Ухвала суду № 31152927, 01.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2013 р. м. Київ К-26852/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010

у справі № 2-а-48657/09/1670

за позовом Приватного підприємства «Тайга і К»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.07.2009 № 0000562302/0/2403, від 07.10.2009 № 0000562302/1/3186, від 30.12.2009 № 0000562302/2/4137 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 10317,00 грн., у тому числі 6878,00 грн. основного платежу та 3439,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Кременчуцька ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1,ч. 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та процесуального права: ст.ст. 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 22.07.2009 №4206/23-309/13965957, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному включенні до складу податкового кредиту за листопад 2008 року податку на додану вартість в сумі 6878,00 грн. за операціями з придбання у ТОВ «Тікко» земляних робіт в ході будівництва бази для утримання автомобілів за адресою: м.Кременчук, вул. Занасипський шлях, 5.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на податковий кредит за вказаними вище операціями внаслідок відсутності у постачальника робіт умов для здійснення господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, незнаходження його за місцем реєстрації.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди надали правову оцінку встановленим обставинам на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту необхідно застосовувати положення п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Закону, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

В результаті дослідження питання щодо фактичного виконання господарських операцій судами встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема фактичне виконання робіт з метою використання у господарській діяльності підтверджено актом № 1-0-1-10 приймання виконаних робіт форми КБ 2В, податкової накладної, виданої особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, державним актом на право постійного користування землею, технічною документацією із землеустрою, згідно із якою проведення земляних робіт є необхідним. При цьому судами також встановлено, що позивач залучив до виконання робіт ТОВ «Тікко» через ремонт власного бульдозера, а останнє, в свою чергу, задекларувало податкові зобов'язання за наслідками виконаних робіт.

Враховуючи належне дослідження судами попередніх інстанцій факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання робіт з метою використання у господарській діяльності, в результаті чого підтверджено отримання позивачем товарів робіт, формування податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, виданої особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, які правильно оцінені судами як такі, що ґрунтуються на припущеннях, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

З огляду на викладене, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло