Ухвала суду № 31000948, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К/9991/57593/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Лосєв А.М. Муравйов О.В.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 р.

у справі №2а-3565/11/0170/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімеко»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Управління державної екологічної інспекції Центрально -Кримського регіону Республіканського комітету по охороні навколишнього природного середовища АР Крим,

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімеко» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 р., позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.10.2010 р. №0024032301/0 та від 14.12.2010 р. №0025542301/1, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.12.2007 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 21.12.2007 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої було складено акт від 20.09.2010 р. №13856/23-7/35651023, яким було встановлено порушення позивачем вимог пп.2.1, пп.3.1, пп.5.4 п.5, пп.6.4 п.6 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», вимог ст. 1, 13, 17, 39 Закону України «Про відходи», що полягали у заниженні податкових зобов'язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 21.12.2007 р. по 30.06.2010 р. на суму 9 417 649,68 грн., у тому числі: за 1 квартал 2009 року у сумі 1 815 616,20 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 2 396 492,70 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 2 390 492,40 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 2 438 528,70 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 205 889,28 грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 170 630,40 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було визначено позивачу суми податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у загальному розмірі 18 835 299,36 грн., у тому числі 9 417 649,68 грн. - за основним платежем та 9 417 649,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 р. № 0024032301/0 та у загальному розміру 18 647 039,52 грн., у тому числі 9 417 649,68 грн. - за основним платежем та 9 229 389,84 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2010 р. № 0025542301/1.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до статуту позивача, основними напрямками діяльності останнього, у тому числі, є збір, транспортування, заготівля, перебирання та переробка сміття та відходів.

Позивач здійснює діяльність на міському полігоні ТПВ на підставі Концесійного договору від 05.11.2008 р. № 01, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради від 24.10.2008 р. № 2584, відповідно до пункту 1 якого Виконавчий комітет Сімферопольської міської Ради надав позивачу право здійснювати управління та експлуатацію цілісним майновим комплексом Сімферопольського комунального підприємства «Полігон ХХІ», що є об'єктом концесії, побудувати цех по сортуванню твердих побутових відходів, проводити поліпшення основних засобів, які знаходяться на об'єкті концесії.

Згідно пункту 9.6 вказаного договору позивач зобов'язаний забезпечити безперебійну роботу (надання послуг) по сортуванню, переробці, розміщенню і утилізації твердих побутових відходів і сміття, а також по прибиранню, роздільному збору і вивозу твердих побутових відходів і сміття на території м. Сімферополя.

Судовими інстанціями було встановлено, що у своїй діяльності позивач не створює твердих побутових відходів (далі - ТПВ), а лише надає послуги щодо розміщення тих відходів, які були утворені іншими суб'єктами господарювання та доставлені ними на полігон для зберігання відходів.

Перевіркою було встановлено, що позивач надає послуги з розміщення ТПВ на полігоні на підставі договорів з бюджетними та іншими установами, підприємствами і організаціями м. Сімферополя, а саме: ОП «Кримтеплокомуненерго», ВАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», ДАТ «Чорноморнафтогаз», відповідно до умов яких позивачем забезпечувалось лише надання послуг щодо розміщення на території Сімферопольського полігону побутових відходів твердих побутових відходів замовників.

Так, відповідно до укладених позивачем із названими підприємствами договорів, замовники доручили, а позивач прийняв на себе зобов'язання по регулярному розміщенню ТВП на полігоні в об'ємах, визначених договорами, згідно встановлених органами навколишнього середовища лімітів на захоронення.

До договорів з підприємствами додані ліміти на утворення та розміщення відходів на 2009, 2010 рік, які були отримані у встановленому законом порядку саме замовниками за договорами з позивачем.

Дозволи, ліміти на розміщення відходів на міському полігоні ТВП у позивача у 2009 році відсутні. На 2010 рік позивачем отриманий дозвіл від 01.04.2009 р. №1031 на розміщення відходів у 2010 р., з терміном дії з 01.01.2010 р. - 31.12.2010 р., а також ліміти № 1031 на утворення та розміщення відходів на 2010 р., які погоджені Рескомприроди Криму.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему оподаткування», платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст. 14 даного Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Так, приписами ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» від 01.03.1999 р. №303 Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. №162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 р. за №544/3837 (зі змінами та доповненнями) було затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.1. вказаної Інструкції, платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

За змістом ст. 1 Закону України «Про відходи» розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Визначення поняття «розміщення відходів» містить також Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1218, а саме п. 2 визначено, що розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах. Крім того, цим же пунктом зазначено, ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях, тоді як ліміт на утворення відходів - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи (далі - власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

Згідно положень Інструкції контроль за дотриманням лімітів скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінприроди України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами.

З наведених нормативних положень, судова колегія дійшла висновку, що органи податкової служби не уповноважені визначати обсяги розміщення відходів, а здійснюють виключно контроль за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища до бюджету на підставі даних про них органів Мінприроди України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій стосовно того що розрахунок збору, який був зроблений податковою інспекцією у акті перевірки, нормативно та документально не підтверджений.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховано податкове зобов'язання, як то збору за забруднення навколишнього природного середовища, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16.12.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 р. у справі №2а-3565/11/0170/25 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.