Ухвала суду № 31000474, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2013 року м. Київ К-34993/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Лосєв А.М. Муравйов О.В.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Дубенчука М.В., відповідача:не зявився, прокурора:Клюги Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Древлянський край»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 р.

у справі №2а-2229/09/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Древлянський край»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області,

за участю Прокурора Житомирської області,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Древлянський край» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі-відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 р., позов задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 25.03.2009 р. №0000682301/3 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 53 671,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 26 836,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач та відповідач звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами.

Так, позивач у поданій касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким визнати спірні податкові повідомлення-рішення від 25.03.2009 р. №0000992301/3 та 0000682301/3 недійсними.

Відповідач, у свою чергу, просить суд скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог, прийти нове, яким відмовити у задоволені позову повністю.

Письмових заперечень на вказані касаційні скарги на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Фахівцями податкового органу була проведена виїзна планова документальна перевірка господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.11.2005 р. по 30.06.2008 р., про що складено акт від 19.09.2008 р. №166/23-01/33796572.

У ході вказаної перевірки було встановлено порушення позивачем:

пп.5.3.9 п.5.3, ст.5, пп.8.1.3 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 615 785,00 грн., у т.ч. за: перший квартал 2006 року у сумі 271 308,00 грн., за перше півріччя 2006 року у сумі 499 750,00 грн., за 9 місяців 2009 року у сумі 541 872,00 грн., за 2006 рік у сумі 614 658,00 грн., за перше півріччя 2007 року у сумі 423,00 грн., за 9 місяців 2007 року у сумі 615,00 грн., за 2007 рік у сумі 797,00 грн., за перший квартал 2008 року у сумі 170,00 грн., за перше півріччя 2008 року - 330,00 грн.

пп.7.2.3, пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - занижено податок на додану вартість на суму 544 804,00 грн., у т.ч.: за лютий 2006 року - 15 416,00 грн., за березень 2006 року - 201 630,00 грн., за квітень 2006 року - 58 775,00 грн., за травень 2006 року - 90 703,00 грн., за червень 2006 року - 33 065,00 грн., за серпень 2006 року - 38 544,00 грн., за жовтень 2006 року - 15 000,00 грн., за листопад 2006 року - 38 000,00 грн., за травень 2007 року - 2 624,00 грн., за червень 2007 року - 4 654,00 грн., за липень 2007 року - 4 715,00 грн., за серпень 2007 року - 5 035,00 грн., за вересень 2007 року - 5 274,00 грн., за жовтень 2007 року - 7 117,00 грн., за листопад 2007 року - 1 495,00 грн., за грудень 2007 року - 5 838,00 грн., за січень 2008 року - 3 752,00 грн., за лютий 2008 року - 7 571,00 грн., за березень 2008 року - 4 139,00 грн., за квітень 2008 року - 1 457,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. №0000672301/0 про нарахування 615 785,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій на суму 307 893,00 грн. та № 0000682301/0 про нарахування 544 804,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій на суму 272 402,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 25.03.2009 р. №№0000992301/3 та 0000682301/3, згідно яких позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 920 876,00 грн. (613 917,00грн. - основний платіж, 306 959,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та з податку на додану вартість у розмірі 817 206,00 грн. (544 804,00грн. - основний платіж, 272 402,00грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається. що між позивачем (покупець) та ТОВ«Укрпромімпортгруп» (продавець) 31.08.2006 р. було укладено договір купівлі-продажу №32/08-06 на купівлю листів металевих б/в у кількості 27 т.

На виконання умов вказаного договору, продавець виписав позивачу рахунок фактуру від 31.08.2006 р. № 43 та видаткову накладну від 31.08.2006 р. за №36 на листи металеві у кількості 24,876 т. на суму 96 876,49 грн., згідно яких позивачем до валових витрат віднесено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у сумі 80 730,00 грн.

Крім того, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковою накладною, виданою ТОВ«Укрпромімпортгруп» у розмірі 16 146,00 грн.

У той же час, відповідачем під час перевірки було встановлено, що ТОВ«Укрпромімпортгруп» взято на податковий облік ДПІ у Печерському районі м. Києва 01.09.2006 р.; свідоцтво платника ПДВ ТОВ«Укрпромімпортгруп» видано 08.09.2006 р.; розрахунковий рахунок було відкрито 09.01.2007 р.

З наведеного суди дійшли висновку, що на момент укладення договору купівлі-продажу ТОВ«Укрпромімпортгруп», не було зареєстроване у встановленому законом порядку, що обмежувало його у дієздатності.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього ж Закону визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованих висновків стосовно відсутності у позивача правових підстав для віднесення до валових витрат витрат у розмірі 80 730,00 грн. зважаючи на відсутність подій, із якими Закон пов'язує право платника на збільшення валових витрат виробництва, а саме - відсутні докази списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або докази фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім того, згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Нормативними приписами пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 вказаного Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Керуючись наведеними положеннями судові інстанції також правомірно визначились із відсутністю у позивача права на включення суми податку на додану вартість у розмірі 16 146,00 грн. до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної отриманої від ТОВ«Укрпромімпортгруп», оскільки на момент її видачі, останній не був зареєстрованим як платник податку.

Також, у ході проведення планової документальної перевірки встановлено, що позивачем (покупець) було укладено договір з ТОВ «КСБ Дельта» (продавець) від 23.02.2006 р. №23/02-06, предметом якого була купівля позивачем товару (металовиробів б/в).

Правовий аналіз положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави для висновку, що норми вказаних законів передбачають як підставу для невключення до валових витрат та податкового кредиту сум податку відсутність первинних документів, що підтверджують реальність виконання господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності у позивача права на включення до валових витрат та податкового кредиту сум за результатами господарської операції із ТОВ «КСБ Дельта» зважаючи на відсутність первинних документів, які б відображали реальність господарської операції, яка є безпосередньою підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суди попередніх інстанцій також надали правильну оцінку обставинам справи у частині визначення позивачем податкового кредиту з послуг, наданих ДТГО «Південно-західна залізниця» по перевезенню металобрухту.

Як вбачається з наявних матеріалів справи та було встановлено судами, продаж брухту та відходів чорних металів позивач здійснював на підставі укладеного з ТОВ НВП «Інтер Стейт Груп» (покупець) договору купівлі-продажу від 18.05.2007 р. №28/ч-07, к, згідно якого повірений зобов'язався за дорученням довірителя здійснити від імені та за рахунок останнього, замовлення послуг по перевезенню металобрухту залізничним транспортом України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 11.44 ст.11 цього ж Закону визначено, що тимчасово до 1 січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування.

Відповідно до ч. 3 п. 4.7 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

Таким чином, зважаючи на викладені норми, суди правомірно визначились із тим, що здійснюючи реалізацію металобрухту залізничним транспортом, позивач мав право включати суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за результатами господарських операцій із ДГТО «Південно-західна залізниця», оскільки послуги по перевезенню металобрухту було отримано згідно договору доручення, а не поставки, що жодним чином не суперечить вимогам пп.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Виходячи з викладеного, суди обґрунтовано визначились із необхідністю часткового задоволення позовних вимог в частині визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення від 25.03.2009 р. №0000682301/3 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 53 671,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 26 836,00 грн.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявлених касаційних скарг порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Древлянський край» залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 р. у справі №2а-2229/09/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.