Рішення № 31083173, 29.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.04.2013р. Справа № 905/2600/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» (83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 00169845)

до державного підприємства «Укршахтгідрозахист» (86104, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Абакумова, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32442405)

про стягнення 3 443 844,68 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Бібікова Т.І., яка діє на підставі довіреності № 98 від 21.01.2013

від відповідача: Борисенко Т.Ф., яка діє на підставі довіреності № 1/4 від 03.01.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з державного підприємства «Укршахтгідрозахист» суму боргу за активну електроенергію, спожиту за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року у розмірі 3 087 702,93 гривень, суму боргу за реактивну електроенергію, спожиту за період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року у розмірі 88 126,00 гривень, пеню у розмірі 194 105,85 гривень, нараховану у період з 10.04.2012 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період листопад, грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року та реактивної електроенергії, спожитої за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року, три відсотки річних у розмірі 68 440,84 гривень, нарахованих у період з 08.11.2011 по 31.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року, та з 10.02.2011 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті реактивної електроенергії, спожитої за період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року, інфляційні нарахування у розмірі 5 469,06 гривень, нараховані у період з 08.11.2011 по 31.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період жовтень, листопад 2011 року, липень-грудень 2012 року, та з 10.02.2011 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті реактивної електроенергії, спожитої за період січень-березень, серпень-листопад 2011 року, липень-грудень 2012 року, а всього 3 443 844,68 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 373пр/147/07 від 20 березня 2007 року, Додатку № 2 «Порядок розрахунку» та Додатку № 5 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» до договору про постачання електричної енергії № 373пр/147/07 від 20 березня 2007 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 174, 193, 231-232 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 квітня 2013 року.

22 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту активну та реактивну електричну енергію у розмірі 3 175 828,93 гривень, проте просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 194 105,85 гривень, трьох відсотків річних у розмірі 68 440,84 гривень та інфляційних нарахувань у розмірі 5 469,06 гривень.

Відзив вмотивовано тим, що діяльність державного підприємства «Укршахтгідрозахист» по відкачці шахтних вод на ліквідаційних шахтах фінансується за рахунок коштів державного бюджету України. Підприємство створено з метою здійснення некомерційної (без мети одержання прибутку) господарської діяльності, а саме: попередження підтоплення діючих шахт, територій міст і селищ, пов'язаних з ліквідацією шахт; удосконалення механізму будівництва, розширення й реконструкції водовідливних комплексів, передбачених проектами ліквідаційних шахт; реалізації економічних і соціальних потреб працівників підприємства.

Відповідач відзначає, що дійсно у процесі виконання умов договору про постачання електричної енергії № 373пр/147/07 від 20 березня 2007 року, при виконанні зобов'язань позивачем, оплата за фактично надані послуги не здійснена вчасно. Так, на підприємстві виникла кредиторська заборгованість при виконанні наведеного договором у період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року за активну електричну енергію у розмірі 3 087 702,93 гривень, у період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року за реактивну електричну енергію у розмірі 88 126,00 гривень.

Державне підприємство «Укршахтгідрозахист» створене з метою забезпечення гідрогеологічного захисту діючих шахт та прилеглих до них територій. На покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням безперебійної експлуатаційної діяльності підприємство отримує лише бюджетні кошти за програмою «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» відповідно до напрямків цих витрат, передбачених технологічними паспортами експлуатації водовідливних комплексів шахт. Фінансування державного підприємства «Укршахтгідрозахист» здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і підприємство є одержувачем бюджетних коштів нижчого рівня.

При цьому, відповідач не погоджується з нарахованими штрафними санкціями з огляду на те, що фінансування державного підприємства «Укршахтгідрозахист» здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а тому здійснення платежів прямо залежить від строків та кількості грошових коштів, що надійшли з держбюджету. Тому вважає, що його вини в утворенні заборгованості перед позивачем немає.

22 квітня 2013 року у судовому засіданні оголошено перерву до 29 квітня 2013 року.

Представник позивача Бібікова Т.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та запереченнях на відзив відповідача.

Представник відповідача Борисенко Т.Ф. у судовому засіданні частково заперечувала проти задоволення позовних вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 ПКЕЕ споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

20 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «ПЕМ-Енерговугілля» (далі - позивач або постачальник) та державним підприємством «Укршахтгідрозахист» (далі - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 373пр/147/07 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (том 1, а.с. 7-11).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

05 квітня 2011 року у відповідності до рішення загальних зборів акціонерів здійснено реорганізацію організаційно-правової форми та найменування відкритого акціонерного товариства «ПЕМ-Енерговугілля» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля».

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у заявлений до стягнення період Договір був чинним та сторони перебували у договірних відносинах.

Договір разом з додатками до нього, додаткові угоди та протокол розбіжностей, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, знімати та надавати постачальнику відомості про показання розрахункових приладів обліку згідно з додатками «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії»; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача, знімати та надавати постачальнику відомості про показання розрахункових приладів обліку згідно з додатками «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії», «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (пункти 2.3.3, 2.3.4 Договору).

В свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема, постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункт 2.2.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право нараховувати та одержувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, плату з компенсації перетікання реактивної електричної енергії та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії та здійснив відповідачу поставку реактивної електроенергії у період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року та активної електроенергії у період жовтень-грудень 2011, січень-грудень 2012 року, що підтверджується підписаними уповноваженими особами та скріплених їх печатками актами приймання передавання, копії яких містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 130-247, том 2, а.с. 1-81).

