Ухвала суду № 31020781, 23.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в 1 інстанції Домарєв О.В

Доповідач Смєлік С.Г.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої Осипчук О.В.

суддів Смєлік С.Г., Канурної О.Д.

при секретарі Трибраті О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 30 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поважними причин пропуску строку, поновлення строку позовної давнини, визнання угод недійсними, приведення сторін у стан, який існував до укладання угод, визнаних недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного домоволодіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.

ВСТАНОВИВ:

Калінінським районним судом м. Донецька 30 січня 2013 року ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 - частково задоволено : рішенням суду було визнано поважним пропуск строку позовної давності звернення до суду за захистом свого права, поновлено строк звернення до суду, у задоволені позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угод недійсними, приведення сторін у стан, який існував до укладення угод, визнаних недійсними, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено; відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 заявленого до ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку набувальної давності.

Оскільки рішення суду позивачкою за зустрічним позовом - ОСОБА_4 не оскаржено, то воно в цій частині апеляційним судом не ревізується.

Не погодившись з рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі на рішення суду апелянт вказала, що висновки суду першої інстанції протирічуть фактичним обставинам справи. Суд вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, міг дійти висновку, що у неї ніколи не було намірів передати безкоштовно майно - тобто квартиру у власність іншим особам - тобто ОСОБА_2, ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 Не зважаючи на те, що представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 позов не визнав, проте, він не заперечував проти того, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 був укладений договір займу. І в забеспечення виконань по даному договору ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 квартиру, яка фактично належала ОСОБА_1 і ця квартира виступала предметом застави по зобов»язанням ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 А те, що ОСОБА_6 не виконав своїх обов»язків перед ОСОБА_3, тобто не повернув їй гроші, стало підставою для перепродажу цієї квартири ОСОБА_4

Вироком Пролетарського районного суду м. Донецька від 5 листопада 2009 року встановленно, що ОСОБА_6 з дозволу ОСОБА_1, яку обманув, передав в заставу зазначену квартиру ОСОБА_2, як забеспечення виконання перед ОСОБА_2 своїх обов»язків по поверненню йому свого боргу. З цього випливає, що квартира ОСОБА_1 була предметом застави по обов»язкам ОСОБА_6, спочатку перед ОСОБА_2, а потім перед ОСОБА_3 В обох випадках зобов»язання ОСОБА_6 перед кредиторами витікали з договорів займу коштів, а квартира виступала заставним майном. Вчинені угоди даріння та купівлі продажу прикривали інші угоди: договори застави.

З огляду на положення ст. 58 ЦК України 1963 року угода є недійсною, яка вчинена тільки для прикриття іншої угоди, тобто удавана. У даному випадку застосовуються правила, які регулюють ту угоду, яку сторони мали на увазі.

В обґрунтування своїх вимог позивачка ОСОБА_1 посилалась на Закон України «Про заставу», а тому суд безпідставно не застосував саме цей закон.

Згідно ст. 48 ЦК України 1963 року угода є недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону. Просила скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнити її вимоги та визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, від 25 травня 2001 року, укладений між нею та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі продажу цієї ж квартири від 29 вересня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнати недійсним договір купівлі - продажу цієї квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 26 вересня 2002 року. Сторони привести у первинний стан, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 та передати ОСОБА_1 квартиру № АДРЕСА_1

В судовому засіданні представник ОСОБА_1, посилаючись на доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили ї відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, що відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи.

Вислухавши суддю- доповідача учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, яким просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 25.05.01 та таким, що приховувався договором застави, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.01 зазначеної квартири та таким, що приховувався договором застави, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 26.09.02 зазначеної квартири в порядку звернення стягнення на вказану квартиру ОСОБА_1, як предмет застави, привести сторони у попередній стан, визнати за позивачкою право власності на вказану квартиру, витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_4

Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 247 від 19.04.1997 року позивачці на праві власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1

25 травня 2001 року проживаючи разом із ОСОБА_6, який заборгував ОСОБА_2 1500 доларів США, вона в нотаріальному порядку уклала договір дарування зазначеної квартири на ім»я ОСОБА_2, але при цьому розуміла, що фактично передає квартиру в заставу, як забезпечення виконання ОСОБА_6 його обов»язків з повернення боргу.

29 вересня 2001 року через неплатоспроможність ОСОБА_6, з метою повернути гроші ОСОБА_7, квартира була продана ОСОБА_3 Договір посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 29.09.2001 року, за реєстровим номером № 3807. Але при цьому ОСОБА_1 розуміла цю угоду як застосування забезпечення виконання обов»язків ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 у якої отримав в борг 2500 доларів США.

У зв'язку з неповерненням ОСОБА_6 грошей ОСОБА_3, остання оформила договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4, який був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 26.09.2002 року, за реєстровим №3093.

Вироком Пролетарського районного суду м. Донецька від 05.11.2009 ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.190 ч.4 КК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені вимог ОСОБА_1 про визнання удаваними договору дарування та договорів купівлі продажу виходив з аналізу норм статей ЦК України ( 1963 року), які були чинними на час виникнення правовідносин між сторонами.

Аналізуючи положення ст.58 ЦК України ( 1963 року ) про те, що воля обох сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини - не ті, що випливають зі змісту правочину. Отже, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд дійшов висновку про необхідність встановлення того, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що його регулюють.

Але позивачкою не було доведено, що укладаючи довір дарування квартири із ОСОБА_2, вона діяла як заставодавець, оскільки нею на надано доказів і не доведено, що чи дійсно існував той самий договір позики та застави, які бажали приховати сторони оспорюваних договорів, оскільки ніякої розписки чи інших письмових доказів щодо позичання грошей суду не надано. Отже, судом не встановлено чи була направлена воля обох сторін договору, у даному випадку як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 на настання інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені правочином.

Також стороною позивачки не надано суду доказів досягнення домовленості щодо всіх суттєвих умов правочинів позики та застави. Це також підтверджується її поясненнями, з якими позивачка стверджувала, що не знала, на яких точно умовах ОСОБА_6 позичав гроші, на який точно строк, зі сплатою яких відсотків, тощо.

Відповідно до ст.193 ЦК України (1963 ) - застава є засобом забезпечення виконання вимог за основним зобов'язанням. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа. Заставодавець повинен бути власником заставленого майна. В договорі застави повинно бути зазначено найменування і місце проживання (місцезнаходження) сторін, опис, оцінка і місцезнаходження заставленого майна, суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Аналіз викладених обставин та вимог закону дозволяє суду зробити висновок про те, що позивачкою не надано суду жодного письмового доказу наявності укладених договорів позики та застави, тобто досягнення сторонами всіх суттєвих умов кожного з правочинів. Тому суд першої інстанції позбавлений можливості встановити наявність між ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 відносин позики та застави квартири без зазначення суттєвих умов цих правочинів.

Укладений договір дарування квартири від 25.05.01 відповідає вимогам статті 244 ЦК (в редакції 1963 року), тобто його укладено сторонами у письмовій формі і нотаріально посвідчено, підстав для визнання його недійсним немає.

Щодо вимог про визнання договору купівлі - продажу квартири від 29 вересня 2001 року недійсним, ( продаж квартири ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ), тобто визнання цієї угоди удаваною, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що підстави для визнання його недійсним відсутні, оскільки позивачкою не надано належних доказів наявності уступки вимоги і переводу боргу, які мали бути вчинені в простій письмовій формі. Але жодного допустимого доказу уступки вимоги та переводу боргу, заміни заставодержателя стороною, позивачкою не надано.

Суд першої дійшов правильного висновку про відсутність підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 26.09.02, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та витребування квартири з незаконного володіння ОСОБА_4,оскільки такі позовні вимоги через їх необґрунтованість не підлягають задоволенню.

Укладаючи договір купівлі - продажу, ОСОБА_4 взагалі не знала про наявність якихось домовленостей між ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_3 Вона є добросовісним набувачем, правомірно володіє спірною квартирою з моменту її купівлі.

Правила про реституцію може бути заявлена лише однією стороною недійсного правочину іншій стороні такого правочину. Особа, яка не є стороною договору, може вимагати визнання його недійсним у тому разі, якщо вона не домагається повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а її порушене право може бути відновлено шляхом повернення сторін цього договору до первісного стану.

У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим у відповідності до вимог процесуального судочинства та основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303,307, 308, 313 -315 ЦПК України, апеляційний суд ,

У Х ВА Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий

Судді