звітний чек №0702 від 10.07.2009 в книзі обліку розрахункових операцій, за що передбачена відповідальність за п. 4 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а тому застосування фінансової санкції на підставі п. 1 ст.17 цього Закону визнано неправомірним.

Судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У пункті 1.32 статті 1 названого Закону визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів та послуг з його господарською діяльністю, що підлягає підтвердженню відповідними первинними документами.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, не надали оцінки доводам відповідача, що надані позивачем акти приймання-передачі консультаційних послуг наданих ФОП ОСОБА_4 не містять конкретної інформації щодо змісту наданих послуг, а також не підтверджують зв'язок з господарською діяльністю позивача. Станом на грудень 2006 року позивачем здійснювалась діяльність по виробництву шоколадної маси та шоколадної глазурі не перший рік, у цій сфері підприємство мало стабільні відносини з постійними постачальниками та замовниками, консультаційні послуги, які надавались ФОП ОСОБА_4 не змінили схеми його роботи та руху фінансових потоків. Не з'ясовано судами і неможливість надання проекту бізнес плану до перевірки та підстави для прийняття його як доказ у суді.

Щодо віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 50000 грн. з вартості маркетингових послуг, які надавались позивачу ПП «Лібро», на підставі податкової накладної від 28.02.2009 №2826, то поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи відповідача про відсутність інших документів які б підтверджували факт проведення маркетингових послуг. Основним видом діяльності ПП «Лібро» є оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатах з них, такий вид діяльності як маркетингові дослідження та послуги, у т.ч. дослідження ринку кондитерської та шоколадної глазурі, у ПП «Лібро» відсутній, у зв'язку з чим реальне надання послуг підлягає встановленню. Наявність лише належно оформленої податкової накладної, за умови встановлення судом факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат та податкового кредиту є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства, за підтвердження доводів відповідача, що отримані маркетингові послуги не призначені для використання позивачем в його господарській діяльності, підстави для віднесення їх до складу валових витрат та податкового кредиту відсутні.

Не можна погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій за не оприбуткування готівки, оскільки у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книги оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність. Разом з тим перевірити відповідність застосованої відповідачем відповідальності є неможливим, з огляду на відсутність у справі оскаржуваного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, що разом з тим не завадило судам попередніх інстанцій прийняти рішення про його скасування.

Частиною 1 ст. 138 КАС України визначено, що предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За наявності сумніву щодо достовірності наданої відповідачем інформації суди відповідно до статей 11, 70, 71, 79 КАС України мали вжити передбачені законом заходи щодо з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Проте цього зроблено не було.

Не встановлення вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31.03.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук