Рішення № 31020788, 30.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Жукова О.Є.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Могутової Н.Г.

при секретарі Саєнко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача - державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Артемвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Артемвугілля» (далі - ДП «Артемвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Зазначала, що з 11 березня 2004 року вона працювала у структурному підрозділі «Шахтоуправління ім. М.І. Калініна» ДП «Артемвугілля», з 29 червня 2004 року - оператором пульту управління.

21 лютого 2006 року при виконанні трудових обов'язків з нею стався нещасний випадок, внаслідок якого вона отримала черепно - мозкову травму і рішенням МСЕК від 12 липня 2006 року їй встановлена 3 група інвалідності та стійка втрата професійної працездатності - 40%.

Посилаючись на те, що через ушкодження здоров'я на виробництві їй заподіяна моральна шкода, просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 14 000 грн. (а.с. 1-2, а.с. 19-20).

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2013 року з ДП «Артемвугілля» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн. (а.с. 56-57).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на невірну оцінку судом її моральних страждань, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі - стягнути з ДП «Артемвугілля» на її користь на відшкодування моральної шкоди 14 000 грн. (а.с. 63-64).

Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що нещасний випадок трапився через особисту необережність позивача, на недоведеність факту моральних страждань позивача та протиправних дій відповідача, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с. 72-73).

В судове засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та представник ДП «Артемвугілля» не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені телефонограмами, які зареєстровані в журналі телефонограм апеляційного суду № 1 за №№ 232, 233 від 25 квітня 2013 року (а.с. 82-83). Представник ДП «Артемвугілля» надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність (а.с. 84).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 11 березня 2004 року по 14 серпня 2006 року перебувала у трудових правовідносинах з ДП «Артемвугілля». З 29 червня 2004 року працювала у структурному підрозділі «Шахтоуправління ім. М.І. Калініна» оператором пульту управління. Наказом № 477/к від 31 серпня 2006 року звільнена з роботи з 14 серпня 2006 року за п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я, що підтверджується її трудовою книжкою (а.с. 6-6а).

21 лютого 2006 року на виробництві з нею стався нещасний випадок, а саме: 21 лютого 2006 року о 18 годині після закінчення робочої зміни, ОСОБА_1 виходила із будівлі операторської, під час спускання сходами оступилася та впала, вдарилася головою о сходи, внаслідок чого отримала травму голови. За результатами розслідування нещасного випадку 23 лютого 2006 року був складений акт № 7 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, який затверджений директором СП «Шахтоуправління ім. М.І. Калініна» ДП «Артемвугілля» 23 лютого 2006 року, згідно якого причинами нещасного випадку є невиконання ОСОБА_1 п. 1.7, 2.4 «Інструкції з охорони праці для робітника з сортування» (а.с. 7-8).

Згідно виписок із акту огляду МСЕК серія ДОН - 05 № 112592 та серія ДОН - 04 № 052845 від 12 липня 2006 року позивачу вперше встановлена третя група інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом від 21 лютого 2006 року та втрата професійної працездатності 40% на строк до 12 липня 2007 року (а.с. 5).

Згідно довідок МСЕК серія ДОН - 07 № 011237 та серія ДОН - 04 № 078975 від 08 липня 2009 року втрата професійної працездатності - 40 % та інвалідність 3 групи позивачу встановлені до 01 серпня 2011 року (а.с. 4).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві 21 лютого 2006 року позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає їй відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.

Зазначений висновок суду є законним та обгрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п. 1-14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» (в редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105 - XIV, а саме, підпунктом «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частиною 3 ст. 28 передбачався обов'язок Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду.

Проте ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на 2006 рік була зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачали відшкодування потерпілому моральної шкоди. Цей Закон набув чинності з 01 січня 2006 року, тобто правовідносини по відшкодуванню позивачу моральної шкоди виникли під час дії Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Конституційним Судом України положення ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на теперішній час не визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Пунктом 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на 2007 рік також зупинена дія абзацу четвертого статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, виключені.

Тобто з 20 березня 2007 року спеціальний закон щодо відшкодування працівнику моральної шкоди, заподіяної йому ушкодженням здоров'я на виробництві, відсутній, а з 01 січня 2006 року його дія була зупинена.

Враховуючи, що зупинення дії закону не дає підстав для його застосування, до правовідносин щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, з 01 січня 2006 року повинен застосовуватися загальний закон, яким на час встановлення позивачу МСЕК стійкої втрати професійної працездатності (12 липня 2006 року) є ст. 2371 КЗпП України.

Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок ушкодження здоров'я позивача, яке є наслідком нещасного випадку на виробництві 21 лютого 2006 року, позивачу завдані моральні страждання, оскільки вона у 35 років стала інвалідом 3 групи, їй встановлена значна стійка втрата професійної працездатності - 40%, згідно довідки МСЕК їй протипоказана тяжка фізична праця, праця на висоті, біля механізмів, що рухаються, інтенсивні навантаження (а.с. 4), що вимагало та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини в нещасному випадку, що стався з позивачем, є необгрунтованими.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час нещасного випадку) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Та обставина, що в акті № 7 про нещасний випадок причиною нещасного випадку в п. 7 зазначена - порушення позивачем пункту 1.7, 2.4 «Інструкції про охорону праці робітників з сортування», а в п. 10 особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, - зазначена оператор ОСОБА_1, не звільняє відповідача від відповідальності за завдану позивачу моральну шкоду. Складений 26 лютого 2006 року акт № 7 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, вже є доказом того, що відповідач не забезпечив позивачу безпечні і нешкідливі умови праці, який перебуваючи на своєму робочому місці та на території підприємства, отримав ушкодження здоров'я.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи відповідача про те, що позивачем не доведений факт завдання їй моральної шкоди, є необґрунтованими.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про нещасний випадок, довідки МСЕК про визнання позивача інвалідом та встановлення їй стійкої втрати професійної працездатності, численні медичні документи щодо її стаціонарного та амбулаторного лікування.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав для його відповідальності за завдання позивачу моральної шкоди, є необґрунтованими.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер заподіяної шкоди, ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 40% та визначив її розмір в 5 000 грн.

Апеляційний суд вважає, що доводи позивача про занижену оцінку глибини її моральних страждань, є обґрунтованими.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував вимоги частини 3 ст. 23 ЦК України, згідно якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції не врахував, що позивач у молодому віці (35 років), маючи на утриманні неповнолітню дитину та чоловіка, який є обмежено працездатним, є інвалідом 3 групи, через незабезпечення відповідачем безпечних умов праці значно втратила працездатність (40%), стала інвалідом 3 групи, внаслідок чого за станом здоров'я була звільнена з роботи. Згідно висновку МСЕК їй протипоказана тяжка фізична праця, робота на висоті, біля механізмів, що рухаються, інтенсивні навантаження. Визначений судом першої інстанції розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди в 5000 грн. не відповідає вимогам розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Оцінюючи моральні страждання позивача, апеляційний суд враховує вік, в якому позивач через незабезпечення відповідачем безпечних умов праці значно втратила працездатність, стала інвалідом 3 групи, ступінь втрати професійної працездатності, той факт, що через ушкодження здоров'я на виробництві позивач звільнена з роботи та за висновком МСЕК має певні обмеження щодо працевлаштування, та виходячи з вимог розумності і справедливості, оцінює моральні страждання позивача в 12 000 грн.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація на відшкодування моральної шкоди в розмірі 12 000 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач судовий збір не сплачувала, від його сплати вона звільнена на підставі п. 1 ст. 5 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір».

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до п/п 2 п. 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2012 року, в якому позивач звернулася до суду, складала 1 073 грн.

Тобто, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 107,30 грн. Проте судом першої інстанції судовий збір стягнуто з відповідача в розмірі 229,40 грн., як з позовних вимог майнового характеру, а тому рішення суду підлягає зміні і в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача - державного підприємства «Артемвугілля» відхилити.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28 лютого 2013 року змінити.

Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» (ідентифікаційний код 32270533, юридична адреса: 84601, м. Горлівка Донецька область проспект Леніна, 13) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Литвинове Сонковського району Калінінської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 12 000 (дванадцять тисяч) гривень.

Стягнути з державного підприємства «Артемвугілля» на користь держави судовий збір у сумі 107 (сто сім) гривень 30 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.8, розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Н.Г. Могутова