Ухвала суду № 31000493, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К-34941/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Лосєв А.М. Муравйов О.В.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Спасибко А.В.,відповідача:Завальської С.В.,відповідача:Кіпчук А.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 р.

у справі №2-а-3120/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Норман»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Норман» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 р. № 0000042301/0/66 та №0000032301/0/68, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 6,80 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 25.12.2009 р. № 2883/2301/13735996.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 5 404 152,00 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 3 756 180,00 гривень.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 р. № 0000042301/0/66, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 634 270,00 грн., з яких 3 756 180,00 грн. - основний платіж, 1 878 090,00 грн. - штрафні фінансові санкції, та №0000032301/0/68, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 808 304,00 грн., з яких 5 404 152,00 грн. - основний платіж, 5 404 152,00 грн. - штрафні фінансові санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з акта перевірки, порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зумовлені, на думку відповідача, здійсненням ним господарської діяльності з переробки продуктів лову за відсутності експлуатаційного дозволу державної служби ветеринарної медицини та недійсність номеру для маркування продукції.

У той же час, судовими інстанціями було встановлено, що позивач розпочав свою виробничу діяльність у квітні 2007 року на підставі довідки від 06.04.2007 р. № 89/1 Управління ветеренарної медицини в Обухівському районі та висновку про виконання ветеренарно-санітарних вимог при виробництві рибної продукції та інших водних живих ресурсів, до прийняття Постанови КМУ «Про затвердження порядку видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів», тому дозвіл на початок роботи підприємства надавався у довільній формі в вигляді довідки Державної інспекції ветеренарної медицини в Обухівському р-ні, засвідченої гербовою печаткою та підписом відповідної посадової особи на основі проведеного інспектування на відповідність переробного підприємства ветеринарно-санітарним вимогам.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» державний контроль та нагляд за якістю і безпекою продуктів лову та харчової продукції з них здійснюються під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення і надання послуг у сфері громадського харчування спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин.

Порядок здійснення державного контролю та нагляду за суб'єктами господарювання, які виробляють, зберігають, транспортують рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них, що експортуються, встановлюється цими органами.

Статтею 4 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» зазначено, що державні органи, які в межах їх компетенції забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів, а також державний контроль та нагляд за їх виконанням: Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я, Державна санітарно-епідеміологічна служба України, Державна служба ветеринарної медицини України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Крім того, позивачу 15.03.2004 р. за № 30-1-6-17/653 Державним Департаментом рибного господарства України був наданий номер В41 та зареєстрований в Реєстрі номерів суб'єктів господарювання, які здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та інших водних живих ресурсів.

Після цього Державний комітет рибного господарства України листом від 05.09.2007 р. № 3-9-17/3787 залишив за позивачем номер В 41 для маркування пресервів з риби та інших водних живих ресурсів, що також підтверджує законність господарської діяльності позивача.

З наведеного, судова колегія погоджується із висновком судів попередніх інстанцій при визначенні того, що органи податкової служби не уповноважені самостійно визнаначати недійсними документи виконавчої влади.

Стосовно наявності у діях відповідача порушень вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у безпідставному, на думку податкового органу включенні до валових витрат та податкового кредиту послуг по виготовленню, розповсюдженню рекламної продукції, виготовленню та розміщенню відеоролика на станціях Київського метрополітена, інформаційно-консультаційних послуг - маркетингових досліджень ринку торгівельних мереж і цільової аудиторії м. Києва, інформаційно-консультаційних послуг - по поставці системи управління людськими ресурсами і розробці методиці підходу к оцінці професійної компетенції співробітників - assessment center.

Наведений висновок контролюючий орган обґрунтовує тим, що отримані позивачем послуги у 2008-2009 р. не призвели до значних змін в діяльності підприємства, а отже такі послуги не пов'язані із господарською діяльністю позивача, а тому не підлягають включенню до валових витрат та податкового кредиту.

Приписами п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати прибуток від придбаних послуг.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є саме її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), а не безпосередньо одержання прибутку.

Тобто, для віднесення витрат на консультаційних та маркетингові послуг до складу валових та податкового кредиту достатньо наявності мети використання таких послуг у господарській діяльності підприємства, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Крім того, судовими інстанціями було встановлено, що обсяг наданих послуг відповідав меті здійснення господарської діяльності позивача.

Беручи до уваги викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що витрати позивача за договорами мають усі ознаки витрат, які понесені у якості підготовки виробництва в межах його господарської діяльності, а відтак правомірно віднесені до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту, а отже донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість в цій частині також є безпідставним.

Необґрунтованими також є і посилання податкового органу у касаційній скарзі на наявність рішення Обухівського районного суду про притягнення до адміністративної відповідальності директора позивача.

У той же час, наявність такого рішення не відповідає дійсності, оскільки за результатами розгляду вказаної справи у суді, позов про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення було залишено без розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені, тоді як у даному випадку таке рішення відсутнє.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 р. у справі №2-а-3120/10/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.