Ухвала суду № 31133123, 29.03.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1318/3165/2012 Головуючий у 1 інстанції: Марчук Іван Степанович

Провадження № 11/783/379/13 Доповідач : Кобзар В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого- судді: Кобзара В.М.

Суддів: Данка В.В., Михалюка В.О.

при секретарі - Когут Н.Я.

з участю прокурора: Добровольського П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями ОСОБА_1, ОСОБА_2, прокурора Лупака І.В. на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодруженого, безробітного, раніше судимого 26.06.2007 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області за ч.3 ст.186, ч.3 ст.357 КК України на 4 роки позбавлення волі,

засуджений за ч.3 ст.185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі, за ч.2 ст.185 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі, ч.3 ст.15 ч.2 ст.185 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту.

Відбуття ОСОБА_2 покарання рахується із 12 грудня 2012 року.

У відбування покарання зараховано 11 діб перебування ним під вартою із 11 по 21 вересня 2012 року.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м.Львова, житель АДРЕСА_2, українець, громадянин України, з середньою освітою, безробітній, розлучений, раніше судимий 09.02.2011 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області за ч.1 ст.309, ч.2 ст.309 КК України на 2 роки позбавлення волі,

засуджений за ч.3 ст.185 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі. Приєднано частково невідбуте покарання визначене вироком Самбірського міськрайонного суду від 09.02.2011 року.

На підставі ст.71 КК України остаточну міру покарання ОСОБА_1 обрано 3 (три) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено попередній - підписку про невиїзд до вступу вироку у законну силу.

Вирішено питання із судовими витратами.

Вирішено питання з речовими доказами.

ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 20.08.2012 року за попередньою змовою в групі осіб з ОСОБА_1 близько 14 год.00 хв. проникли на загороджену територію подвір'я ОСОБА_3, що в АДРЕСА_3, звідки таємно викрали дві секції металевих воріт розміром 1,5х3м кожна, чим спричинили ОСОБА_3 матеріальну шкоду на суму 900 гривень.

Крім того, ОСОБА_2 09.09.2012 року близько 02 год. 30 хв. в АДРЕСА_4 викрав із мікроавтобуса «Фольцваген» продукти харчування на загальну суму 984 гривні та набір ключів вартістю 290 гривні, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 1274 гривні.

Також ОСОБА_2 09.09.2012 року близько 02 год. 30 хв. намагався викрасти із цього ж мікроавтобуса «Фольцваген», який належить ОСОБА_4, акумулятор, домкрат та флеш карту, всього на загальну суму 854 гривні. Проте не довів злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки на місці скоєння злочину його замітив сусід ОСОБА_4 - ОСОБА_5 і був змушений втекти.

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та прийняти нове рішення, обравши більш м'яку міру покарання, не пов'язану з позбавленням волі. Вважає, що його дії мають бути кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України, оскільки подвір'я ОСОБА_3 не було огороджено, секції з металевої сітки були відсутні на час, коли він з ОСОБА_2 зайшли на територію подвір'я. Крім того, вони викрали дві секції огорожі, а не воріт.

ОСОБА_1 просить пом'якшити йому покарання, так як його дружина перебуває на роботі за кордоном, а він опікується двома дочками та 70-літньою хворою матір'ю. Крім того, свою вину визнає повністю.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі просить замінити призначену міру покарання на більш м'яку, мотивуючи тим, що суд неправильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.185 КК України, так як злочин вчинений без проникнення на подвір'я, а шляхом вільного доступу.

Прокурор, який затвердив обвинувальний висновок по справі, в апеляційній скарзі, просить вирок Самбірського міськрайонного суду від 12.12.2012 року скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених, внаслідок м'якості, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 на підставі ст.70 КК України 5 (п'ять) років позбавлення волі, ОСОБА_1 - 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.65 КК України, оскільки не врахував, що ОСОБА_2 у період, коли судимість не знята та не погашена вчинив три умисні злочини, один із яких - тяжкий. Злочини вчинені з корисливою метою, добровільно шкоду потерпілим не відшкодував.

Також суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 під час умовно-дострокового звільнення на шлях виправлення не став, а вчинив умисний тяжкий злочин з корисливою метою, добровільно шкоду потерпілим не відшкодував.

Заслухавши доповідача, доводи апеляції засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які просять вирок скасувати та призначити їм більш м'яке покарання, прокурора, який вважає, що призначене засудженим судом першої інстанції покарання є недостатнім для їх виправлення і просить вирок скасувати і постановити новий, яким ОСОБА_2 обрати покарання у виді позбавлення волі на 5 років, а ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до переконання, що вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року слід залишити без змін з наступних підстав.

В своїх апеляційних скаргах засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржують кваліфікацію їхніх дій за ч.3 ст.185 КК України, вказуючи на відсутність проникнення на територію подвір'я ОСОБА_3, так як остання не була огороджена.

Нормативне визначення ознак складу злочину, передбаченого ст.185 КК України не містить визначальних відмежувальних ознак розуміння поняття «проникнення». З цього приводу Верховний Суд України в постанові Пленуму від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» дає наступне роз'яснення.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

У постанові також зазначено, що вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з'ясовувати з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з пояснень ОСОБА_3 даних на досудовому слідстві, викрадені дві металеві брами знаходились в його огородженому саду (а.с.10). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в своїх поясненнях вказали, що вони зайшли на подвір'я ОСОБА_3 звідки забрали дві брами (а.с.11, 12).

Суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.3 ст.185 КК України, оскільки засуджені, з метою вчинення крадіжки, таємно проникли на огороджене подвір'я ОСОБА_3 та викрали належні останньому предмети.

Не отримали підтвердження доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не врахував вчинення ОСОБА_1 умисного тяжкого злочину під час умовно-дострокового звільнення, так як в резолютивній частині судом приєднано ОСОБА_1 невідбуте покарання визначене вироком Самбірського міськрайонного суду від 09.02.2011 року та на підставі ст.71 КК України призначено остаточну міру покарання.

При перевірці справи колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б за собою скасування вироку.

На підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст..67 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_2 і правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ч.3 ст.15 ч.2 ст.185 КК України, про доведеність винності ОСОБА_1 і правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.185 КК України.

Покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призначене з дотриманням вимог ст..65 КК України, яке відповідає характеру тяжкості вчинених злочинів і даних про особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Обране судом першої інстанції покарання відносно ОСОБА_2 із застосуванням положень ст.70 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обране судом першої інстанції покарання відносно ОСОБА_1 із застосуванням положень ст.71 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав для пом'якшення покарань засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1, про що порушуються питання в апеляціях засуджених, колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляції прокурора, що обране судом першої інстанції покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є занадто м'яким і не відповідає тяжкості злочинів та особі засуджених, є безпідставними та не приймаються до уваги.

Виходячи з наведенного, колегія суддів прийшла до переконання, що постановлений по справі вирок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в тому числі і в частині призначених покарань, є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування та постановлення нового вироку для призначення більш суворого покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 немає, а тому апеляція прокурора не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного керуючись ст. ст. 362, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2012 року відносно ОСОБА_2, ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію ОСОБА_1, апеляцію ОСОБА_2, апеляцію прокурора Лупака І.В., який затвердив обвинувальний висновок у справі - залишити без задоволення.

Головуючий:

Судді: