Ухвала суду № 31119336, 23.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 35445/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Гулида Р.М., Улицького В.З.,

за участі секретаря судового засідання Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Автотехнологія» до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2010 року позивач приватне підприємство «Автотехнологія» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 01.09.2010 року № 0000181742/3/17-123 (від 23.06.2010 року № 0000181742/17-123, від 14.04.2010 року № 0000181742/1/17-123; від 11.02.2010 року № 0000181742/0/17-123).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року ( №0000181742/1/17-123 від 14.04.2010 року, №0000181742/2/17-123 від 23.06.2010 року, №0000181742/3/17-123 від 01.09.2010 року) в частині визначення Приватному підприємству «Автотехнологія» податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 122692,50 грн., в тому числі 40897,50 грн. - за основним платежем та 81795,00 грн. - за штрафними санкціями. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, зазначену постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі, вважаючи що оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить таку скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що інвестування фізичною особою до статутного фонду товариства належного їй на праві власності майна є з її боку відчуженням такого майна, а по суті і обміном майна на корпоративні права. Відтак, позивач, як податковий агент особи, що вносить до його статутного фонду майно, був зобов'язаний утримати та перерахувати до бюджету належну з неї суму податку. Оскільки ж цього зроблено не було, податковий орган правомірно визначив таку суму податку як суму податкового зобов'язання позивача та нарахував штрафні санкції в подвійному розмірі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 12 по 27 січня 2010 року працівниками Державної податкової інспекції у м.Рівне проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання приватним підприємством «Автотехнологія» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт за №85/23-100/33001116 від 01.02.2010 року, відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, пп.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.19.2 ст.19, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, п.3, п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року.

На підставі зазначеного акту перевірки 11.02.2010 року Державною податковою інспекцією у м.Рівне винесено податкове повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123, згідно якого приватному підприємству «Автотехнологія» визначено суму податкового зобовязання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в сумі 122898,36 грн., в тому числі 40966,12 грн. за основним платежем та 81932,24 грн. - за штрафними санкціями.

В ході процедури апеляційного узгодження податковим органом винесено рішення з дробами "1", "2" та "3", згідно з якими сума податкового зобов'язання залишилась незмінною, а платнику визначено нові терміни сплати узгодженого податкового зобов'язання.

В силу норми ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки про порушення вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, які кореспондуються і з усіма іншими порушеннями норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зроблені за рахунок аналізу операцій з внесення до статутного фонду позивача рухомого майна.

Зокрема, актом перевірки зафіксовано, що засновником приватного підприємства «Автотехнологія» ОСОБА_1 прийнято наступне рішення №001/08 від 03.09.2008 року: для забезпечення діяльності підприємства сформувати за рахунок власних грошових та майнових внесків статутний фонд в розмірі 2000000 грн., в тому числі за рахунок грошових внесків 1727350 грн., за рахунок майнових внесків 272650 грн.

Змінами до Статуту від 09.09.2008 року статутний фонд затверджено, і станом на 30.09.2009 року статутний капітал сформовано в сумі 1064265,14 грн., в тому числі за рахунок внесення майна на суму 272650 грн. Згідно з актом прийому-передачі від 10.09.2008 року ОСОБА_1 передано, а приватним підприємством «Автотехнологія» прийнято рухоме майно (оргтехніка, меблі, промислове обладнання, машини, верстати) на суму 272650 грн. В бухгалтерському обліку операції відображені по дебету рахунка 46 "Неоплачений капітал" та кредиту рахунка 40 "Статутний капітал", з подальшим віднесенням цих основних фондів до відповідної їх групи бухгалтерським записом Д-т рах.10 "Основні фонди" та К-т рах.46 " Неоплачений капітал" 241700,00 грн., Д-т рах.11 "Інші необоротні матеріальні активи" та К-т рах.46 " Неоплачений капітал" 30950,00 грн.

Нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми майнового внеску приватного підприємства «Автотехнологія» не проведено. Відповідно до цього апелянт дійшов висновку про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і про необхідність нарахування податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 40897,50 грн. (15% від 272650 грн.).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не погодився з такими висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп.4.2.16 п.4.2 ст.4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У відповідності до п.1.3 ст.1 цього ж Закону, доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Такий дохід, в силу вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, є об'єктом оподаткування і підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті. Ставка податку, відповідно до п.7.1. ст.7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування, який відповідно до вимог ст.12 Закону, визначається з вартості об'єкта рухомого майна. В силу вимог пп."а" п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень пп.8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до п.1.21 ст.1 цього Закону, терміни, які не визначені у даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

В силу п.1.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», корпоративне право це - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку та такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст.167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоратив-ними правами не вважається підприємництвом.

Враховуючи ту обставину, що фізична особа ОСОБА_1. внаслідок внесення до статутного фонду приватного підприємства «Автотехнологія» майна отримав корпоративні права у цьому підприємстві, тобто права на учать в управлінні та права на отримання прибутку в майбутньому, а не прибуток як такий, вказана операція не є об'єктом оподаткування в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Операції фізичних осіб з корпоративними правами у рамках Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до пп.9.6.2. п.9.6 ст.9 Закону визначається, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Згідно з нормами вказаного підпункту, операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу і є інвестиційним прибутком, що в силу вимог пп. 4.2.13 п. 4.2 ст.4 Закону є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції. В силу положень пп.9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону, до продажу інвестиційного активу прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Відповідно до пп.9.6.6 п.9.6 ст.9 Закону, за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А фінансові результати операцій з інвестиційними активами, в силу вимог пп.9.6.1 п.9.6 ст.9 Закону обліковуються платником податку самостійно та окремо від інших доходів і витрат.

Аналіз зазначених правових норм приpводить висновку, що об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Відтак, вірним є висновок суду, що у випадку внесення фізичною особою ОСОБА_1 до статутного фонду ПП "Автотехнологія" майна, об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відсутній.

Хибним є твердження податкового органу щодо того, що в даному випадку мав місце договір міни, відповідно до якого фізична особа ОСОБА_1. передала у власність приватному підприємству «Автотехнологія» рухоме майно та придбала статутний капітал товариства у відповідному розмірі.

Відповідно до ст.715 Цивільного кодексу України за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Згідно зі ст.716 цього Кодексу, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням фізичною особою інвестиційного активу, а не договором міни та не договором купівлі-продажу. Тому є безпідставними покликання апелянта на порушення позивачем ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна.

Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи до статутного фонду юридичної особи - резидента з придбанням такою фізичною особою права на частку у статутному фонді такої юридичної особи, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п.1.2 ст.1 вказаного Закону та не відноситься до операцій з купівлі-продажу (міни) майна відповідно до норм статей 11 та 12 вказаного Закону.

Оскільки наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо порушення позивачем вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

Відтак, відсутні і передбачені пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» підстави для нарахування штрафних санкцій в подвійному розмірі 81795,00 грн., а разом 122692,50 грн.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року (відповідно №0000181742/1/17-123 від 14.04.2010 року, №0000181742 /2/17-123 від 23.06.2010 року, №0000181742/3/17-123 від 01.09.2010 року) у відповідній частині протиправним та його скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі № 2а-4602/10 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя Р.М. Гулид

суддя В.З. Улицький

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 26.04.2013 року