Ухвала суду № 31054826, 23.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/36727/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексіммоніторинг»

на постанову Господарського суду Київської області від 19 травня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року

по справі №А4/358-07/6/3

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексіммоніторинг» (надалі - ТОВ «Укрексіммоніторинг»)

до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області (надалі - Баришівська ОДПІ в Київський області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень Баришевської ОДПІ від 18.01.2007р. №0000022332/0, №0000012332/0, від 27.04.2007р. №0000022332/2, №0000012332/2, №0000242332/2.

Постановою господарського суду Київської області від 19.052010р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2011р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.12.2004р. по 31.12.2004р., про що складено акт №9/23-2-32119260.

В згаданому акті, на думку податкового органу, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 та п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». А саме, під час перевірки податковий орган поставив під сумнів правомірність та реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Хозімпорт», оскільки за даними податкового органу державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ «Хозімпорт» було скасовано на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.08.2005 року у справі №2-4949/3.

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.01.2007р.:

- №0000012332/0 про визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток в сумі 425312,51грн.;

- №0000022332/0 про визначення позивачеві суми зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 340249,99грн.

В порядку апеляційного узгодження вказаних сум зобов'язань податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.04.2007р. №0000022332/2, №0000012332/2 та №0000242332/2.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону).

Під визначенням податковий кредит, наведеним у п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» слід розуміти - суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту виконання робіт та поставки товару.

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару та виконання робіт є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Отже, на думку колегії суддів касаційної інстанції, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Також судам слід врахувати, що відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача на момент укладення договорів перебував в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво платника податку на додану вартість, спірні податкові накладні оформлені належним чином та оплачені позивачем, то визнання в судовому порядку недійсними установчих документів контрагента позивача (вже після укладання угод) не тягне за собою недійсність всіх угод і виданих ним податкових накладних.

Крім цього, судами попередніх інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача про те, що всі документи, які підтверджують взаємовідносини ТОВ «Укрексіммоніторинг» та ТОВ «Хозімпорт» за період з 01.01.2004р. по 31.12.2004р. (період, що перевірявся з 01.12.2004р. по 31.12.2004р.) були вилучені податковою міліцією 04.04.2006р. та 13.04.2006р. і на момент перевірки не повернуті.

За відсутності таких даних неможливо визначитись з питання обґрунтованості прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Дана правова позиція викладена Верховним судом України у постанові №204/12 від 27.03.2012р.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну юридичну оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Відповідно до статті 11 КАС суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрексіммоніторинг» - задовольнити.

Постанову Господарського суду Київської області від 19 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов