Ухвала суду № 31000476, 18.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 року м. Київ К-42667/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010

у справі №2а-45542/09/1670

за позовом Приватного підприємства «Кремінь Дизель-Центр»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Кремінь Дизель-Центр» (далі по тексту - позивач, ПП «Кремінь Дизель-Центр») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0003092301/0 від 03.06.2009.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2009, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено виїзну позапланову перевірку з питань правомірності нарахування та сплати до бюджету сум податку на додану вартість Приватним підприємством «Кремінь Дизель - Центр» за період з 12.01.2006 по 31.12.2008, за наслідками якої складено акт №2104/23-209/33989160 від 25.05.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - неправомірне віднесення до податкового кредиту та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 380808,00 грн.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало те, що на момент проведення перевірки, постачальники позивача, зокрема підприємства ПП «Світ Укр Торг», ТОВ «ОЛКОДОМОС», ТОВ «Укрпромімпортгруп» визнані банкрутом та віднесено до бази даних ФСПД, тому підтвердити правильність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту по першому ланцюгу постачання не можливо і відповідно сума податкового кредиту ПДВ підлягає зменшенню. ПП «Автобіо» має наявні ознаки «фіктивності» та внесено до бази даних ФСПД, проводяться розшукові відносно службових осіб ПП «Автобіо», тому підтвердити правильність віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту по першому ланцюгу постачання з ПП «Автобіо» не можливо.

При цьому, на момент виписки на адресу позивача вказаних податкових накладних його постачальники були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали відповідне свідоцтво.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Колегія суддів, вважає хибним висновок відповідача, що відсутність постачальників позивача, на момент здійснення перевірки, за місцезнаходженням свідчить про порушення податкового законодавства позивачем, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зроблені висновки щодо реальності здійснення господарських операцій позивача, на підставі якої ним були сформовані дані податкового обліку. При цьому судами надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують виконання сторонами договорів поставки, а отже і правомірність включення сум податку на додану вартість за даною операцією до податкового кредиту відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)А.О. Рибченко (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова