Ухвала суду № 31000495, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Київ К-38458/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції у АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.02.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р.

у справі №2а-10629/09/4/0170

за позовом Приватного підприємства «Алеко-сервис»

до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної республіки Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Алеко-сервис» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Нижньогірському районі АР Крим (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.02.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.07.2009 р. №0001402300/0, від 28.07.2009 р. №0001402300/1, від 06.07.2009 р. №0001412300/0, від 28.07.2009 р. №0001412300/1 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 2003,40 грн. судових витрат.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 24.06.2009 р. №566/23-00/25125091, яким встановлені порушення позивачем вимог п.1.20 ст.1, п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п.7.8.2, п.п.7.8.3 п.7.8 ст.7, п.п.8.2.2 п.8.2, п.п.8.4.1 п.8.4, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334); Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 року №143 та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168).

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.07.2009 року №0001402300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 47652,70 грн., з яких 41653,00 грн. за основним платежем та 5999,70 грн. штрафних (фінансових) санкцій та від 06.07.2009 року №0001412300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6531,56грн., з яких 4534,37 грн. за основним платежем та 2177,19 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного узгодження зазначених податкових повідомлень-рішень відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 28.07.2009 року №0001402300/1 та №0001412300/1, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 47562,70 грн. колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючим органом безпідставно визнано суму заборгованості підприємства перед директором цього підприємства сумою поворотної фінансової допомоги, оскільки зазначена сума заборгованості стосується розрахунків з підзвітною особою, а відтак не може обліковуватись за правилами законодавчо встановленими для фінансової допомоги.

Так, актом перевірки встановлено, що директор позивача - ОСОБА_4 за власні кошти придбав товарно-матеріальні цінності (які надалі були передані підприємству), розрахувавшись при цьому готівкою.

У бухгалтерському обліку підприємства зазначена заборгованість відображалась по рахунку 372 «заборгованість з підзвітними особами», заборгованість станом на 01.01.2009 р. становить 18203,66 грн., станом на 01.04.2009 року - 135 120,92 грн.

При цьому в акті перевірки зазначено, що оскільки ОСОБА_4 не є платником податку на прибуток підприємств, то сума заборгованості прирівнюється до поворотної фінансової допомоги у розумінні Закону №334, яка залишається неповернутою на кінець звітного податкового періоду.

Однак, згідно із абз. 3 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону №334, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.п.1.22.2 п.1.22 ст.1 Закону №334).

Правові питання відшкодування витрат, понесених працівником при придбанні товарів для підприємства, та інші питання правомірності використання власних готівкових коштів працівниками підприємства для вирішення виробничих (господарських) питань регулюються статтями 1159, 1160 Цивільного кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанції інстанцій також встановлено, що згідно з випискою з наказу від 29.09.2008 р. №29 по підприємству, усім працівникам дозволено придбання матеріальних цінностей за особисті грошові кошти із відображенням заборгованості по рахунку 372 та відшкодуванням заборгованості при отриманні коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

У разі придбання працівником за власні готівкові кошти товарів для потреб підприємства, використання власних коштів у відрядженні, у визначені законодавством строки до бухгалтерської служби подається звіт за формою, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 19.09.2003 р. №440 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, та Порядку складання вказаного Звіту», документи, які підтверджують використання коштів та придбані запаси (п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Судовим експертом при проведенні експертного дослідження було встановлено, що в бухгалтерському обліку підприємства заборгованість за кредитом рахунку 372 (підзвітна особа ОСОБА_4.) відображена на підставі первинних документів (звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт).

Оцінюючи доводи позивача про протиправність зменшення податковим органом суми амортизаційних відрахувань через зменшення балансової вартості групи 2 основних фондів на суму податку на додану вартість, сплаченого при придбанні легкового автомобілю, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у липні 2006 року придбав легковий автомобіль «Chevrolet Aveo SF69Y» у ТОВ «УкравтоЗАЗсервіс», витрати по сплаті податку на додану вартість, включеного в ціну автомобілю (у розмірі 11066,67 грн.), відніс на збільшення балансової вартості групи 2 основних фондів.

Суди попередніх інстанцій зазначили про помилковість викладених в акті перевірки відомостей про завищення позивачем балансової вартості групи 2 основних фондів у ІІІ кварталі 2008 р. на 110 66,67 грн. і помилковість перерахунку суми амортизаційних відрахувань в наступних податкових періодах, пов'язаного із висновком про таке завищення.

Відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону №334, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.4.2 п.7.2 ст. 7 Закону № 168, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Тобто, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону №334. Більш того витрати по сплаті ПДВ не можуть збільшувати балансову вартість групи 2 основних фондів відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону №334.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які зазначили, що Закон №168 та Закон №334 припускають неоднозначне, множинне трактування прав та обов'язків платника податку щодо порядку формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до складу балансової вартості групи 2 основних фондів, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181), у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, посадовими особами контролюючого органу при проведені перевірки встановлено завищення балансової вартості групи 2 основних фондів у зв'язку із віднесенням позивачем до її складу витрат на придбання джерел безперебійного живлення та міні АТС.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що віднесення вказаних об'єктів до складу 2 групи основних фондів, як побутових електронних, електромеханічних приладів не суперечить визначеній законом класифікації основних засобів за їх видом, технічними характеристиками, функціональним призначенням та строком експлуатації.

Також актом перевірки встановлено порушення позивачем положень пп. 7.8.2, 7.8.3 п. 7.8 ст. 7 Закону №334 та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 року №143.

Згідно із Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. №143 для відображення авансових внесків по податку на прибуток в декларації використовуються: рядок 20 «авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів»; рядок 13.5 додатку К6 до рядка 13 «сума сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів (прирівняних до них платежів) та перевищення суми таких внесків над нарахованою сумою податку минулих податкових періодів». Показники цих рядків повинні кореспондувати.

Як вбачається з матеріалів справи за даними акту перевірки в декларації за 2008 р. позивач заповнив рядок 13.5 додатку К6 до рядка 13 «сума сплачених авансових внесків при виплаті дивідендів (прирівняних до них платежів) та перевищення суми таких внесків над нарахованою сумою податку минулих податкових періодів», вказавши в ньому показник -3730,00 грн., проте рядок 20 декларації заповнив із прочерком, помилково зазначивши показник - 3730,00 грн. в рядку 21.

У подальшому позивач змінив значення рядку 20 декларації за 2008 рік (збільшив його на 3730,00 грн. і зменшив значення рядку 21 на 3730,00 грн.), подавши уточнюючий розрахунок, а потім знову зменшив показник рядку 20 на 3730,00 грн. і збільшив значення рядку 21 на суму 3730,00 грн.

З даних акту перевірки неможливо достовірно встановити, коли саме позивач припустився заниження суми податкового зобов'язання: при подачі декларації, першого або другого уточнюючого розрахунку.

Згідно із актом перевірки, при поданні податкової декларації за 2008 р. сума вказана в рядку 13.5 додатку К6 до рядка 13 врахована у сумі зменшення податкового зобов'язання, правомірність чого відповідачем не оспорюється.

При цьому в усіх випадках подання уточнюючого розрахунку позивач не змінював значення рядків 14 (податкове зобов'язання звітного періоду) та 17 (сума податку до сплати) податкової декларації.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган мав усі передбачені законом повноваження самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі припущення ним арифметичних та (або) методологічних помилок у поданих документах податкової звітності, але такими правом відповідач не скористався.

Стосовно визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6531,56 грн., податковим органом порушено визначені законом умови донарахування податкового зобов'язання із застосуванням «звичайних цін», не доведено у встановленому порядку рівня звичайної ціни, що є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2009 року №0001412300/0 та від 28.07.2009 року №0001412300/1 з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що підприємство, згідно наказу від 08.09.2008 року №26 здійснило продаж легкового автомобілю «Сhevrolet Aveo SF69Y» фізичній особі; ціна продажу склала 5000,00 грн., з урахуванням ПДВ. За даними акту перевірки, під час продажу занижена звичайна ціна автомобілю, яка враховується для визначення зобов'язань з ПДВ при здійснення продажу транспортного засобу. Звичайну ціну автомобілю посадові особи податкового органу визначили на рівні залишкової вартості автомобілю станом на 01.09.2008 р. у розмірі 31126,19 грн.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону №334, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 названого Закону поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до п. 1.20 ст. 1 Закону №334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Положеннями пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону №334 встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Приписами п. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону №2181 визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає нормативно обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про недотримання податковим органом вимог чинного законодавства при визначеній податкового зобов'язання позивачу у цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень від 06.07.2009 р. №0001402300/0, від 28.07.2009 р. №0001402300/1, від 06.07.2009 р. №0001412300/0, від 28.07.2009 р. №0001412300/1 та наявністю підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції у АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.02.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 р. у справі №2а-10629/09/4/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.