Ухвала суду № 31149683, 13.05.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0312/2741/2012 Головуючий у 1 інстанції:Ференс-Піжук О.Р. Провадження № 22-ц/773/781/13 Категорія:20 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Карпук А.К, Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Александровій С.І.,

з участю прокурора Ковальчука О.В., позивача ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Нововолинської міської ради, про спонукання до виконання договору купівлі-продажу квартири і виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6, поданою від її імені представником ОСОБА_4, на рішення Нововолинського міського суду від 05 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про спонукання до виконання договору купівлі-продажу та виселення, посилаючись на те, що згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22 липня 2011 року йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Право власності на спірне майно виникло у нього на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, укладеного між ним та продавцями квартири ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 За цим договором продавці зобов'язалися звільнити квартиру і передати її покупцю.

Однак відповідач ОСОБА_6 з двома малолітніми дітьми протиправно заволоділа належною йому квартирою і відмовляється звільнити її.

Враховуючи викладене, просив зобов'язати ОСОБА_6 виконати умови договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, передати йому спірну квартиру, вільну від речей домашнього вжитку і обстановки, передати ключі від вхідних дверей та виселити відповідача з її малолітніми дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з належної йому квартири без надання іншого жилого приміщення.

У березні 2013 року ОСОБА_6 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, який обґрунтувала тим, що 12 листопада 2010 року між нею, її батьками ОСОБА_7, ОСОБА_4 як продавцями та ОСОБА_3 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого вона та її батьки мали передати у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Проте, укладаючи договір, вона була впевнена, що передає квартиру в заставу для забезпечення виконання зобов'язання по позиці у розмірі 16000 доларів США, яку у ОСОБА_3 взяв її батько ОСОБА_7 Вказані кошти були потрібні на лікування її сина та повернення боргів.

За день до підписання договору вона з малолітніми дітьми знялася з реєстрації з метою спрощення процедури нотаріального посвідчення договору.

Оспорюваний договір суперечить правам та інтересам малолітніх дітей, оскільки при його укладенні не було отримано згоди органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.

Крім того, сторони договору домовилися про ціну квартири у 29000 доларів США, а ОСОБА_3 заплатив продавцям лише 16000 доларів США.

Тому просила розірвати договір купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2010 року.

Ухвалою Нововолинського міського суду від 12 березня 2013 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням того ж суду від 05 квітня 2013 року первісний позов задоволено.

Постановлено виселити ОСОБА_6 разом з її неповнолітніми дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Зобов'язати ОСОБА_6 виконати умови договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, передавши ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, вільну від речей домашнього вжитку і обстановки, та ключі від належної йому квартири.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 107 грн. 30 коп. судового збору, 300 грн. витрат на правову допомогу, всього 407 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі, поданій від імені відповідача ОСОБА_6, її представник ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у первісному позові та задовольнити зустрічний позов, покликаючись на незаконність та необґрунтованість рішення і порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_3 купив у ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, а останні продали йому квартиру АДРЕСА_1 Волинської області, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2010 року (а. с. 4).

Вказана квартира належить ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 22 лютого 2011 року (а. с. 5).

Рішенням Нововолинського міського суду від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 08 травня 2012 року, в задоволені позову ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача приватний нотаріус ОСОБА_1, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири з підстав вчинення його під впливом тяжкої обставини та порушення прав малолітніх дітей відмовлено (а. с. 6-10, 65-66).

Рішенням цього ж суду від 22 червня 2012 року усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою та виселено ОСОБА_4 із спірної квартири (а. с. 12-13).

ОСОБА_6 та її малолітні діти ОСОБА_8, ОСОБА_7 за заявою матері були зняті з реєстрації в спірній квартирі 11 листопада 2010 року, що підтверджується довідками ЖЕК Нововолинської міської ради № 3 від 15 жовтня 2012 року (а. с. 16-18).

Проте після цього відповідач ОСОБА_6 без законних на це підстав та без відома власника вселилася у належне ОСОБА_3 житло разом з малолітніми дітьми і проживає в ньому, добровільно не виконує умови укладеного договору щодо звільнення квартири, чим порушує право позивача на володіння, користування і розпорядження належним йому майном.

Позивач ОСОБА_3 14 вересня 2012 року звертався з письмовим попередженням до відповідача та просив звільнити належну йому квартиру (а. с. 15).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 386, 387, 391 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому правопорушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано задовольнив первісний позов, виселивши ОСОБА_6 із спірної квартири та зобов'язавши її виконати умови договору купівлі-продажу.

Також судом правильно відмовлено у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, на яку посилалася ОСОБА_6 у зустрічній позовній заяві як на правову підставу своїх вимог, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_6 зазначала, що укладеним з ОСОБА_3 договором купівлі-продажу квартири порушені права її малолітніх дітей і що цей договір суперечить вимогам ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», згідно з якою органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Однак за змістом ст. ст. 203, 215 ЦК України недодержання вимог закону в момент вчинення правочину (укладення договору) є підставою для визнання його недійсним, а не для розірвання.

Як зазначалося вище, рішенням Нововолинського міського суду від 16 лютого 2012 року відмовлено у задоволенні заявленого із вказаних підстав позову про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним (а. с. 6-10). Цим рішенням встановлено, що на час укладення оспорюваного договору малолітні діти ОСОБА_6 не мали ні права власності, ні права користування спірною квартирою а відтак згода органу опіки і піклування на укладення такого договору не вимагалася. Укладенням договору купівлі-продажу квартири права і охоронювані законом інтереси малолітніх дітей порушені не були.

Крім того, в самому оспорюваному договорі, підписаному сторонами, прямо зазначено, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (а. с. 4).

Твердження ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 не оплатив повну вартість квартири належними та допустимими доказами не доведено і спростовується встановленими судом обставинами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Пунктом 3 укладеного сторонами договору купівлі-продажу квартири передбачено, що узгоджена ними ціна вказаного майна становить 80876 грн., які покупець передав, а продавці прийняли готівкою при підписанні проекту цього договору.

Крім того, питання визначення ціни відчужуваного об'єкта та повноти проведення розрахунків за придбану квартиру було предметом дослідження і оцінки суду при розгляді справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (а. с. 6-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суть доводів апеляційної скарги зводиться до того, що ОСОБА_3 не провів повного розрахунку із продавцями за придбану квартиру і що виселення з квартири малолітніх дітей суперечить вимогам законодавства.

Однак наведені обставини детально проаналізовані і обґрунтовано не прийняті до уваги судом.

Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6, подану від її імені представником ОСОБА_4, відхилити, а рішення Нововолинського міського суду від 05 квітня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: