Постанова № 31049408, 23.04.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 9104/141139/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

з участю секретаря судового засідання Дяківнич Г. Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі №2а - 6224/11/1370 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шувар» звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби і просило скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті відповідачем 20 травня 2011 року за №0001322321 та №0001312321.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем на підставі нічим не підтверджених висновків перевірки щодо недоведеності реального характеру операцій з контрагентами ТзОВ ТФ «Станком - Сервіс», ТзОВ «Іртас», суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, ПП «Міком», ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» та ТзОВ «Екоплат - Львів». Тому, згідно висновків податкового органу, вартість товарів, робіт та послуг, сплачених вказаним контрагентам, не підлягають включенню до валових витрат, а також відсутнє і право на формування податкового кредиту. Проте, до перевірки були надані усі необхідні бухгалтерські документи, які складені відповідно до вимог нормативних актів, і підтверджують реальність господарських операції та відповідно є підставою для віднесення до валових витрат і формування податкового кредиту.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення - рішення, прийняте відповідачем 25 травня 2011 року за №0001532320 в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 169 791 гривня в тому числі: 135 833 гривні 33 коп. - основного платежу та 33 958 гривень 34 коп. - штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач і подав до Львівського апеляційного адміністративного суду на вищевказану постанову апеляційну скаргу, у якій з посиланням на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог сторонами не оскаржується.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті обставини, що судом першої інстанції не було враховано, що представлені первинні документи містять істотні недоліки і не можуть братися до уваги при формуванні даних податкового обліку, оскільки не доводять реальність господарських операцій. Згідно штатного розпису у позивача створено юридичний департамент, в обов'язки якого входить виконання робіт, передбачених укладеним із фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договором. Також, ТзОВ «ТФ «Станком Сервіс» не займалося господарською діяльністю, а проводило операції з надання податкової вигоди іншим особам. Внаслідок неврахування вищевказаних обставин, суд прийшов до помилкових висновків щодо задоволення вказаної частини позовних вимог.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги і вважає, що з викладених у апеляційній скарзі підстав постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню. Також зазначає, що судом вирішено питання скасування податкового повідомлення - рішення, яке фактично не оскаржувалося.

Представник позивача не визнав доводів апеляційної скарги і пояснив, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а викладені на обгрунтування апеляційної скарги доводи не дають підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, доводи представника особи, яка подала апеляційну скаргу та представника позивача, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції змінити.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу щодо завищення суми податкового кредиту по контрагентів ТзОВ «Екопласт - Львів» та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», є неправомірним оскільки законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. На підтвердження господарських операцій із ТзОВ «ТФ «Станком - Сервіс» та підтвердження витрат по наданню послуг фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 позивачем були представлені первинні документи, які підтверджують реальність операцій і відповідно правомірність формування податкового обліку. Крім цього, суд першої інстанції вважав правомірними висновки податкового органу щодо безпідставного включення до складу валових витрат вартості послуг ТзОВ «Іртас», оскільки такі не підтверджені первинними документами. Правомірними вважає суд і висновки податкового органу щодо завищення сум податкового кредиту по податку на додану вартість з ПП «Міком», оскільки в судовому засіданні не доведено, що придбані у вказаного контрагента послуги з благоустрою території Регіонального аграрного центру «Шувар» не пов'язані із власною господарською діяльністю позивача.

З огляду на вищевказані висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податковим органом було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої 06 травня 2011 року складено акт за №76/23 - 2/20777340.

Згідно акту перевірки, в ході проведення такої перевірки вставлено завищення валових витрат на суму 489 227 гривень внаслідок неправомірного включення до таких витрат оплати ТзОВ «Станком - Сервіс» за виконані роботи по упорядкуванню торгового комплексу «Шувар», прилеглої території та території міні ринку. Також, завищено валові витрати внаслідок неправомірного включення оплати виконаних робіт ТзОВ «Іртас» з чистки каналізації, фізичної особи - підприємцю ОСОБА_1 за надані юридичні послуги. Крім цього, як зазначено у акті перевірки, позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по операціях із ТзОВ «Станком - Сервіс», ТзОВ «Екоплат - Львів» та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», оскільки реальність операцій із вказаними контрагентами не підтверджена.

Податковим органом знято з податкового кредиту відповідні суми по взаємовідносинах із ПП «Міком», ТзОВ «Союз плюс Сервіс» та ТзОВ «Екоплат - Львів»

На підставі акта перевірки податковим органом 20 травня 2011 року прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення: форми «Р» №0001312321, яким визначено податкове зобв'язання з податку на прибуток в сумі 152 882 гривні , в тому числі: 122 306 гривень основного платежу та 30 576 гривень штрафних (фінансових) санкцій; форми «Р» №0001322321, яким визначено податкове зобв'язання з податку на додану вартість в сумі 98 209 гривень, в тому числі: 78 567 гривень основного платежу та 19 642 гривні - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 5.1, п. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та п. п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь - які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього ж Закону України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону України, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту вказаного Закону України.

На підтвердження реальності господарських операцій і відповідно підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями, правомірність здійснення яких визнана судом першої інстанції, позивачем представлено акт здачі - прийняття виконаних робіт та акти приймання - передачі виконаних робіт, платіжні доручення про здійснення оплати, свідоцтва про право власності на приміщення, акти на право постійного користування земельною ділянкою, належним чином оформлені податкові накладні, які досліджувалися судом першої інстанції і яким суд дав правильну правову оцінку.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції у цій частині і відповідно підтверджували правомірність прийнятих рішень. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються зібраними належними та допустимими доказами.

Разом з тим, формуючи своїх висновки, суд першої інстанції у мотивувальній частині судового рішення зазначив про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень в частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість. Проте, викладаючи у резолютивній частині свої висновки, судом вказано про скасування податкового повідомлення - рішення, яке не оскаржувалося позивачем. Крім цього, стягнуто понесені витрати по сплаті судового збору на користь особи, яка не була стороною у справі.

Відповідно до ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права, вирішення не всіх позовних вимог.

Зокрема, слід визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті відповідачем 20 травня 2011 року: №0001312321 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток основного зобов'язання в сумі 121 047 гривень 50 коп. основного зобов'язання та 30 261 гривня 37 коп. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення - рішення №0001322321 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість основного зобов'язання в сумі 39 227 гривень 66 коп. та 9 807 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Також, з державного бюджету підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 гривні 40 коп.

Така зміна не впливає на суть вирішення спору і не змінює висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011року у справі №2а - 6224/11/1370 змінити, виклавши резолютивну частину постанови у такій редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби 20 травня 2011 року: №0001312321 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного зобов'язання в сумі 121 047 гривень 50 коп. та 30 261 гривня 37 коп. штрафних (фінансових) санкцій та №0001322321 про визначення податкового зобв'язання з податку на додану вартість в частині основного зобов'язання в сумі 39 227 гривень 66 коп. та 9 807 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

В задоволенні решти позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар» відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар» 3 гривні 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Т. В. Онишкевич

Я. С. Попко