Ухвала суду № 31152921, 18.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2013 р. м. Київ К-26206/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010

у справі №2а-47410/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010, позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 09.10.2009 № 0005022301/0/3202 та від 09.10.2009 № 0025291702/0/3203 про визначення податкового зобов'язання в сумі 30706, 20 грн.

Кременчуцька ОДПІ Полтавської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 09.10.2009 № 0005022301/0/3202 податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 157755,00 грн., в тому числі 105170 грн. основного платежу та 52585 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 30.09.2009 № 5302/23-209/31998642, про порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту травня 2009 року податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних в минулих податкових періодах, але своєчасно не отриманих.

Підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 09.10.2009 № 0025291702/0/3203 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 30706, 20 грн., в тому числі 10235,30 грн. основного платежу та 20470,60 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 9.12.1, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п.п. «а» п. 19.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, яке полягало у невключенні позивачем як податковим агентом до складу загального оподатковуваного доходу виплаченого фізичній особі ОСОБА_2 доходу за оренду обладнання. За висновками податкового органу такий доход є іншим доходом, ніж зазначений у п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. Закону, оскільки здавання в оренду майна не є видом діяльності вказаної фізичної особи, який є суб'єктом господарювання, тому має оподатковуватися за загальними правилами для оподатковування доходів фізичних осіб.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач сформував податковий кредит на дату отримання податкових накладних, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), у податковому періоді, в якому було фактично отримано податкову накладну, оскільки закон забороняє включати до складу податкового кредиту сплачений (нарахований) податок на додану вартість не підтверджений податковими накладними.

Враховуючи наведене, висновки судів про протиправність визначення позивачеві податку на додану вартість є правильними.

Є також обґрунтованими висновки судів про протиправність визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 30706,20 грн. (10235,30 грн. основного платежу та 20470,60 грн. штрафних санкцій) з огляду на встановлену судами на підставі безпосередньо досліджених доказів обставину щодо фактичної виплати на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 коштів за проведення розважальних заходів і помилкового зазначення призначення платежу як сплата за оренду обладнання та виправлення такої помилки. Тому, виплачені позивачем на користь фізичної особи-підприємця кошти не можуть розцінюватися як інші доходи, ніж зазначені в п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п.п. 9.12.1. п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло