Ухвала суду № 31152923, 25.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2013 р. м. Київ К-21334/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велич»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010

у справі № 2а-4374/09/1370 (88150/09/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велич»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2009 позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 26.06.2009 № 0006172301/0 у загальній сумі 14014,60 грн. з податку на прибуток підприємств. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Велич» судові витрати в сумі 3,40 грн. зі сплати судового збору.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Велич» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п. 5.1 ст. 5, п. 17.2 ст. 17 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 14014,60 грн., в тому числі 11063,00 грн. основного платежу та 2951,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 16.06.2009 № 582/2301/22383705, про порушення вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, яке полягало у тому, що позивач не включив до складу валового доходу в 3 кварталі 2008 року доход в сумі 20258,84 грн. від продажу земельної ділянки та нежитлової будівлі (магазину) згідно з укладеними договорами: договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2008, укладений між ТОВ «Велич» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець); договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.08.2008, укладений між ТОВ «Велич» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).

У Державному реєстрі правочинів вказані вище договори зареєстровані 19.08.2008.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про виникнення у позивача обов'язку збільшити валовий доход у 3 кварталі 2008 року - на дату переходу права власності на товар, який відбувся з часу державної реєстрації правочинів - часу, коли правочини вважаються вчиненими.

Згідно з ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закон) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), валовий доход включає, зокрема загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно із п.п. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З огляду на наведені положення Закону, у платника податку виникає обов'язок збільшити валовий доход на дату однієї з наведених вище подій, що настала першою.

Для цілей застосування даної норми у даному випадку датою відвантаження товарів, з урахуванням того, що закон пов'язує момент вчинення такого правочину як купівля-продаж земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна, з моментом його державної реєстрації, слід вважати дату державної реєстрації вказаного правочину, а відтак, у позивача виник обов'язок збільшити валовий доход на суму продажу товарів на дату відвантаження товарів - дату реєстрації правочинів.

Визнаючи протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є збитковим підприємством, оскільки у декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2009 року у рядку 11 «прибуток, що підлягає оподатковуванню» задекларував -668474,00 грн. При цьому суд застосував п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, який дозволяє платникові податку у разі самостійного виявлення помилок у показниках раніше податної податкової декларації виправити такі помилки шляхом подачі уточненої декларації або шляхом зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки виявлені.

Суд апеляційної інстанції правильно не погодився з такою позицією суду першої інстанції, оскільки декларування у податковій декларації за 2009 рік у графі «прибуток, що підлягає оподаткуванню» не може розглядатися як уточнення показників раніше поданої декларації, зокрема як коригування прибутку, що підлягає оподатковуванню за минулий звітний період (рік). Уточнюючий розрахунок самостійно виявлених помилок позивачем не подавався.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, про те, що п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачає можливості надання уточнюючого розрахунку помилок, які не свідчать про заниження податкового зобов'язання, є безпідставними.

Передбачене у п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними у Законі.

Наведена норма Закону не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації.

Випадком, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, а також, у разі виявлення помилок щодо заниження податкового зобов'язання, початок проведення перевірки контролюючим органом.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, надану судом правову оцінку встановленим обставинам, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велич» залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло