Постанова № 31093247, 16.04.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/5145/12

категорія 8.2

16 квітня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

при секретарі - Длугаш О.В.,

за участі представників сторін:,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівзернопродукт" до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2012 р.,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівзернопродукт" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2012 р.

В обґрунтування протиправності податкових повідомлень - рішень позивач вказав на безпідставність висновків контролюючого органу. При цьому зазначив, що в ході перевірки перевіряючі не врахували зданих уточнюючих декларацій з податку на прибуток за 2 та 2 - 3 квартали 2011р. Також позивач зазначив, що висновок про нікчемність угоди з ТОВ МПК "ГСМ" є безпідставним, оскільки дана господарська опереція є реальною, спрямованою на настання правових наслідків обумовлених нию, її реальність та виконання підтверджується первинними документами, а тому податковий кредит сформовано підприємством правомірно.

Представники позивача в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав викладених в письмових запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Бердичівською ОДПІ, проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Бердичівзернопродукт" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р.

За наслідками проведення перевірки складено акт № 6225/23-01/33767410 від 30.12.2011р.

Перевіркою встановлені порушення:

1. пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94р № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) та п.135.1, п.135.2 ст. 135, п.137.1 ст. 137, пп. 138.4 п. 138.1, п.138.2 ст. 138 Розділу III Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2756-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 77959грн., у тому числі за:

- за 2010р. на суму 19139 грн.;

- за 2-3квартали 2011р. на суму 58820грн.;

2. п.1.7 ст. 1, пп..7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р. на 15311грн., а саме:

- жовтень 2010р. - на суму 7700 грн..;

- листопад 2010р. - на суму 7611 грн..;

ТОВ „Бердичівзернопродукт" порушено ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочина вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, щодо обумовлені (п. 5 ст. 203 ЦК України) про право чинах здійснених за жовтень 2010р, листопад 2010р. з ТОВ „МПК ГСМ" .

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на таке.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0000222301 26.01.2012 року про донарахування податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталося раніше :

або дати списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.2. підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий - четвертий квартали 2011 року.

Згідно Положення про порядок подання та заповнення Декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого наказом ДПА України від 28.02.2011 №114 показники декларації за 3 квартал 2011р. подаються наростаючим підсумком за 2 та 3 квартали 2011р.

ТОВ "Бердичівзернопродукт" подало декларації за 2 квартал 2011 року, що містить показники 2 кварталу 2011р., а за 2 - 3 квартали 2011р. наростаючим підсумком.

В судовому засіданні з пояснень представників позивача встановлено, що перевіряючими не враховано факти завищення показників доходу 2 кварталу 2011р. на 45943грн. та право платника податків, надане ст.50.1 Податкового кодексу України.

Крім того, ТОВ «Бердичівзернопродукт» не погоджується з висновком акта перевірки про завищення собівартості виготовлених, реалізованих товарів, а відображені у ряд.05.1 Декларації на суму 209813грн.

В акті перевірки не враховано факти заниження показників собівартості 2 кварталу 2011р. на 436371грн. та 2-3кв.2011р. на 239580грн. та право платника податків, надане ст.50.1 Податкового кодексу України.

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, «значених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених (цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бердичівзернопродукт» провело коригування завищених у 2 кв. 2011р. показників декларації у складі показників декларації за 2 - 3 кв.2011р.

Податковим органом декларації не були, через невідповідність встановленій формі.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ «Бердичівзернопродукт» звернулось з позовом до суду.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.09.12р. у справі №0670/5391/12, залишену без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду позовні вимоги задоволено - визнано протиправним та скасовано рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 07.12.2011 р. № 18940/10/15-01 про невизнання податкової декларації.

В акті ж перевірки податковим органом неправомірно наведені данні доходу підприємства лише виключно за 3 кв. 2011р. в розрізі бухгалтерських проводок, а висновок зроблено про заниження доходу за 2-3 квартали 2011р. ігноруючи вимогу Податкового кодексу України про формування показників Декларації 2-3кв.2011р. наростаючим підсумком.

Наведення в акті перевірки в якості доказу заниження доходу 2-3 кв. 2011р. обсягів продажу товарів згідно декларації по ПДВ за липень 11р., серпень 2011р. та вересень 2011р. неправомірно тому що, декларація з податку на прибуток за 2-3 кв.2011р. складається наростаючим підсумком з квітня 2011р. по вересень 2011р. ( з урахуванням поданої уточненої декларації).

Відповідно до п. 138.11 ст. 138 Податкового кодексу України при обчисленні об`єкта оподаткування враховуються суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання (п.138.11 ст.138 ПКУ). Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Суд також не погоджується з висновком акта перевірки про те, що при формуванні валових витрат 4 кварталу 2010р. до їх складу безпідставно, через відсутність довіреностей на отримання тмц, включено вартість пічного палива на суму 76555грн. та відповідно завищено податковий кредит за жовтень 2010р. на суму 7700грн. за листопад 2010р. на суму 7610грн.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що до перевірки подані видаткові накладні, товарно-транспортні та податкові накладні, які відповідають вимогам первинного документа та підтвєрджують факт здійснення господарської операції, а тому на думку суду підприємством правомірно включено вартість пічного палива до валових витрат.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 26.01.2012 року №0000232301 суд зазначає наступне.

Податковим органом встановлено порушення позивачем п.1.7 ст. 1, пп..7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р. на 15311грн., а саме:

- жовтень 2010р. - на суму 7700 грн..;

- листопад 2010р. - на суму 7611 грн..;

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", чинного на момент здійснення господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,мпослуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, згідно норм діючого податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Судом встановлено, що позивач на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ "МПК ГСМ" та інших первинних документів формував податковий кредит.

Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок, що у позивача були всі підстави для віднесення сум податку сплаченого у ціні придбаного товару, до складу податкового кредиту підприємства згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В той же час висновки перевіряючих викладені в акті, на підставі якого прийняті податкові повідомлення - рішення, щодо нікчемності договору ґрунтуються лише на припущеннях не підтверджених первинними документами.

Суд вважає, твердження відповідача, щодо нікчемності угод безпідставним, виходячи з наступного.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність правочинів, укладених від імені позивача, суд зазначає наступне.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податкового кодексу України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, на чому наполягає ДПІ в Акті перевірки.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, висновків щодо чого дійшла ДПІ в Акті перевірки.

Слід окремо зазначити, що а ні Законом України "Про податок на додану вартість" а ні, Податковим кодексом України на податкові органи не покладено функцій з контролю за дотриманням платниками податків цивільного законодавства та визнання договорів нікчемними.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем під час розгляду справи також не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств - контрагентів позивача на підставних осіб.

На думку суду, при визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що операції між ТОВ "Бердичівзернопродукт" та ТОВ МПК ГСМ" документально підтверджені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІУ та Податкового кодексу України та не мають ознак нікчемного правочину.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні послуг ТОВ МПК ГСМ" у розмірі 15311грн.

Таким чином, податкові повідомлення - рішення від 26.01.2012 № 0000232301 та №0000222301 є протиправними та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 26.01.2012 р. № 0000232301 та № 0000222301.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 23 квітня 2013 р.