Рішення № 31004177, 23.04.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/19760/12 провадження № 22-ц/773/570/13 Головуючий у 1 інстанції:Ковтуненко В.В. Категорія: 53 Доповідач: Завидовська-Марчук О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Завидовської-Марчук О. Г.,

суддів - Федонюк С.Ю., Подолюка В.А.,

при секретарі Дуткіній Ж.П.,

з участю: прокурора Турич Л.Г.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за позовом прокурора міста Луцька в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Антон-Інвест» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року прокурор міста Луцька в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вищеназваним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 липня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Приватне підприємство «Антон-Інвест» (далі - ПП «Антон-Інвест») на посаду сторожа, з якої був звільнений 05 березня 2010 року за власним бажанням.

Проведеною прокуратурою міста Луцька перевіркою за скаргою ОСОБА_1 було встановлено, що заробітна плата, зокрема працівнику ОСОБА_1 в періоди з січня по липень 2008 року, з грудня 2008 року по травень 2009 року, з жовтня 2009 року по грудень 2010 року не нараховувалась. Посилаючись на ці обставини, прокурор просив стягнути з ПП «Антон-Інвест» на користь ОСОБА_1 заборговану заробітну плату в розмірі 8015 грн. 16 коп. за період роботи з листопада 2008 року по березень 2010 року.

Згодом, ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача в його користь ще й середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не менше 17703 грн. 36 коп. (а.с.38-39).

Справа судами різних інстанцій розглядалась неодноразово, і останнім заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2013 року в задоволенні вищеназваного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення його позову.

У даному судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2 та прокурор Турич Л.Г. подану апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених, просили її задовольнити.

Відповідач ПП «Антон-Інвест» свого повноважного представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями. І оскільки про причини своєї неявки зазначена особа суд не повідомила, то у відповідності з вимогами статті 305 ЦПК України колегією суддів було визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за її відсутності.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до статтей 213, 214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позивачем вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ані прокурором, ані позивачем не доведено і не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості у ПП «Антон-Інвест» перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати та інших сум, які підлягли виплаті при звільненні.

Проте, з такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають нормам процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судом першої інстанції правильно встановлено і це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_1 в період з 01 липня 2008 року (наказ про прийняття №3-вк) по 05 березня 2010 року (наказ про звільнення №1-вк) працював в ПП «Антон-Інвест» на посаді сторожа (а.с.7-8, 11). Дана обставина представником відповідача в суді першої інстанції не заперечувалась.

Прокурор та позивач в обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що відповідач при звільненні не виплатив ОСОБА_1 заборгованої заробітної плати в розмірі 8015 грн. 16 коп., а відповідачем дана обставина в ході розгляду справи судом першої інстанції заперечувалась з посиланням на те, що з позивачем проведений повний розрахунок, заборгованість по заробітній платі у ПП «Антон-Інвест» перед позивачем відсутня.

Відповідно до положень статтей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Зі змісту вищеназваної норми випливає, що матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку зі звільненим працівником - виплати всіх сум, що належать йому, а у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, тому колегія суддів вважає, що саме роботодавець повинен доводити ту обставину, що заборгованість по заробітній платі у нього перед працівником відсутня. Наявна в матеріалах справи довідка Луцького МВ ВС України у Волинській області від 15.04.2011 року №37.32 (а.с.6) про викрадення документів на ОСОБА_1 за 2008-2010 роки, які зберігались в сумці ОСОБА_3 - головного інженера, свідчить про неналежне їх зберігання відповідачем і ця обставина не звільняє останнього від обов'язку доведення ним факту повного розрахунку з позивачем під час його роботи і при його звільненні.

Про доведення даної обставини саме роботодавцем зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2012 року (а.с.126-127), якою були скасовані попередні судові рішення, ухвалені по цій справі.

Відповідно до частини 4 статті 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.

Проте в порушення вимог зазначеної норми, суд першої інстанції ці висновки суду касаційної інстанції залишив поза увагою і в порушення зазначених норм законодавства поклавши обов'язок доказування щодо наявності заборгованості по заробітній платі на позивача, не врахував матеріально-правового змісту обов'язку подавати сторонами докази.

Відповідачем у порушення вимог частини 1 статті 60 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем. При цьому, вимога апеляційного суду надати для огляду бухгалтерські первинні документи щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати, довідки про його середній і місячний заробіток, штатний розпис та інші документи, відповідачем не була виконана.

Водночас, з акту УПФ України в Луцькому районі №138 від 16.09.2011 року «Про результати позапланової перевірки ПП «Антон-Інвест» (а.с.17-25) вбачається, що заробітна плата найманим працівникам цього підприємства в періоди з січня по липень 2008 року, з грудня 2008 року по травень 2009 року, з жовтня 2009 року по грудень 2010 року не нараховувалась, до пенсійного органу подавались «нульові звіти».

За таких обставин колегія суддів вважає, що визнати ухвалене судом першої інстанції судове рішення законними та обґрунтованими не можна, оскільки ухвалене воно з порушенням норм процесуального та матеріального права, а отже на підставі статті 309 ЦПК України - підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Ухвалюючи нове рішення та визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі ПП «Антон-Інвест» перед позивачем, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, відповідач, незважаючи на вимогу суду, доказів щодо розміру заробітної плати позивача в період з липня 2008 року по березень 2010 року та інших первинних документів, які стосуються нарахування та виплати заробітної плати, суду не надав.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Згідно з статтею 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Отже, за змістом наведених норм оплата праці найманого працівника не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати, як мінімальна гарантія оплати праці.

Виходячи із розмірів мінімальної заробітної плати, які були встановлені законодавством в період з липня 2008 року по березень 2010 року та при цьому враховуючи заявлені прокурором в інтересах позивача позовні вимоги в межах заяви, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню саме заявлена в позові сума заборгованої заробітної плати - 8015 грн. 16 коп. При цьому судова колегія бере до уваги пояснення позивача про часткове отримання ним коштів протягом 2009 року, розрахунок-довідку Пенсійного фонду про нараховані позивачу суми заробітку протягом липня-жовтня 2008 року в сумі 2067 грн. 66 коп. (а.с.10), довідку про заробіток інших двох працівників на цих же посадах з липня - серпень 2008 року (а.с.13-14) та пояснення інших працівників прокурору (а.с.3-4).

Оскільки судом встановлено невиконання відповідачем, передбаченого статтею 116 КЗпП України обов'язку по виплаті працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення, то для відповідача наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, - виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наказу ПП «Антон-Інвест» №3-вк від 01.07.2008 року (а.с.11) вбачається, що ОСОБА_1 на роботу був прийнятий з відрядною оплатою праці.

Відповідно до абзацу 9 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року для працівників з відрядною оплатою праці у разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватись іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Оскільки відповідачем не було надано суду будь-яких даних щодо розміру посадового окладу позивача, розміру його середнього або місячного заробітку, то колегія суддів вважає, що визначаючи середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на день звільнення ОСОБА_1

Згідно наказу ПП «Антон-Інвест» №1-вк ОСОБА_1 звільнений з роботи був 05 березня 2010 року (а.с. 43).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік» розмір мінімальної заробітної плати у березні 2010 року складав 869 грн.

Як встановлено судом, розрахунок по виплаті заробітної плати до розгляду справи судом з позивачем не проведено, а відтак, враховуючи норми законодавства та роз'яснення пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» часом затримки розрахунку при звільненні позивача відповідно є період з часу його звільнення по день постановлення судового рішення - 06.03.2010 року - 23.04.2013 року, що відповідно становить 37 місяців і 17 днів.

Зважаючи на вищевикладене, середній заробіток за весь час затримки виплати позивачу заробітної плати у відповідності до вищенаведеного та з врахуванням заявлених позивачем позовних вимог буде становити 32654 грн. 43 коп. (період затримки виплати - 37 місяців 17 днів х розмір мінімальної заробітної плати в березні 2010 року - 869 грн.), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд стягує з ПП «Антон-Інвест» на користь позивача 8015 грн. 16 коп. заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2008 року по березень 2010 року та 32654 грн. 43 коп. середнього заробітку за час затримки виплати позивачу заробітної плати за період з 06 березня 2010 року по 23 квітня 2013 року.

На підставі статті 367 ЦПК України рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць - 1147 грн. підлягає до негайного виконання (розрахунок розміру мінімальної заробітної плати згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік).

За таких обставин та у відповідності до вимог статті 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, колегія суддів у відповідності з вимогами частин 3, 5 статті 88 ЦПК України стягує з відповідача ПП «Антон-Інвест» в дохід держави судовий збір у передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір розмірі 609 грн. 92 коп., з яких: 406 грн. 61 коп., що підлягав сплаті при подачі позовної заяви до суду першої інстанції та 203 грн. 31 коп., що підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги прокурора міста Луцька та ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Антон-Інвест» на користь ОСОБА_1 8015 (вісім тисяч п'ятнадцять) грн. 16 коп. заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2008 року по березень 2010 року.

Стягнути з Приватного підприємства «Антон-Інвест» на користь ОСОБА_1 32645 (тридцять дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн. 43 коп. середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні за період з 06 березня 2010 року по 23 квітня 2013 року.

Рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць - 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути з Приватного підприємства «Антон-Інвест» на користь держави 609 (шістсот дев'ять) грн. 92 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді

,