Рішення № 31031293, 18.04.2013, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1915/18320/2012 Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/307/13 Доповідач - Демкович Ю.Й.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 р.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козака І. О., Загорського О. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю апелянта та його представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2012 року

по справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

Апелянт звернувся зі скаргою на рішення суду першої інстанції від 17.12.12, вважаючи, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Порушення вбачає в тому, що суд не повно з'ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки, а саме, що підставою отримання даної розписки стали не позикові зобов'язання між сторонами спору, а зобов'язання перед кредитною спілкою «Кредит-ФОС» /надалі «Спілка»/, у якій позивач отримав кошти в сумі 130000,00 грн. для нього. Дана розписка слугувала засобом забезпечення виконання відповідачем зобов'язань по поверненню позики Спілці.

Оскільки він повністю погасив заборгованість перед Спілкою, тому вважає, що немає підстав для стягнення коштів за розпискою.

Вказуює, що судом безпідставно стягнуто відсотки за користування чужими грошовими коштами, оскільки позивач не є приватним підприємцем та не має дозволу на надання фінансових послуг.

У суді апелянт та його представник підтримали скаргу, пославшись на мотиви викладені в ній. Зазначили, що відповідач не підписував договору, яким продовжено термін повернення коштів й відсотки за користування грішми. На їх думку даний договір не може бути доказом по даній справі, так як його оригінал не надавався позивачем. Також просять застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.12.12 позов ОСОБА_2, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача борг у розмірі 296773,00 грн., з яких 130000,00 грн. основного боргу, 73966,00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 27248,00 грн. в якості 3% річних від простроченої суми боргу за час користування чужими коштами, 65559,00 грн. інфляційних втрат, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справив та 1700,00 грн. судового збору.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд виходив із того, що між сторонами виникло зобов'язання позики й оскільки відповідач не повернув основного боргу взагалі та відсотків за користування коштами, тому стягнув заборгованість, визначену позивачем, а також в порядку ст..625 ЦК України поклав відповідальність на ОСОБА_1 за порушення ним грошового зобов'язання.

Із таким висновком колегія суддів погоджується, однак судом невірно проведено обрахунок розміру стягнення щодо 3% річних від простроченої суми за час користування коштами.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Встановлено, що 23.08.07 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 130000,00 грн. з терміном повернення до 26.11.07, що підтверджується розпискою.

27.11.07 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір, згідно із яким сторони погодили термін повернення ОСОБА_1 позичених коштів до 23.08.08 /надалі «Договір»/. Також, за користування коштами сторони узгодили розміри відсотків - 3% щомісячно, а в разі неповернення коштів в строк, визначений в Договорі, - боржник зобов'язався сплатити пеню в розмірі 1% щомісячно на залишок заборгованості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановленні договором.

Проте у визначений договором строк, а саме 23.08.08 ОСОБА_1 зобов'язання за договором не виконано та не повернуто грошові кошти, що призвело до заборгованості.

Судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно застосовані норми права щодо визначення природи правовідносин, які виниклим між сторонами, тобто, у даному випадку є відносини позики.

Судом вірно стягнуто суму основного боргу в розмірі 130000,00 грн., оскільки у супереч вимогам ст. 1049 ЦК України відповідачем кошти не повернуті.

Апеляційна інстанція не приймає до уваги твердження відповідача про існування правовідносин щодо забезпечення останнім позичкових зобов'язань позивача перед Спілкою, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, як цього вимагають ст.ст. 57-60 ЦПК України. При цьому, покази свідка ОСОБА_3 не можуть слугувати підтвердженням виконання ОСОБА_1 зобов'язань по поверненню коштів останнім в рахунок погашення боргу позивача перед Спілкою, оскільки жодних платіжних документів щодо даного факту не надано.

Також, спірний договір позики сторонами не визнавався удаваним правочином.

У силу ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок про необхідність стягнення із відповідача відсотків за користування коштами, розмір яких визначено позивачем не у відповідності до договору - 3% щомісячно, а на рівні облікової ставки Національного банку України, що є значно меншим ніж за Договором.

Згідно із розрахунком розмір подвійна облікова ставка НБУ складає:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення13000027.11.2007 - 31.12.2007358.0000 %0.044 %*1994.5213000001.01.2008 - 29.04.200812010.0000 %0.055 %*8524.5913000030.04.2008 - 15.02.200929212.0000 %0.066 %*24891.8013000016.02.2009 - 14.06.200911912.0000 %0.066 %*10172.0513000015.06.2009 - 11.08.20095811.0000 %0.060 %*4544.6613000012.08.2009 - 07.06.201030010.2500 %0.056 %*21904.1113000008.06.2010 - 07.07.2010309.5000 %0.052 %*2030.1413000008.07.2010 - 09.08.2010338.5000 %0.047 %*1998.0813000010.08.2010 - 22.03.20125917.7500 %0.042 %*32626.4413000023.03.2012 - 01.11.20122247.5000 %0.041 %*11934.43Таким чином, загальна сума відсотків за Договором складає 120620,82 грн.

Позивач в уточнених вимогах від 26.11.12 просив стягнути суму відсотків за користування коштами станом на 01.11.12 в розмірі 73966,00 грн., що і зробив суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач вправі ставити вимогу про застосування відповідальності до ОСОБА_1 внаслідок порушення останнім грошового зобов'язання, а тому судом вірно застосовано вказану норму ЦК України.

Згідно із розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції інфляційне збільшення за період 23.08.2007 - 01.11.2012 склало 92820.00 грн.

Розрахунок наведений у наступній таблиці.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 23.08.2007 - 01.11.20121300001.71492820.00222820.00Щодо інфляційних нарахувань, то ОСОБА_2 просив стягнути 65559,00 грн., що судом і зроблено.

Разом із тим, при вирішенні питання про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми основного боргу за час прострочення виконання грошового зобов'язання судом першої інстанції невірно обчислено розмір даної штрафної санкції.

Так, у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р. від 03.04.97 «Рекомендації відносного порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», розрахунок 3% річних обраховується за формулою:

Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, із них

С - сума заборгованості

Д - кількість днів заборгованості.

Як вбачається із матеріалів справи, прострочення заборгованості в розмірі 130000,00 грн. відбулося у період із 23.08.08 по 01.11.12 (час уточнення вимог).

Розрахунок наступний.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів13000023.08.2008 - 01.11.201219443 %20771,51 Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 20771,51 грн.

Судовим рішенням стягнуто з відповідача 27248,00 грн.

Виходячи із вищенаведеного розрахунку, колегія суддів приходить до висновку, що слід зменшити суму 3% річних до 20 771,51 грн., відповідно, змінивши рішення.

Твердження апелянта та його представника про те, що Договір між ним та позивачем не укладався і такий договір відсутній колегія суддів до уваги не бере, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позивачем надавалися в суд першої інстанції оригінали розписки від 23.08.07 та Договору від 27.11.07 й на вимогу заявника вони 30.11.11 йому повернуті.

Також , не може бути задоволена заява апелянта про застосування строків позовної давності з огляду на таке:

У силу ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (ст.303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, така заява від відповідача не надходила, а отже апеляційна інстанція не вправі застосовувати строки позовної давності.

Із позовом ОСОБА_2 звернувся 22.08.11, у межах трирічного строку, так як згідно з умовами Договору строк повернення позики визначений сторонами 23.08.08.

Підсумувавши вищенаведене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 17.12.12 слід змінити в частині стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 3% річних від суми основного боргу за час прострочення грошового зобов'язання, зменшивши загальну суму стягнення на 6476,49 грн.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2012 року змінити, зменшивши розмір стягнення боргу з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 із 296773,00 грн. до 290296,51 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий

Судді

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович