Ухвала суду № 31008533, 23.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 р.Справа № 1570/7175/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Фудсі» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Фудсі» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2012 року №0001602201 та №0001592201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Фудсі» задоволений. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 08.10.2012 року №0001602201, яким Приватному підприємству «Фудсі» збільшено грошове зобов'язання по ПДВ в розмірі 65166,25 грн., в тому числі 52133 грн. за основним платежем та 13033,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 08.10.2012 року №0001592201, яким Приватному підприємству «Фудсі» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 68425,00 грн., в тому числі 54740 грн. за основним платежем та 13685 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21.09.2012 року по 27.09.2012 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Донбас Інвест ВН» за період квітень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем був складений акт №2378/22-3/33424078 від 26.09.2012 року, яким встановлено порушення позивачем п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового Кодексу України, що виразилося в заниженні податкових зобов'язань з податку на прибуток за півріччя 2012 року на загальну суму 54739,65 грн., та п.198.1 ст.198, п.201.1 ст.201, п.201.2 ст.201 ПК, що виразилося в завищенні податкового кредиту в податкових деклараціях за квітень 2012 року на суму 52133 грн..

На підставі вказаного акту ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.10.2012 року №0001602201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по ПДВ в розмірі 65166,25 грн., в тому числі 52133 грн. за основним платежем та 13033,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 08.10.2012 року №0001592201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 68425,00 грн., в тому числі 54740 грн. за основним платежем та 13685 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зробив висновок про протиправність винесених відповідачем спірних податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи і застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.01.2012 року позивач уклав договір поставки №170103 з ТОВ «Донбас Інвест ВН», відповідно до якого останнє прийняло на себе обов'язок поставити позивачу товар (рибу), а ПП зобов'язалося прийняти та оплатити цей товар. На виконання вказаного договору ТОВ «Донбас Інвест ВН» поставило ПП передбачені ним товари, а позивач оплатив вартість цих товарів.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки (платіжні доручення).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальника ТОВ «Донбас Інвест ВН» товарів, на які позивач як платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в підтвердження отримання ПП «Фудсі» товару від вище зазначеного контрагента ТОВ «Донбас Інвест ВН» позивачем надано до матеріалів справи всі необхідні первинні документи, які в свою чергу відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» (договори, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні та інші), які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок відповідача про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій, а саме придбання товару позивачем у ТОВ «Донбас Інвест ВН».

Між іншим, як вбачається з матеріалів справи, продукція (товари) придбана ПП «Фудсі» у ТОВ «Донбас Інвест ВН» придбавалась з метою подальшого використання у господарській діяльності (оптова торгівля продуктами харчування та інш. (а.с.35-36)) , що не спростовано відповідачем.

Таким чином, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів свойому безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «Донбас Інвест ВН» в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Донбас Інвест ВН», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, доводи апелянта про удаваність правочинів між позивачем та ТОВ «Донбас Інвест ВН» у зв'язку з відсутностю у останього виробничих потужностей, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама по собі відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо, як то зазначено податковим органом, не може свідчити про фіктивність господарських операцій, адже підприємства - постачальники можуть здійснювати реальні торгові операції та надавати відповідні послуги і необов'язково мають бути виробником товару.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу, отримані від ТОВ «Донбас Інвест ВН» відповідно до договору товари як зазначено вище були використані у власній господарській діяльності, що спростовує доводи апеляційної скарги та дає обґрунтовані підстави для висновку суду першої інстанції про реальність господарських операцій позивача з вказаним підприємством-постачальником та правомірністю віднесення позивачем до складу валових - витрат понесених з придбання у вказаного контрагента товарів.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі щодо обставин, які не були предметом розгляду та висновків акту перевірки, колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: