Рішення № 31068878, 29.04.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2013 р.

Справа № 2/110/2012/5003

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Заступника прокурора області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (пр-т. Перемоги, 14, м. Київ, 01135)

до: Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (вул. Верхній Вал, 70, м. Київ, 04070)

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ, 01133)

третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець Москалюк Н.І. (вул. Дністровська, 10/12, м. Могилів - Подільський , Вінницької області, 24000)

про визнання права власності на нерухоме майно, ціна позову 140 500 грн.

При секретарі судового засідання Миколюк М.Г.

Представники сторін та третіх осіб в засіданні суду не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

Заступником прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України подано позов до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України, про скасування свідоцтва на право власності №393 від 18.12.06р. на нежитлові будівлі та про визнання права власності на нерухоме майно, ціна позову 140 500 грн.

Ухвалою суду ( суддя Мельник П.А.) від 17.12.2012 року порушено провадження у справі № 2/110/2012/5003 та призначено до розгляду на 11.02.2013 року.

Відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду Вінницької області від 11.02.2013 року, п.п.3.1.11, 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 2/110/ 2012/5003 в зв'язку перебуванням судді Мельника П.А. станом на 11.02.2013 року на лікарняному, а також враховуючи збіг строку розгляду справи встановлений ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розподілу, справу №2/110/2012/5003 було розподілено судді Колбасову Ф.Ф.

Суддею Колбасовим Ф. Ф. ухвалою від 12.02.2013 року прийнято справу №2/110/2012/5003 до свого провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 28.02.2013 року. Даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності Москалюк Н. І.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представника Фонду державного майна України та у зв'язку з невиконанням в повному обсязі сторонами вимог ухвали суду від 12.02.13 року розгляд справи ухвалою суду від 28.02.2013 р. було відкладено на 26.03.2013 року.

У зв'язку з неявкою в судове засідання суду представників сторін, прокурор звернувся до суду з заявою про відкладення розгляд справи та про продовження строк розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою від 26.03.2013р. клопотання прокурора про відкладення розгляду справи та про продовження строк її розгляду на 15 днів було задоволено та призначено справу до розгляду на 16.04.2013 р.

З метою витребування додаткових документів від сторін по справі суд ухвалою від 16.04.2013 р. розгляд справи було відкладено на 25.04.2013р.

Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснюється в зв'язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Згідно ст.25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь якій стадії судового процесу.

Із матеріалів справи вбачається, що акціонерне товариство " Київський річковий порт" змінило свою назву на Публічне акціонерне товариство " Київський річковий порт".

Таким чином, відповідач по справі Приватне акціонерне товариство " Київський річковий порт" має бути замінений на Публічне акціонерне товариство " Київський річковий порт", про що зазначено в Статуті товариства ( т.2, а.с.36).

Прокурор та позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні та у відзиві проти позову заперечує мотивуючи тим, що позовна вимога про скасування свідоцтва про право колективної власності на нерухоме майно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу. Також свідоцтво про право власності не є актом у розумінні господарського та господарсько-процесуального законодавства. Заступником прокурора області для подання позову про визнання права власності за державою на нежитлові об'єкти нерухомого майна пропущений строк позовної давності.

Відповідачем 11.02.2013р. та 28.02.2013р. подано до суду заяви про застосування позовної давності.

Представник третьої особи 1 - Фонду державного майна України, в судове засідання жодного разу не з'явився. Причини неявки суду не відомі, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином. Так, ухвала суду від 17.12.2012р. отримана ФДМ України 24.12.12р., що стверджується поштовим відправленням про вручення кореспонденції за № 0160109284804; ухвала суду від 12.02.2013р. отримана фондом 19.02.2013р., що стверджується поштовим відправленням про вручення кореспонденції за № 0160110422595; ухвала суду від 28.02.2013р. отримана фондом 11.03.2013р., що стверджується поштовим відправленням про вручення кореспонденції за №0160110207899; ухвала від 26.03.2013р. отримана фондом 04.04.2013р., що стверджується поштовим відправленням про вручення кореспонденції за № 0160110763597; ухвала від 14.04.2013р. отримана фондом 24.04.2013р., що стверджується поштовим відправленням про вручення кореспонденції за № 016011082341.

В поясненнях від 11.03.2013р. №10-25-3039 наданих суду Фондом державного майна України, останній просить позовні вимоги заступника прокурора Вінницької області задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР від 26.12.1980р. №66 -пр " Про утворення Вінницького районного управління річкового флоту " на базі пристані " Вінниця " Київського річкового порту та пристані " Могилів-Подільський " Дністровського районного управління було створено з 01.01.1981р. Вінницьке районне управління річкового транспорту, яке наділялося правами соціалістичного державного транспортного підприємства, уставним фондом, власними оборотними засобами та правами юридичної особи ( т.2, а.с.205-206).

Даним наказам було передбачено наступне:

- пункт 6 : провести перерозподіл власних оборотних коштів Київського річкового порту та Дністровського районного управління з метою забезпечення Вінницьке районне управління оборотними коштами. Забезпечити перерозподіл остатків фондів економічного стимулювання між Дністровським, Вінницьким районними управліннями та Київським річковим портом;

- пункт 8: виділення необхідних матеріальних ресурсів Вінницькому райуправлінню на 1981 рік;

- пункт 10 : Дністровському райуправлінню підготувати розподільчий баланс пристані Могилів-Подільський та Дністровського райуправління без пристані Могилів-Подільський станом на 01.01.1981р. Забезпечити освоєння капіталовкладень на будівництво причальної набережної та пасажирського павільйону в Могилів-Подільському за рахунок коштів по транспортному освоєнню Дністровського гідровузла в 1981-1982 роках.

З вищенаведеного наказу встановлено, що до 01.01.1981р. необхідні для діяльності Вінницькому райуправлінню річкового транспорту основні засоби перебували на балансі Київського річкового порту та Дністровського райуправління Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР.

Наказом Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР від 10.01.85р. №2-пр " Про приєднання до Київського річкового порту Вінницького райуправління річкового транспорту " з 01.01.85р. Вінницьке районне управління приєднано до Київського річкового порту на правах внутрішнього госпрозрахункового підрозділу. ( т.1, а.с.68-69).

Згідно з п. 2.3 наказу № 2 Київському річковому порту необхідно було прийняти вступний баланс Вінницького районного управління станом на 01.01.1985 та згідно з п. 2.4 зазначеного наказу наділити Вінницьке районне правління основними фондами та обіговими коштами для його нормальної фінансово-господарської діяльності.

Пунктом 2.6. даного наказу , наказано начальнику Київського річкового порту надавати Вінницькому районному управлінню матеріально-технічну допомогу по ремонту флоту і перевантажувальної механізації.

Відповідно до пункту 3.2 цього ж наказу Вінницьке районне управління Київського річкового порту фіксувалось у місцевому відділенні Держбанку у встановленому порядку.

Таким чином, на підставі наказу № 2 Вінницьке районне управління з постійного підприємства перетворено на госпрозрахунковий підрозділ Київського річкового порту. При цьому на підставі п. 2.3. вказаного наказу активи і пасиви, що перебували на балансі Вінницького районного управління, станом на 01.01.1985, приєднано до балансу Київського річкового порту. На підставі пункту 2.4. наказу, основні засоби та обігові кошти для здійснення районним управлінням фінансового-господарської діяльності передані Вінницькому районному управлінню від Київського річкового порту.

Наказом Київського річкового порту від 17.01.1985р. №27 " Про приєднання до Київського річкового порту Вінницького районного управління річкового транспорту" ( т.2, а.с.74) Вінницьке районне управління річкового транспорту з 01.01.85р. було приєднано до Київського річкового порту.

Наказом Київського річкового порту від 01.03.1993р. №49 "Про реорганізацію Вінницького районного управління річкового транспорту" ( т.2, а.с.75) Вінницьке районне управління річкового транспорту Київського річкового порту з 01.05.1993 ліквідовано.

Відповідно до п. 2 наказу № 49 на базі ліквідованого Вінницького районного управління річкового транспорту створено два самостійних підрозділи Київського річкового порту, а саме: пристань "Вінниця" та пристань "Могилів-Подільський".

З наведеного вище встановлено, що відповідно до наказів №2-пр та №49 у період з 01.01.1985 по 01.05.1993 Вінницьке районне управління річкового транспорту діяло як госпрозрахунковий підрозділ Київського річкового порту.

З матеріалів справи встановлено, що в період 1992-1993 років проводилася приватизацію майна Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту за наступною хронологією.

20.03.1992 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 року № 399-р, в зв'язку з надходженням від Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту заяви на приватизацію, протоколу конференції трудового колективу та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва спільно з Фондом державного майна України було видано наказ про створення приватизаційної комісії, якій доручено провести підготовчу роботу по приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту.

З метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва (07.05.1992 року) спільно з Фондом державного майна України (08.05.1992 року) було затверджено "Протокол погодження концепції перетворення міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації".

Відповідно до п.2 вказаного Протоколу вирішено, що на основі майна суднобудівних-судноремонтних заводів та ремонтно-експлуатаційних баз флоту (в частині промислової діяльності), річкових портів та інших підприємств, за виключенням підприємств шляхового господарства, Держфлотнагляду України та охорони здоров'я, Фондом державного майна України утворюються акціонерні товариства.

Наказом Фонду державного майна України № 477 від 10.11.1992 року "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" вирішено створити на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" (згідно додатку №1) Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна, а на базі інших підприємств МДО "Укррічфлот", що не увійшли до складу судноплавної компанії (згідно додатку №2, в т.ч. Київський річковий порт) створити окремі акціонерні товариства. Затверджено Статут "Державної акціонерної компанії "Укррічфлот" (т.2, а.с. 70-73).

Комісією складено акт оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 року (т.1, а.с.55-59).

15.01.1993 року наказом Фонду державного майна України № 25 затверджено Статут акціонерного товариства "Київський річковий порт"(т.1, а.с.31).

Державна реєстрація акціонерного товариства "Київський річковий порт" та його статуту проведена Подільською районною державною адміністрацією м.Києва 29.04.1993 року"(т.1, а.с.132-148).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 Статуту акціонерне товариство "Київський річковий порт" засноване Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства в відкрите акціонерне товариство та з моменту його реєстрації є правонаступником державного підприємства Київський річковий порт з переходом до нього усіх майнових прав і зобов'язань останнього.

Відповідно до п. 1.5 Статуту Товариство засноване на базі державного майна "Київський річковий порт" шляхом випуску акцій на повну вартість цього майна.

Пунктом 4.2 Статуту встановлено, що з метою виконання основних завдань акціонерне товариство "Київський річковий порт" на час реєстрації Статуту включає до свого складу зазначені підрозділи, без права юридичної особи, зокрема: пристані "Вінниця" та "Могилів-Подільська".

01.03.1993 року Київським річковим портом видано наказ № 49 згідно з яким Вінницьке районне управління річкового транспорту Київського річкового порту з 01.05.1993 ліквідовано, а на його базі створено два самостійних підрозділи Київського річкового порту, а саме: пристань "Вінниця" та пристань "Могилів-Подільський".

Із матеріалів інвентаризаційних справ №б/н, а також інших доказів наявних у справі вбачається, що Комунальним підприємством " Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 18.12.2006 року проведено реєстрацію за відповідачем права колективної власності на об'єкт № 2/2 по вулиці Київський, м. Могилів- Подільський, що складається з річкового вокзалу літ."А" та літ."А1" загальною площею 455,6 кв.м. в тому рахунку сходи та підпірна стіна, також на об'єкт №38 по вулиці Горького, м. Могилів- Подільський, що складається з нежитлової будівлі, яка складається з майстерні літ. "А", добудови літ."а", ганків літ. "а1", " а2", загальною площею 125,4 кв.м. на підставі рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05.12.06р. №434 " Про оформлення права колективної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна".

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.11.2010 року у справі № 11/126-10 скасовано п.1.1 та п.1.2 рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05.12.06р. №434 щодо оформлення права колективної власності в цілому на нежитлові об'єкти № 2/2 по вулиці Київський, №38 по вулиці Горького, м. Могилів- Подільський. Дане рішення залишено без зміни постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2011р. (т.2, а.с.209-225, т.1).

Як вбачається із позовної заяви та письмових пояснень підставою позовних вимог є посилання прокурора та позивача на наступні обставини:

- оспорюване майно під час приватизації не передавалось Фондом державного майна України до статутного фонду відповідача, а його включення останнім до статутного фонду відбулось незаконно;

- п.1.1 та п.1.2 рішення №434 виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05.12.06р. скасовано в судовому порядку.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити посилаючись в якості підстави своїх заперечень, крім застосування строку позовної давності, на наступне:

- оспорюване майно правомірно набуте ПАТ "Київський річковий порт" з огляду на положення ст.ст.5, 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст.ст.20, 21, 25 Закону України "Про власність", ст.ст.12, 13 Закону України "Про господарські товариства", ст.10 Закону України "Про підприємства в Україні";

- визнання права власності при наявності відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за іншою особою суперечить ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В письмовому поясненні від 11.03.2013 року № 10-25-3039 Фонд державного майна України просить позовні вимоги задовольнити вказуючи на наступне:

- відомостей щодо оспорюваного майна не містить ні інвентаризаційна відомість, ні зведений акт вартості будівель, ні переліки нерухомого майна, що свідчить про те, що вказане майно не передавалось Фондом до статутного фонду відповідача;

- інформація щодо належності відповідачу оспорюваного майна міститься лише в п.4.2 Статуту, однак останній не являється правовстановлюючим документом.

В письмовому поясненні від 18.02.2013 року позивач повністю підтримує позов заступника прокурора Вінницької області посилаючись на нормативні акти Кабінету Міністрів України відповідно до яких Міністерство транспорту та зв'язку України визначено органом управління об'єктами державної власності, що не увійшли до статутного фонду ВАТ "Київський річковий порт".

Із наведеного вище вбачається, що спір стосується визначення власника на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Могилів-Подільський, вул. Київський, №2/2 та вул. Горького №38.

Як вказує прокурор, після прийняття рішення у господарській справі № 11/126-10 від 11.11.2010 року відповідач продовжує незаконно використовувати вказане вище майно і такими діями власне оспорює та не визнає право держави на таке майно, що стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши доводи сторін та норми законодавства, які покладені в основу позову та заперечень на нього суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст.41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вказувалось вище відповідач вказує на правомірність набуття права власності на спірне нерухоме майно під час приватизації державного майна та проведення корпоратизації АТ "Київський річковий порт".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна) приватизація майна державних підприємств - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Статтею 7 цього Закону України визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

Частинами 1, 2, 6 ст.18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") встановлено, що продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством. Створене акціонерне товариство є правонаступником приватизованого підприємства.

У статті 20 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент приватизації АТ "Київський річковий порт") зазначено, що визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, передбачених Державною та місцевими програмами приватизації, початкову ціну майна державного підприємства може бути змінено з урахуванням потенційної прибутковості.

Чинною на момент приватизації АТ "Київський річковий порт" була Методика оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 року № 522 відповідно до п.2 якої остання встановлює порядок і спосіб оцінки майна, що приватизується або передається в оренду, за відновною вартістю з урахуванням зносу та складу цього майна. Вона використовується для визначення початкової (аукціонної) ціни державного підприємства, розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації, а також для визначення ціни майна державного підприємства або окремих інвентарних об'єктів при викупі та передачі його в оренду.

Пунктами 9-11 названої Методики встановлено, що оцінка майна цілісних майнових комплексів здійснюється у такій послідовності: проведення повної інвентаризації майна; розробка передаточного балансу; вивчення вартості об'єкта приватизації згідно з даними балансу; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. До переліку майна об'єктів приватизації або оренди як цілісного майнового комплексу включаються: основні засоби і вкладення (в тому числі незавершене будівництво); оборотні засоби - запаси і витрати; кошти, розрахунки та інші фінансові активи з урахуванням заборгованості. До основних засобів і вкладень належать: основні засоби - будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини, обладнання, транспортні засоби, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка, програмні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, сільськогосподарські машини і засоби, доросла робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби, а також капітальні вкладення на поліпшення земель та в орендовані будинки і споруди, обладнання та інші об'єкти, що є основними засобами тощо.

Наказом Фонду державного майна України від 11.07.1996 року № 788 "Про затвердження додатка про перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства" (чинного з 11.07.1996 року по 22.07.1998 року) визначено, що в рішеннях про створення відкритих акціонерних товариств в процесі приватизації слід передбачати перелік нерухомого майна, що передається до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, згідно додатку (додається), який є невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства. На вимогу відкритих акціонерних товариств, які були створені в процесі приватизації та корпоратизації до набрання чинності цього наказу, відповідним органам приватизації видавати витяг з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду, та є власністю товариства.

В наказі Фонду державного майна України від 22.07.1998 року № 1450 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" (чинного з 22.07.1998 року по 24.05.2002 року) визначено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, державний орган приватизації видає Перелік нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству. При цьому підставою для включення нерухомого майна до зазначеного переліку є такі документи: інвентаризаційні описи основних засобів; відомості щодо введення об'єкту нерухомості в експлуатацію (у разі наявності); акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу; акт оцінки окремої будівлі, споруди або нежилого приміщення (при підтвердженні права власності на будівлю, споруду або нежиле приміщення); перелік нерухомого майна, що є власністю орендаря (на вимогу державного органу приватизації); державний акт про право власності на землю або про право постійного користування землею (довідка місцевої податкової адміністрації про сплату податку за володіння або користування землею) (у разі наявності); довідку з органу місцевого самоврядування про місце знаходження (адресу) об'єкта приватизації. Довідка надається окремо по кожному інвентарному об'єкту.

Аналогічні положення містяться також в Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно затверджених наказом Фонду державного майна України від 24.05.2002 року № 906, Положенні про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства затверджених наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 року № 2097 тощо.

Під час оцінки усього майна Київського річкового порту під час приватизації, за винятком майна, що не увійшло до статутного фонду (перелік затверджений заступником голови Фонду державного майна України) було прийнято за основу вартість за консолідованим балансом підприємства станом на 1992 рік, за виключенням об'єктів, що не увійшли до статутного фонду згідно вказаного переліку.

Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу визначено оціночну вартість майна станом на 01.09.1992 року.

Відповідно до вказаного акту балансова вартість основних засобів становить 776 717,00 тис.крб., яка дорівнює вартості основних засобів вказаних у відповідній розшифровці (т.1, а.с.61-62,).

Із витягу з інвентаризаційної відомості переліку майна, що передано у власність відповідача станом на 01.09.1992 року, відомості розрахункової вартості будівель та споруд вбачається, що при формуванні статутного фонду акціонерного товариства "Київський річковий порт" останні не містять інформації стосовно нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Могилів-Подільський, вул. Київський № 2/2, що складається з річкового вокзалу літ."А" та літ."А1" загальною площею 455,6 кв.м. в тому рахунку сходи та підпірна стіна, також на об'єкт №38 по вулиці Горького, що складається з нежитлової будівлі, яка складається з майстерні літ. "А", добудови літ."а", ганків літ. "а1", " а2", загальною площею 125,4 кв.м., що переконливо свідчить про те, що спірне майно не передавалося до статутного фонду акціонерного товариства "Київський річковий порт", а відтак і не було приватизовано останнім (т.1, а.с.53-59).

З огляду на те, що спірне нерухоме майно не було внесено Фондом державного майна України до статутного капіталу АТ "Київський річковий порт" його власником залишилася держава.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою,

Встановлені судом обставини, якими в тому числі є реєстрація права власності відповідачем, фактичне володіння і користування спірним майном, свідчать про невизнання відповідачем власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на спірне майно є правомірною.

Суд зауважує, що аналогічні висновки (про те, що спірне майно до статутного фонду відповідача не передавалось) було отримано судами при розгляді справи № 11/126-10 за позовом першого Могилів-Подільського міжрайпрокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України ( третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Міністерство транспорту та зв'язку ) до виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради ( третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ВАТ "Київський річковий порт") про скасування п.1.1 та п.1.2 рішення № 434 " Про оформлення права колективної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна", та справи № 46/434-48/292 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до ПАТ "Київський річковий порт", Інспекції Головного державного реєстратора флоту та Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: державного підприємства "Адміністрація річкових портів", Фонду державного майна України про визнання права власності держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України на майно, річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський"; про зобов'язання ВАТ "Київський річковий порт" повернути державі в особі Міністерства транспорту та зв'язку України річкові судна пристаней "Вінниця" та "Могилів-Подільський" шляхом їх передачі державному підприємству "Адміністрація річкових портів" та про визнання недійсними свідоцтв про право власності на річкові судна, видані ВАТ "Київський річковий порт" (т.2, а.с.186-204, т.1, а.с.209-225).

З огляду на суб'єктний склад сторін у справі № 46/434-48/292 факти встановлені при розгляді вказаної справи щодо хронології та порядку проведення приватизації відповідача про які вказано вище із врахуванням приписів ч.2 ст.35 ГПК України не потребують доведення при розгляді даної справи.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві щодо правомірності набуття права власності на спірне майно оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними позаяк ґрунтуються на хибному тлумаченні норм законодавства тощо.

Зокрема в якості своїх доводів відповідач посилається на приписи ст.25 Закону України "Про власність" відповідно до якої об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Разом з тим набуття у власність майна державного підприємства здійснюється за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу шляхом перетворення в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства (ч.3 ст.25 Закону України "Про власність").

При цьому в разі перетворення державного підприємства в акціонерне товариство застосуванню підлягають норми Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" які вказувались вище і які являються для даного виду правовідносин спеціальними.

Як вказувалось вище, згідно норм Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" акціонерне товариство стає власником майна, яке виявлено під час проведення інвентаризації, включено до відповідних інвентаризаційних відомостей та акту оцінки майна і відповідно до статутного фонду акціонерного товариства Фондом державного майна України.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне майно було включено до статутного фонду відповідача про що вже зазначалось судом.

Посилання відповідача на те, що він є правонаступником прав та обов'язків державного підприємства згідно чинного на момент проведення приватизації законодавства та положень статуту підприємства на думку суду не підтверджує набуття відповідачем права власності на спірне майно виходячи з наступного.

Відповідно до ст.37 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент проведення приватизації АТ "Київський річковий порт") юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Згідно ч.ч.1-3 ст.19 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Аналогічні вказаним вище приписи містяться також в ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні".

Слід вказати, що в абз.6 п.10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" зазначено, що вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Пунктом 6.1.1 Статуту ВАТ "Київський річковий порт" визначено, що майно товариства створюється за рахунок в т.ч. внеску засновника.

Засновником акціонерного товариства "Київський річковий порт" є Фонд державного майна України (п.1.5 Статуту), а передання останнім у власність акціонерному товариству "Київський річковий порт" майна здійснювалося згідно акту оцінки вартості цілісного майна комплексу на підставі інвентаризаційної відомості переліку майна, складеної станом на 01.09.1992 року відповідно до якої у переліку майна відсутнє спірне майно.

Посилання відповідача на те, що п.4.2 Статуту визначає, що відокремленими підрозділами товариства є пристань "Вінниця" та пристань "Могилів-Подільська" не спростовує висновку суду про приналежність спірного майна державі, адже визначення відокремленого підрозділу новоствореної в процесі корпоратизації юридичної особи не свідчить про набуття у власність майна, яке було закріплене за аналогічним відокремленим підрозділом державного підприємства.

Крім того, визначення АТ "Київський річковий порт" правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства не означає автоматичного набуття товариством всього державного майна, закріпленого державою за відповідним державним підприємством.

Передача державного майна можлива за відповідним актом за умови включення його державою до статутного капіталу акціонерного товариства, доказів існування чого відносно спірного майна матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що спірне майно перебуває на його балансі також не свідчить про наявність у нього права власності на вказане майно.

При цьому суд виходив з п.9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" в якому, з поміж іншого вказано, що арбітражним судам слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Таким чином включення державного майна на баланс відповідача не змінює власника цього майна.

Доказів існування обставин, з якими чинне законодавство України передбачало набуття відповідачем у власність спірного майна, матеріали справи не містять.

При цьому слід зазначити, що підставою для реєстрації права власності за відповідачем є не перелік чи підтвердження права власності виданий Фондом державного майна України згідно його нормативних актів про які вказувалось вище, а рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05.12.2006р. №434, яке на момент подачі даного позову до суду втратило своє юридичне значення в зв'язку із його скасуванням в судовому порядку під час розгляду справи № 11/126-10.

При цьому суд зазначає, що Фондом державного майна України листом від 19.04.1997 року № 10-21-3959 відповідачу надавались витяги з відомості результатів інвентаризації щодо нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду згідно наказу Фонду державного майна України від 11.07.1996 року № 788, однак у них відсутнє спірне майно.

Суд зазначає, що реєстрація відповідачем права власності на підставі рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 05.12.2006р. №434 не змінює правового режиму державного майна, не є підставою для припинення права власності держави на майно.

Твердження відповідача про те, що до внесення запису про припинення права власності на спірне майно за відповідачем в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень є неможливим прийняття рішення про визнання права власності за іншим суб'єктом виходячи із приписів ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судом також не приймається виходячи з наступного.

В п.9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" вказано, що у вирішенні спорів, пов'язаних з оцінкою правомірності передачі або продажу державного майна, арбітражним судам слід виходити з вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення зазначених дій.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач провів реєстрацію права власності на спірне приміщення 18.12.2006 року з огляду на що підлягає застосуванню редакція названого Закону станом на момент такої реєстрації права власності.

Згідно ст.1 названого Закону (в редакції на момент реєстрації) останній регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

При цьому відповідно до ст.2 Закону (в редакції на момент реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Виходячи з наведеного наявність за особою запису в реєстрі про реєстрацію власності на нерухоме майно право власності на яке оспорюється іншою особою не може обмежувати право зацікавленої особи на судовий захист і відповідно слугувати підставою для відмови в позові, оскільки при вирішенні судового спору усувається юридична невизначеність щодо правовідносин власності відносно спірного майна, а внесення запису до Реєстру є похідним від результатів вирішення судового спору пов'язаного із оцінкою правомірності фактів виникнення чи переходу права власності за особою яка згідно запису в Реєстрі є власником спірного майна.

При розгляді даного спору суд прийшов до висновку, що при поданні позову прокурором не допущено пропуску строку позовної давності на чому наголошував у своїх заявах №б/н від 08.02.13р, №б/н від 27.02.2013р. та у відзиві на позов б/н від 08.02.2013р., відповідач.

Такий висновок суд обґрунтовує наступним.

За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті - захист порушеного права.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Статтею 267 Цивільного кодексу України, який діє на день ухвалення рішення у справі, також встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Разом з цим, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Як вбачається із заяви та письмового пояснення ПАТ "Київський річковий порт" останнє обґрунтовуючи пропуск прокурором строку позовної давності посилається на те, що в серпні-жовтні 2009 року органами прокуратури м.Києва проводилась перевірка щодо законності заволодіння державним майном службовими особами ПАТ "Київський річковий порт" і саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності з огляду на приписи ст.6 Закону "Про прокуратуру" відповідно до якої органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому суд зазначає, що стаття 261 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному разі - у Міністерства інфраструктури України, а не у першого заступника прокурора Вінницької області, який статусу позивача не має, а є самостійним учасником судового процесу.

Суд зазначає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності базується виключно на твердженні про проведення прокуратурою м.Києва відповідної перевірки та наданні прокуратурі під час її проведення відповідних доказів, які свідчать про обізнаність останньої з серпня 2009 року щодо обставин отримання у власність спірного майна.

Виходячи з наведених вище приписів норм матеріального та процесуального закону, а також встановлених обставин в частині, що стосується застосування строку позовної давності суд приходить до висновку про те, що ПАТ "Київський річковий порт" не надало доказів, які б переконливо та беззаперечно свідчили про день в який саме позивач, а не прокурор дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права.

При цьому твердження відповідача про пропуск прокурором позовної давності оцінюється судом критично виходячи з наступного.

Із матеріалів наглядового провадження № 9748 слідує, що дійсно прокуратурою м.Києва за дорученням Генеральної прокуратури України проводилась перевірка законності заволодіння державним майном службовими особами ВАТ "Київський річковий порт".

Листом від 28.08.2009 року № 08/1-9748-09 заступника Генерального прокурора України повідомлено про результати перевірки із зазначенням того, що під час її проведення порушень чинного законодавства не виявлено, підстав для внесення документів прокурорського реагування не встановлено (т.2, а.с. 209-210).

Листом від 18.09.2009 року № 08/1-18186-03 Генеральна прокуратура України витребувала для вивчення матеріали перевірки проведеної прокуратурою м.Києва (т.2, а.с.211).

01.04.2010 року Генеральна прокуратура України повернула прокуратурі м.Києва матеріали для проведення додаткової перевірки (т.2, а.с.212).

Листом від 29.04.2010 року прокуратура м.Києва повідомила Генеральну прокуратуру м.Києва про результати додаткової перевірки та виділення частини матеріалів перевірки за територіальністю до прокуратури Вінницької області для вжиття заходів реагування щодо повернення державного майна (т.2, а.с.219).

Листом від 30.04.2010 року прокуратура м.Києва повідомила прокуратуру Вінницької області про проведення перевірки та необхідність застосування представницьких повноважень щодо оскарження рішення третейського суду (т.2, а.с. 216-218).

Виходячи з наведеного вище вбачається, що про порушення при приватизації майна ВАТ "Київський річковий порт" прокуратура м.Києва дізналась лише під час проведення додаткової перевірки, яка здійснювалась в квітні 2010 року.

Відповідно до ст.257 ЦК України. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Як свідчать матеріали справи, заступник прокурора Вінницької області звернувся до суду з позовом 13.12.2012р., тобто до збігу строку позовної давності.

Окрім того суд зазначає, що подання прокурором позовної заяви про скасування рішення третейського суду, яке було підставою для реєстрації права власності за відповідачем оспорюваного в даній справі майна слід розцінювати як обставину, що перериває перебіг позовної давності в розумінні приписів ч.2 ст.264 ЦК України відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, а також те, що заперечення відповідача не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову про визнання права власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Могилів-Подільський , вул. Київська № 2/2, що складається з річкового вокзалу літ."А" та літ."А1" загальною площею 455,6 кв.м. в тому рахунку сходи та підпірна стіна, також на №38 по вулиці Горького нежитлової будівлі, яка складається з майстерні літ. "А", добудови літ."а", ганків літ. "а1", "а2", загальною площею 125,4 кв.м., суд приходить до висновку про наявність підстав для захисту порушеного права держави та задоволення позову в повному обсязі.

При прийняті рішення судом також враховано наступні приписи законодавства.

25.01.2006 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 29-р "Про передачу державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів та акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якого прийнято пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (згідно з додатком), до сфери управління зазначеного Міністерства.

Мінтрансзв'язку своїм наказом № 86 від 26.01.2006 року "Про впорядкування управління державним майном", майно, яке передавалось до сфери управління Мінтрансзв'язку, відповідно до вищезазначеного розпорядження, закріпив на праві господарського відання за державним підприємством "Адміністрація річкових портів".

23.05.2007 року Кабінетом міністрів України було прийнято розпорядження № 306-р "Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якої погоджено пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств "Київський річковий порт" і "Кременчуцький річковий порт" згідно з додатком, до сфери управління цього Міністерства, а також передачу Фондом державного майна в установленому порядку зазначеного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку.

В подальшому Фондом державного майна України та Мінтрансзв'язку, за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки, було прийнято спільний наказ № 1211/614 від 19.07.2007 року "Про передачу державного майна".

На виконання цього спільного наказу Мінтрансзв'язку видало наказ № 721 від 17.08.07 року "Про впорядкування управління державним майном", відповідно до якого останній закріпив державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" за державним підприємством "Адміністрація річкових портів" на праві господарського відання.

19.09.2007 року в сферу управління Мінтрансзв'язку та на баланс підприємства було прийнято державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт".

25.11.2009 року було прийнято розпорядження КМУ № 1485-р "Про визначення органу управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", яким визначено Міністерство транспорту та зв'язку органом управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", а також у разі потреби провести в установленому порядку інвентаризацію зазначених у пункті 1 цього розпорядження об'єктів державної власності та вирішити питання щодо їх подальшого використання.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 789 від 06.06.2006 року, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства.

Згідно з п.4 цього Положення Міністерство транспорту та зв'язку України забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління, приймає рішення щодо їх утворення, реорганізації, ліквідації, виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Тотожні положення закріплені в Положенні про Міністерство інфраструктури України, затверджене Указом Президента України від 12.05.2011 року № 581/2011.

Отже, відповідно до наведених приписів законодавства, органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" є Міністерство транспорту і зв'язку України правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України, а відтак, вказане саме вказане міністерство може бути належним позивачем в спірних правовідносинах, а звернення прокурора з даним позовом в інтересах Міністерства інфраструктури України являється правомірним.

Крім визнання права власності за державою в особі Міністерства інфраструктури України на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м.Могилів-Подільський , вул. Київська № 2/2, що складається з річкового вокзалу літ."А" та літ."А1" загальною площею 455,6 кв.м. в тому рахунку сходи та підпірна стіна, також на №38 по вулиці Горького нежитлової будівлі, яка складається з майстерні літ. "А", добудови літ."а", ганків літ. "а1", "а2", загальною площею 125,4 кв.м. заступником прокурора Вінницької області заявлена вимога про скасування свідоцтва на право колективної власності №393 від 18.12.2006р. на нежитлові будівлі, що складаються з майстерні літ."А" , добудови літ "а", ганків літ. "а1", " а2" загальною площею 125,4кв.м., що розташовані в м. Могилів-Подільський по вул. Горького, 38 та свідоцтва на право власності №394 від 18.12.2006р. на нежитлові будівлі, що складаються з : річковий вокзал літ."А", " А1" загальною площею 455,6кв.м., сходи, підпірна стіна, що розташовані в м. Могилів-Подільський по вул. Київська, 2/2.

Слід зазначити, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформляється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого дане право виникає, змінює, або припиняється.

В п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.08р. №01-8/482 зазначено, що Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а так само актів про проведення прилюдних торгів.

Що ж до свідоцтва про право власності, виданого на підставі відповідного акта, то воно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.

При зверненні з позовом у даній справі про скасування свідоцтв про право власності, яке лише видається при оформленні справа та не є правочином, заступник прокурора не зазначив норму закону, що передбачає захист цивільних прав та інтересів вказаним способом.

Враховуючи викладене в позові в цей частині слід відмовити.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 25, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Замінити відповідача Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" на Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт".

2. Позов задовольнити частково.

3.Визнати право власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України, пр-т Перемоги, 14, м.Київ, 01135 (ідентифікаційний код 37471967) на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: адресою: м.Могилів-Подільський , вул. Київська № 2/2, що складаються з річкового вокзалу літ."А" та літ."А1" загальною площею 455,6 кв.м. в тому рахунку сходи та підпірна стіна, також на №38 по вулиці Горького нежитлової будівлі, яка складається з майстерні літ. "А", добудови літ."а", ганків літ. "а1", "а2", загальною площею 125,4 кв.м.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт", вул. Верхній Вал, 70, м.Київ, 04070 (ідентифікаційний код - 03150071) в доход Державного бюджету України - 2810 грн. 00 коп. - судового збору.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. В позові в частині скасування свідоцтва на право колективної власності №393 від 18.12.2006р. на нежитлові будівлі, що складаються з майстерні літ."А" , добудови літ "а", ганків літ. "а1", "а2" загальною площею 125,4кв.м., що розташовані в м. Могилів-Подільський по вул. Горького, 38 та свідоцтва на право власності №394 від 18.12.2006р. на нежитлові будівлі, що складаються з : річковий вокзал літ."А", " А1" загальною площею 455,6кв.м., сходи, підпірна стіна, що розташовані в м. Могилів-Подільський по вул. Київська, 2/2 відмовити.

Повне рішення складено 07 травня 2013 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - прокуратурі Вінницької області

3 - позивачу (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 14)

4 - відповідачу (04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 70)

5 - 3-й особі 1 (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

6 - 3-й особі 2 (вул. Дністровська, 10/12, м. Могилів - Подільський, Вінницька область, 24000)