Отже, факт надання послуг з електропостачання у спірний період позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за наведений період.

Споживач здійснює оплату отриманих від постачальника рахунків за спожиту електроенергію самостійно до 5 числа поточного місяця за фактично спожиту в звітному розрахунковому періоді активну електроенергію (пункт 3.2 Додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору).

Споживач у 5 денний термін після отримання рахунку сплачує вартість послуг перетікання реактивної електроенергії (пункт 4.2 Додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору).

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки на сплату спожитої у спірний період активної та реактивної електроенергії з повідомленнями про припинення подачі електроенергії, які отримані уповноваженими особами відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на супровідних листах до таких рахунків (том 1, а.с. 49-129).

Повноваження осіб на отримання виставлених позивачем рахунків підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (том 2, а.с. 84-86).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у спірний період. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідними відмітками на других примірниках.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної опалити поставленої у спірний період електроенергії.

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив повну і своєчасну оплату вартості отриманої електричної енергії, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму боргу за активну електроенергію, спожиту за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року у розмірі 3 087 702,93 гривень та суму боргу за реактивну електроенергію, спожиту за період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року у розмірі 88 126,00 гривень.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 68 440,84 гривень, нарахованих у період з 08.11.2011 по 31.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року, та з 10.02.2011 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті реактивної електроенергії, спожитої за період січень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року та інфляційні нарахування у розмірі 5 469,06 гривень, нараховані у період з 08.11.2011 по 31.01.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період жовтень, листопад 2011 року, липень-грудень 2012 року, та з 10.02.2011 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті реактивної електроенергії, спожитої за період січень-березень, серпень-листопад 2011 року, липень-грудень 2012 року

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, суд приходить до висновку, що розрахунок інфляційних нарахувань здійснено арифметично вірно та він відповідає фактичним обставинам справи, проте розрахунок відсотків річних має помилки внаслідок проведених арифметичних дій.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у повному обсязі, а в частині трьох відсотків річних задоволенню у розмірі 68 320,81 гривень.

Пунктом 4.2.1 Договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.4, 2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених Додатком «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 194 105,85 гривень, нараховану у період з 10.04.2012 по 31.03.2013, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті активної електроенергії, спожитої за період листопад, грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року та реактивної електроенергії, спожитої за період жовтень-грудень 2011 року, січень-грудень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на відсутність належного бюджетного фінансування, то господарський суд вважає, що така обставина не звільняє відповідач від виконання договірних зобов'язань з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Судом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини «відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, «Бакалов проти України» від 30.11.2004).

Про помилковість позиції відповідача про те, що відсутність бюджетного асигнування є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, викладено також у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 27.10.2011 у справі № 11/446.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд не приймає до уваги та відхиляє заперечення відповідача, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та наведених рішень Європейського суду з прав людини відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність державної підприємства і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

У судовому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені на 50 %.

В обґрунтування свого клопотання представник відповідача посилається на те, що державне підприємство «Укршахтгідрозахист» створене з метою забезпечення гідрогеологічного захисту діючих шахт та прилеглих до них територій. На покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням безперебійної експлуатаційної діяльності державне підприємство «Укршахтгідрозахист» отримує лише бюджетні кошти за програмою «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» відповідно до напрямків цих витрат, передбачених технологічними паспортами експлуатації водовідливних комплексів шахт.

Фінансування державного підприємства «Укршахтгідрозахист» здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і підприємство є одержувачем бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно рішення Гірницького відділення Макіївської ОДПІ від 09 червня 2011 року за № 124 державне підприємство «Укршахтгідрозахист» є неприбутковою установою, якій привласнений код неприбутковості 0002.

Представник позивача заперечувала проти зменшення суми пені.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобов'язанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стані і ступінь вини відповідача у виникненні спору з урахуванням наведених обставин, господарський суд скориставшись правом, наданим пунктом 3 статті 83 ГПК України, в силу приписів статті 233 ГК України, дійшов до висновку про наявність виключних обставин, які дають законні підстави для зменшення розміру пені. Відтак, клопотання представника відповідача щодо зменшення суми пені підлягає частковому задоволенню, та стягуваний розмір пені підлягає зменшенню на 20 % (38 821,17 гривень).

Розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, складає 155 284,68 гривень.

В позовних вимогах про стягнення пені у розмірі 38 821,17 гривень слід відмовити через зменшення її суми.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231, 275, 276 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розмір стягуваної пені зменшити до 155 284,68 гривень.

Стягнути з державного підприємства «Укршахтгідрозахист» (86104, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Абакумова, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 32442405, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля» (83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 00169845, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 3 087 702,93 гривень, суму заборгованості за спожиту реактивну електроенергію у розмірі 88 126,00 гривень, пеню у розмірі 155 284,68 гривень, три відсотки річних у розмірі 68 320,81 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 5 469,06 гривень, судовий збір у розмірі 68 820,00 гривень, а всього 3 473 723 (три мільйони чотириста сімдесят три тисячі сімсот двадцять три) гривень 48 копійок.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 38 821,17 гривень відмовити через зменшення її суми.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 120,03 гривень - відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 29.04.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова