Ухвала суду № 31013175, 29.04.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 164/36/13-ц Головуючий у 1 інстанції:Невар О.В. Провадження № 22-ц/773/648/13 Категорія:19 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів - Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Александровій С.І.,

з участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «AICE Україна» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача ПАТ «AICE Україна» на рішення Маневицького районного суду від 04 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 травня 2006 року між нею та ПАТ «AICE Україна» була укладена угода № 132680 «про надання системи послуг, спрямованих на придбання автомобіля «DAEWOO Lanos» вартістю 46835 грн. через систему АВТОПЛАН, організовану відповідачем.

Дана угода укладена з порушенням вимог законодавства, оскільки її умови є несправедливими. ПАТ «AICE Україна» порушило принцип рівності сторін договору, учасником якого є вона як споживач, та при наданні послуги нав'язало такі умови її одержання, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з надавачем послуг.

Тому просила встановити нікчемність вказаної угоди та стягнути з відповідача 17305 грн. 43 коп.

В судовому засіданні ОСОБА_1 збільшила розмір позовних вимог і просила визнати угоду від 12 травня 2006 року недійсною та стягнути на її користь 18991 грн. 49 коп., сплачених на виконання умов угоди.

Рішенням Маневицького районного суду від 04 березня 2013 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ПАТ «AICE Україна» (п/р 26001301160 в ПАТ «Державний ощадний банк України», м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на користь ОСОБА_1 18991 грн. 39 коп., сплачених відповідно до умов угоди № 132680 від 12 травня 2006 року.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «AICE Україна» (п/р 26001301160 в ПАТ «Державний ощадний банк України» м. Київ, МФО 300465, код 21691356) на рахунок УДКСУ у Маневицькому районі (Маневицький район), 22030001 (рахунок отримувача 31211206700287, код отримувача 37950857, код банку отримувача 803014, банк отримувача - ГУДКСУ у Волинській області, найменування суду - Маневицький районний суд Волинської області) 214 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «AICE Україна» просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що 12 травня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ «AICE Україна» було укладено угоду № 132680 (а. с. 9, том 1), предметом якої є надання учаснику послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до вказаної угоди, на умовах, визначених у додатку № 2 до цієї угоди (а. с. 6, 7-8, том 1). Згідно з додатком № 1 до угоди ОСОБА_1 мала отримати право на придбання легкового автомобіля «DAEWOO Lanos» за ціною 46835 грн. Статтею 2 угоди передбачено, що зобов'язання відповідача зводяться до формування груп учасників, організації і проведення асигнаційних актів щодо надання права на отримання автомобіля, організації та створення умов для придбання автомобілів учасниками системи, здійснення оплати автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до угоди, та забезпечення отримання автомобіля учасником згідно з правилами діяльності АВТОПЛАНу. ОСОБА_1 була включена до групи № 499 та отримала у групі порядковий номер № 47. На виконання умов угоди позивачем сплачено вступний внесок, щомісячні платежі на загальну суму 18991,39 грн., починаючи з травня 2006 року по жовтень 2008 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями (а. с. 10-24, 30-59, 64, том 1).

Незважаючи на це, ОСОБА_1 не отримала автомобіль відповідно до умов угоди. Неодноразові звернення до відповідача з приводу отримання передбаченого угодою автомобіля, вартість якого постійно зростала, або повернення коштів, сплачених на виконання умов угоди, ніякого результату не дали.

Листом ПАТ «AICE Україна» від 31 грудня 2010 року позивача було повідомлено про розірвання угоди з ініціативи відповідача на підставі положень п. 15.2 додатку № 2 до угоди (а. с. 79, том 1), (а. с. 22, том 2).

Згідно з ч. ч. 1, 2, п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника).

Відповідно до ч. 1, 3, 6 ст. 19 цього Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови укладеної між сторонами угоди порушують права позивача як споживача. Більшість положень угоди не містять чітких тверджень, що робить її незрозумілою і складною для сприйняття. Умовами угоди ОСОБА_1 встановлені жорсткі обов'язки, в той час як надання послуг ПАТ «AICE Україна» обумовлене лише його власним розсудом. Здійснені позивачем відповідно до положень угоди виплати не створюють для відповідача адекватних обов'язків. ПАТ «AICE Україна» покладає на учасників системи придбання товарів у групах їх витрати, не вкладаючи при цьому власних коштів. Зазначений вид нечесної підприємницької практики включено в умови угоди. Відповідач створив складну багатоступінчату двозначну незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання товару.

ПАТ «AICE Україна» формує групу учасників системи, створює фонд цієї групи за рахунок чистих щомісячних платежів учасників, а потім один раз на місяць розподіляє фонд групи між учасниками системи, але право на отримання товару отримують не всі учасники, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість чистих щомісячних платежів. Отже розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

В укладеній угоді та додатках до неї не зазначені строки та терміни отримання учасником автомобіля, також не передбачена відповідальність відповідача за невиконання умов угоди. При розірванні угоди відповідач не відшкодовує учаснику сплачені ним вступний внесок, два чистих внески, що також є несправедливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обгрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши з ПАТ «AICE Україна» на користь ОСОБА_1 всі кошти, сплачені нею на виконання умов угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 6 ЦК України дійсно передбачено, що сторони в договорі можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд. Однак при цьому зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства (ст. 203 цього Кодексу). В даному випадку укладена між сторонами угода суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», що детально проаналізовано в оскаржуваному рішенні.

Закон України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», на який посилається апелянт, не надав права суб'єктам господарювання застосовувати у своїй діяльності пірамідальні схеми. Тому цей нормативно-правовий акт не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», який забороняє застосування таких схем.

Також не заслуговує на увагу твердження апелянта про те, що суд вийшов далеко за межі позовних вимог. У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на несправедливість умов укладеної нею з відповідачем угоди, а також на її невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів», а застосування судом ст. 19 цього Закону є обґрунтованим, так як дана правова норма врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що отримання учасником системи автомобіля не залежить від наслідків дій інших учасників, спростовується умовами угоди, зокрема, підпунктом В) пункту 11.1, пунктом 14.2 додатку № 2 до угоди, в яких йдеться про те, що для оплати автомобілів, що передаються відповідним учасникам, використовуються сплачені кожним учасником системи чисті внески.

Нечіткість та незрозумілість угоди полягає в тому, що з її змісту не вбачається, за яких конкретно умов та в які конкретно строки позивач зможе отримати автомобіль. Наприклад, пунктом 6.3 додатку № 2 до угоди передбачено, що у разу, якщо учасник, якому було надано право на отримання автомобіля за результатами бальної системи, не надасть документи у визначений фірмою термін, остання має право усунути такого учасника від участі у трьох наступних асигнаційних актах. При цьому в зазначеному пункті не вказано, які саме документи має надати учасник і які терміни для цього визначає фірма, посилання на інші пункти угоди відсутні. З цього випливає, що відповідач на свій розсуд може визначати як перелік згаданих документів, так і строки їх подання, що робить виконання умов угоди для учасника практично неможливим. У ст. 11 додатку № 2 до угоди «Передача автомобіля» йдеться про те, що для отримання автомобіля учасник повинен, зокрема, надати визначені фірмою за її розсудом гарантії повної сплати платежів, передбачених угодою. При цьому, які конкретно гарантії будуть визначені фірмою, в угоді не вказано. Дана обставина також ставить сторін у завідомо нерівне становище і надає можливість ПАТ «AICE Україна» маніпулювати обов'язками учасника. Подібні недоречності містяться у більшості пунктів угоди.

Твердження апелянта про те, що позивач звернулася до суду зі спливом позовної давності для даного виду позовів, оскільки в день підписання угоди - 12 травня 2006 року ОСОБА_1 довідалась або могла довідатися про те, що умови угоди нібито порушують її права, не заслуговує на увагу.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку порушення прав позивача ОСОБА_1 полягає у неповерненні їй безпідставно одержаних ПАТ «AICE Україна» коштів.

Проте вказане порушення є не одномоментним, а триваючим актом, дія якого на час розгляду справи не закінчилася.

Позовна вимога про визнання угоди недійсною судом не задоволена.

Отже підстави для відмови в позові в частині повернення коштів у зв'язку зі спливом позовної давності відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ПАТ «AICE Україна» відхилити, а рішення Маневицького районного суду від 04 березня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: