Ухвала суду № 31118830, 29.04.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/2-2532/11 Провадження № 22-ц/772/954/2013Головуючий в суді першої інстанції:Бойко В.М.Категорія: 20Доповідач: Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р. м. Вінницяколегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Марчук В.С.

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

при секретарі: Куленко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1.03.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнання договорів купівлі-продажу нікчемними

В С Т А Н О В И Л А:

Позивачка звернулася у Вінницький міський суд Вінницької області з зазначеною уточненою позовною заявою у лютому місяці 2013 року, де вказала, що маючи на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, 1.04.2009 року вона її продала ОСОБА_2 за 180 950 грн. Укладений між ними договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ВМБТІ» 9.06.2009 року.

5.12.2009 року новий власник - ОСОБА_2 перепродав вказану квартиру ОСОБА_3 за 180 000грн.

ОСОБА_4 вважає, що обидва вказані договори купівлі-продажу є нікчемними, виходячи з норм ч.6 ст.203, ст.215 і ст.224 ч.1 ЦК України та наступним обставин.

У позивачки та третьої особи по справі - ОСОБА_6 є неповнолітня донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з часу свого народження і по даний час проживає у спірній квартирі, іншого житла сім`я не мала і не має. Зазначений договір купівлі-продажу квартири вчинений без дозволу органу опіки і піклування в порушення вимог ст. 17ч.3 Закону України «Про охорону дитинства», тому є нікчемним згідно норми.1 ст. 224 ЦК України.

Ще, на думку позивачки, укладений 1.04.2009 року між нею та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є правочином, який порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод неповнолітньої дитини, шляхом позбавлення її законного права користуватися квартирою. А відповідно до вимог ч.2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З аналогічних підстав, вважає позивачка, є нікчемним і договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 23.12.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 1.03.2013 року позов задоволено повністю. Визнано нікчемними: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 1.04.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений 5.12.2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили дане рішення суду в апеляційному порядку, у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушенням норм матеріального і процесуального права. Просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає що апеляційні скарги слід відхилити у зв`язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено, що станом до 1.04 2009 року власником квартири АДРЕСА_1 була позивачка ОСОБА_4, відповідно до біржового контракту №904 купівлі - продажу нерухомості, виданого Вінницькою товарною універсальною біржею 5.08.1996 року та зареєстрованого КП «ВООБТІ» 20.08.1996 року за реєстровим номером 735/7292 у реєстровій книзі №157 (а/с8-9).

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є подружжям і спільно проживають у вказаній квартирі з часу її придбання, оскільки відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 10.09.2010 року вони з лютого місяця 1993 року спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 12.11.1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, виходячи зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 12.11.1996 року (а/с 15,20).

Неповнолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 є їхньою донькою (а/с16) та постійно з дня свого народження з ними проживає, що стверджує позивачка у позовних заявах, у судових засіданнях, треті особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7; підтверджується довідками житлово - експлуатаційної контори №7 (а/с183,184) та нічим не спростовано. Більше того, у довідці №856 від 21.07.2009 року вказано, що ОСОБА_4 з неповнолітньою донькою ОСОБА_5 виписались 27.03.2009 року і назад зареєструвалися 8.04.2009 року за адресою АДРЕСА_1 (а/с 183).

Батько неповнолітньої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 зареєстрований у АДРЕСА_1 з 1998 року по даний час (а/с 184,185).

1.04.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу даної квартири (а/с 7).

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 31.01.2011 року було встановлено, що у вказаній квартирі станом на 1.04.2009 року фактично проживала вся сім`я позивачки, у тому числі і неповнолітня ОСОБА_5, але про це ОСОБА_4 під час оформлення у нотаріуса зазначеного договору купівлі- продажу квартири нотаріусу не повідомила (а/с57).

На думку колегії суддів, важливий сам факт проживання, а не те, що про це не був повідомлений нотаріус.

Виходячи з встановлених обставин, а саме - з обставин, що станом на 1.04.2009 року - на день укладення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, неповнолітня донька позивачки ОСОБА_5 проживала у вказаній квартирі разом з батьками, вона мала право користування цією квартирою, виходячи зі ст.405 ЦК України та ст. 156 ЖК України.

А відповідно до ст. 17 ч.3 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла.

У ст.18 цього ж Закону сказано, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Ст. 657 ЦК України у редакції, яка діяла на час укладення зазначеного договору купівлі-продажу, вимагала від договору купівлі-продажу житлового будинку чи квартири письмової форми, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як вказує позивачка, підтверджує представник органу опіки і піклування в ході судового засідання при ухваленні даного рішення суду та під час судового засідання при ухваленні рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 31.01.2011 року (а/с55), при укладенні 1.04.2009 року договору купівлі-продажу житлової квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 дозвіл органу опіки і піклування не надавався.

У даному випадку відчужувалося житло матір`ю неповнолітньої дитини і мав бути на це дозвіл органу опіки та піклування не залежно де зареєстрована неповнолітня дитина, крім того, дитина мала право користування відчужуваною квартирою, тому і з цієї підстави теж потрібна згода органу опіки і піклування на відчуження квартири.

А відповідно до вимог ст.224 ЦК України, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемний.

Щодо договору купівлі-продажу цієї ж квартири АДРЕСА_1, укладеного 5.12.2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, то на час його укладення неповнолітня ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала у вказаній квартирі разом з батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_4, що підтверджується поясненнями позивачки, третіх осіб - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та довідками житлово-експлуатаційної контори №7 на а/с 183-185. А отже, мала право користування зазначеною квартирою.

Виходячи з даних обставин та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Те, що такий дозвіл відсутній, визнає сам відповідач у апеляційній скарзі, зазначаючи, що на його думку він не був потрібним. Крім того, про це говорить позивачка та представник органу опіки і піклування.

Та ж сама ст.224 ЦК України говорить, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемний.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про відсутність у неповнолітньої ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру та про те, що на момент вчинення правочину 1.04.2009 року вона у квартирі не була зареєстрована, на думку колегії не спростовують рішення суду з викладених вище підстав.

Щодо доводів апелянта про добросовісного набувача, то вони не є предметом спору. Позивачка обрала саме такий спосіб захисту своїх прав - визнання договорів нікчемними без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, оскільки їх нікчемність не визнана відповідачами.

Проте, що такий спосіб захисту можливий, сказано у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними».

Не ставить позивачка питання і про визнання правочинів недійсними, тому наведені апелянтами доводи щодо таких позовних вимог теж безпідставні.

Стосовно рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 31.01.2011 року по справі № «-105/2011 то у ньому говориться про місце реєстрації дитини, а саме - неповнолітньої ОСОБА_5, а не про її фактичне місце проживання на час укладення договору, тому зазначене рішення не спростовує висновків суду.

Не спростовує рішення суду і твердження апелянтів, що ОСОБА_3, укладаючи договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 5.12.2009 року, не знав про те, що у квартирі зареєстрована та проживає неповнолітня ОСОБА_5, оскільки для законності договору важливі фактичні обставини.

Таким чином, суд у своєму рішенні достовірно та повно встановив обставини, що мають значення для справи; зробив висновки, які відповідають встановленим обставинам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційні скарги не спростовують рішення суду першої інстанції, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1.03.2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього ж моменту може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: