Рішення № 31064010, 17.04.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 квітня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарях ПУДАК О.П., СОЧЦІ І.І.

за участю представника ПАТ «Промінвестбанк» Горват М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України» (ПАТ «Промінвестбанк») про стягнення заборгованості по заробітній платі, за апеляційними скаргами ПАТ «Промінвестбанк» і ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 12.10.2012 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Промінвестбанк» і мотивувала його таким. Позивачка мешкає в м. Рахові і з 05.08.2008 р. по 14.09.2012 р. працювала у Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рахові Закарпатської області». Місто Рахів віднесено до гірських населених пунктів, позивачка має статус особи, яка проживає і працює на території гірського населеного пункту, що підтверджується виданим їй 30.08.2002 р. посвідченням. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», посадовий оклад позивачки мав бути підвищений на 25%. Позивачка за час роботи у відповідача отримала 81262,06 грн. заробітної плати без її указаного підвищення, що вимогам закону не відповідає. Посилаючись на ці обставини та доповнивши позов вимогою про стягнення витрат по оплаті правової допомоги в розмірі 4200,00 грн., позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборговані 20315,52 грн. за роботу в гірському населеному пункті з відрахуванням із зазначеної суми податкових і страхових платежів, а також 4200,00 грн. витрат по оплаті правової допомоги.

Рішенням Рахівського районного суду від 22.01.2013 р. позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України» на користь ОСОБА_3 18647,50 грн. з відрахуванням із зазначеної суми податкових і страхових платежів за роботу в гірському населеному пункті згідно Постанови КМ України від 11.08.1995 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», стягнуто з відповідача 229,40 грн. судового збору в дохід держави.

Банк порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та відмову в позові. Апелянт вважає, що позивачка не має права на виплату проханих коштів, оскільки не пред'явила позивачу посвідчення, яке дає право на відповідні гарантії та пільги, позивачка не має й права на пільги, оскільки на неї не поширювалися відповідні гарантії, встановлені законодавчими актами щодо указаних пільг, а відповідач не мав обов'язку виплачувати такі кошти.

ОСОБА_3 не погодилася із рішенням суду в частині визначення розміру стягнутої суми. Вважає, що збільшенню на 25% підлягала уся нарахована заробітна плата, а не тільки посадовий оклад, як це визначив суд. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 20315,52 грн. заборгованого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача Горват М.В., яка апеляцію банку підтримала, апеляцію позивачки - не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності позивачки, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із наявності законодавчих підстав для нарахування та виплати позивачці підвищення до посадового окладу як особі, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Проте, погодитись із таким рішенням колегія суддів не може виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 05.08.2008 р. по 14.09.2012 р. працювала у ПАТ «Промінвестбанк» на різних посадах у Філії «Відділення Промінвестбанку в м. Рахові Закарпатської області» і була звільнена з останньої посади старшого касира сектору касових операцій операційного відділу Рахівського безбалансового відділення на підставі ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників. Позивачка працювала і проживає в м. Рахові Закарпатської області, яке за переліком, затвердженим Постановою КМ України від 11.08.1995 р. № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських», має статус гірського населеного пункту. 30.08.2002 р. позивачці видано посвідчення НОМЕР_1 громадянки, яка проживає і працює на території гірського населеного пункту. За період роботи загальна сума нарахованого позивачці роботодавцем доходу склала 81262,06 грн., при цьому, посадовий її оклад становив початково від 700,00 грн. до 2300,00 грн. на місяць за останньою посадою. Ці факти підтверджується записами в трудовій книжці, копіями паспорту, указаного посвідчення, довідками про оплату праці та посадові оклади (а.с. 3-8, 10-13, 58), іншими матеріалами справи та ніким не заперечуються.

Спірні правовідносини регулюються нормами законодавства про оплату праці з урахуванням положень законодавства про статус гірських населених пунктів.

Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (Закон № 56/95-ВР) установлено, що статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка (ст. 5 ч. 1). Статус такої особи, на підставі якого надаються пільги, встановлені ст.ст. 3 і 6 Закону № 56/95-ВР, підтверджується посвідченням, у даному випадку - громадянки, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського, виданим відповідно до Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого Постановою КМ України від 19.03.1996 р. № 345.

Особа набуває указаного статусу з моменту видачі відповідного посвідчення, тому доводи відповідача про виникнення права на гарантії та пільги, встановлені Законом № 56/95-ВР, і обов'язку роботодавця за наявності підстав їх нараховувати та виплачувати лише з моменту пред'явлення такого посвідчення необґрунтовані і в цій частині правильно відхилені судом першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 94, 95, 97 КЗпП України, ст.ст. 1, 3, 4, 15 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт), вона є державною соціальною гарантією; до мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати; джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності; форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами; джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Отже, забезпечення оплати праці працівників, що працюють на підприємствах, розташованих у гірських населених пунктах, ці підприємства здійснюють за рахунок доходів від своєї діяльності.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені ст. 6 Закону № 56/95-ВР, якою передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою КМ України від 11.08.1995 р. № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25% (п. 1).

З урахуванням наведеного, оплата праці працівників госпрозрахункових підприємств, розташованих у гірських населених пунктах, повинна визначатись з урахуванням норм КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», а положення п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 р. № 648 слід розглядати як загальний підхід до обчислення підвищення тарифних ставок та посадових окладів працівників, які працюють на таких підприємствах, а не визначення кола осіб, які претендують на таку виплату. При цьому слід враховувати, що на 25% підвищуються тарифні ставки і посадові оклади працівників, які визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням КМ України або за його дорученням.

Таку правову позицію із указаних питань висловив Верховний Суд України у Постанові від 06.02.2013 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення невиплаченої заробітної плати. Це рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх судів України, що зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із ним, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суди зобов'язані враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішенні (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

ПАТ «Промінвестбанк» в апеляційному суді зазначав, що не є учасником генеральних, галузевих чи регіональних угод, посадові оклади працівників банку не визначалися такими угодами, а також не встановлювалися за рішенням КМ України або за його дорученням. Ці твердження не спростовані. Тобто, у буквальному розумінні положень п. 1 Постанови КМ України від 11.08.1995 р. № 648 такі не дають підстав для висновку про поширення їх на умови визначення та підвищення посадових окладів працівників банку. Водночас з отриманих апеляційним судом копій колективних договорів, укладених у банку, що діяли у період роботи позивачки, положення про систему оплати праці та матеріального стимулювання працівників банку, схем посадових окладів, інших документів щодо оплати праці убачається, що питання оплати праці були предметом колективних договорів, а розміри посадових окладів, у т.ч., позивачки, не були меншими за розміри мінімальної заробітної плати.

Відтак, з урахуванням ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляцію банку слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові ОСОБА_3 відмовити, а апеляцію позивачки - відхилити. Колегія констатує, що суд першої інстанції правильно залишив без задоволення вимогу про стягнення витрат на оплату правової допомоги в розмірі 4200,00 грн., оскільки це не є власне позовною вимогою, відповідне питання вирішується за правилами ст.ст. 84, 88 ЦПК України. Крім того, у справі відсутні належний розрахунковий документ щодо отримання адвокатом коштів та обґрунтування щодо визначення розміру такої оплати. Таким чином, підстав для прийняття рішення про стягнення зазначених коштів немає.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк України» задовольнити, рішення Рахівського районного суду від 22 січня 2013 р. скасувати, у позові ОСОБА_3 до ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду - відхилити.

Сплачений ПАТ «Промінвестбанк» з апеляційної скарги судовий збір у розмірі 114,70 грн. компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді