Постанова № 31016092, 25.04.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 920/371/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Білецька А.М., суддя Потапенко В.І., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1182 С/3) на ухвалу господарського суду Сумської області від 21 березня 2013 року у справі № 920/371/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект", м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -ОСОБА_1, м. Севастополь

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері", м. Донецьк

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиагростандартметрологія", м. Суми

про стягнення 23940,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ-Екопроект" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиагростандартметрологія" про стягнення з відповідачів солідарно 23940,76 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 06 березня 2013 року прийнято зазначену позовну заяву до провадження та порушено провадження у справі № 920/371/13-г.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.03.2013 р. у справі № 920/371/13-г (суддя Лущик М.С.) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та направлено матеріали справи до господарського суду Донецької області за встановленою підсудністю.

Позивач з ухвалою господарського суду Сумської області від 21.03.2013 р. у справі № 920/371/13-г не погодився в частині направлення справи за підсудністю та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом Сумської області статті 16 Господарського процесуального кодексу України, просить цю ухвалу в зазначеній частині скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що господарський суд Сумської області неправильно застосував до спірних правовідносин норму ч. 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює виключну підсудність справ у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, оскільки спірні правовідносини виникли з іншого договору-договору транспортного експедирування, а перший відповідач є експедитором та не є органом транспорту-перевізником.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання не скористались своїм правом на участь в ньому через своїх представників, тому справа розглядається за їх відсутності за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України встановлено територіальну підсудність справ господарського суду.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Згідно з ч. 3 цієї статті справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

З матеріалів справи, зокрема зі свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ «Делівері» ( а.с. 77) та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій № 548366 ( а.с. 78) вбачається, що місцезнаходженням першого відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю є м. Донецьк вул. Капітана Ратнікова, 6 кв.7.

Також з матеріалів справи, зокрема з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 16 9647 (а.с. 47) вбачається, що місцезнаходженням другого відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю Сумиагростандартметрологія" є м. Суми, вул. Куликівська, б. 112.

Позивач подав позов до господарського суду Сумської області, за місцезнаходженням другого відповідача, тобто згідно з правилами територіальної підсудності.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 16 Господарського процесуального кодексу України віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Господарський суд Сумської області, передаючи оскаржуваною ухвалою матеріали даної справи за підсудністю до господарського суду Донецької області з посиланням на наведені положення ч. 1 ст. 16 та ст. 17 Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Делівері" з місцезнаходженням у м. Донецьку, є органом транспорту, і спірні правовідносини між позивачем та першим відповідачем виникли щодо отримання експедиторських послуг, а саме з перевезення вантажу.

Проте колегія суддів вважає вказані доводи господарського суду Сумської області безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту ч. 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, умовами застосування передбаченої цією нормою виключної підсудності є по-перше те, що спірні правовідносини повинні виникати з договору перевезення та по-друге, один з відповідачів в цих правовідносинах повинен виступати органом транспорту.

З матеріалів справи вбачається, що підставою заявленого позову про відшкодування матеріальної шкоди щодо першого відповідача є неналежне виконання ним договору транспортного експедирування, а саме невжиття заходів щодо неприйняття вантажу до експедирування, у зв'язку з відсутністю необхідного пакування, а щодо другого відповідача -невстановлення у розроблених ним технічних умовах відповідних вимог щодо пакування вантажу під час превезення.

Цивільним кодексом України відносини перевезення вантажів та транспортного експедирування регулюються за окремими договорами, окремими главами -64 та 65.

Так, згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюються за договором перевезення.

Стаття 909 Цивільного кодексу України містить визначення договору перевезення як договору за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів у цьому Кодексу визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводом.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт, та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу є транспортна експедиція.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення глави 65 Цивільного кодексу України (транспортне експедирування) поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльніст" танспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником

Відповідно до статті 2 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність Положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Отже договір перевезення та договір транспортного експедирування є окремими видами цивільно-правових договорів з різними предметами та суб'єктим складом. Експедиторська діяльність не є діяльністю з перевезення вантажу, а відноситься до допоміжної щодо перевезення діяльності з організації та забезпечення перевезень.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що господарський суд Сумської області безпідставно послався на те, що спірні правовідносини щодо отримання експедиторських послуг, виникли з договору перевезення вантажу.

Чинне законодавство допускає здійснення обов'язків експедитора перевізником за різними договорами (договором перевезення вантажу та договором транспортного експедирування) або в рамках одного змішаного договору згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України з елементами договору перевезення та транспортного експедирування.

Проте в позовній заяві в підставах позову не вказано на здійснення першим відповідачем поряд з функціями експедитора функцій перевізника у спірних правовідносинах .

Зазначене також не вбачається і з матеріалів справи, зокрема з відзиву на позов першого відповідача ( а.с 54-57), в якому він вказує на здійснення ним обов'язків саме експедитора за договором транспортного експедирування; з квитанції про приймання вантажу СУ -3-1510 від 18.09.2012 р. ( а.с. 18), в якій ТОВ «Делівері» вказано експедитором та з Правил транспортного експедирування вантажу (багажа) ТОВ «Делівері ( 63-70).

Зважаючи на наведене, спірні правовідносини не виникли з договору перевезення та перший відповідач в них не є органом транспорту, у зв'язку з чим господарський суд Сумської області невірно застосував до них норму ч. 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України замість ч. 2 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає територіальну підсудність за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як було наведено вище позивач відповідно до вимог ч. 2 статті 15 Господарського процесуального кодексу України подав позов до господарського суду Сумської області, який і повинен розглядати цю справу.

Зважаючи на наведене, ухвала господарського суду Сумської області від 21.03.2013 р. у справі № 920/371/13-г в частині направлення матеріалів справи до господарського суду Донецької області за підсудністю підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд господарського суду Сумської області.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтями 105,106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 21 березня 2013 року у справі № 920/371/13-г в частині направлення матеріалів справи до господарського суду Донецької області за підсудністю скасувати.

Справу передати на розгляд господарського суду Сумської області.

Постанову складено в повному обсязі 24.04.2013 р.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.