Ухвала суду № 31052005, 24.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2013 р.Справа № 2-а-4480/11/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.

за участю секретаря - Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 року по справі за адміністративним позовом ТОВ "ОЛЬВІЯЛАТІНВЕСТ" до ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ольвіялатінвест" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області , у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2011 р. № 00000623010, № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131349,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32837,25 грн., а також зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4665697,0 грн. відповідно.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 року позов був задоволений .

Не погоджуючись з постановою представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про дату , час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції встановлено, що з 29 грудня 2010 р. до 10 лютого 2011 р. ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2009 р. до 30 вересня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період.

За результатом перевірки складено акт від 24 лютого 2011 р. № 102/23-35520957 ,згідно з яким встановлено позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними не звітного податкового періоду у порушення:

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 131349,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., 7.2.6., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на суму 4184701,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.5. пп. 7.5.1., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого позивачем занижено бюджетне відшкодування на суму 4665697,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2011 р. № 00000623010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131349,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32837,25 грн. , № 0000072301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4665697,0 грн.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції ,діючої на момент виникнення правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від

звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди

переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи

митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених

законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього

правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек,

інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до

складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання

податкової накладної також є:

транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними

стандартами;

касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг),

загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом 1-ої інстанції встановлено, що позивач включав до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, які визначені у податкових накладних минулих податкових періодів, тільки після фактичного отримання податкової накладної, у тому звітному періоді, в якому ним фактично отримані податкові накладні.

Згідно ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить будь-яких обмежень для платника податку щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум податку на додану вартість, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного періоду, після отримання ним податкової накладної.

Крім того, Закон України "Про податок на додану вартість" не позбавляє платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв'язку із тим, що такий платник податків не звернувся із скаргою на постачальника до органу державної податкової служби.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , про наявність підстав для задоволення позову, так як єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, які у позивача на час перевірки мались, а платник податку має право включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту виключно після фактичного отримання таким платником податку податкової накладної, а податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2011 р. № 00000623010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 131349,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32837,25 грн. , № 0000072301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4665697,0 грн. є неправомірними.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановлені постанови правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що немає підстави для скасування постанови суду та прийняття нового судового рішення, необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210,211,212, ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області залишити без задоволення , а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя

Судді: