Ухвала суду № 31000477, 22.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2013 р. м. Київ К-29336/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 р.

у справі №2-а-41728/09/2070

за позовом Південного торгівельно-виробничого державного підприємства «Желдорресторан»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Південне торгівельно-виробниче державне підприємство «Желдорресторан» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.08.2009 р. №000171540/0 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 78634,00 грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача за питань правомірності включення до податкового кредиту податкових накладних, про що складено акт від 27.07.2009 р. № 1431/15-44/01551156, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.5 п.7.4 та п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), а саме - безпідставне завищення податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання зі сплати ПДВ за період травень, вересень, листопад, грудень 2007 р., січень, квітень, травень, липень 2008 р. у розмірі 196 585,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.08.2009 р. №000171540/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 196 585,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 78 634,00 грн. Суму основного боргу у розмірі 196 585,00 грн. позивачем визнано та сплачено до бюджету, що сторонами не заперечується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.12.2004 р. у справі №Б-19/97-04 порушено справу про банкрутство позивача, з моменту прийняття ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зокрема заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що штрафні (фінансові) санкції відповідачем застосовано до позивача у період дії мораторію, коли застосування будь-яких санкцій виключається.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення ст. 12 цього Закону встановлюють, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), і стосується вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію.

Відповідно до п.7.8 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Закону.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами, у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З огляду на наведене, слід зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

Так, наведені законодавчі приписи свідчать на користь висновку, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Тому на нарахування, здійснене податковим органом оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, встановлені ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» обмеження не поширюються.

Саме у контексті викладеного застосування норм законодавства, суди мали оцінити правомірність донарахування відповідачем податкових зобов'язань позивачу, що зокрема включає в себе перевірку правильності визначення їх розміру.

З аналізу оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами першої та апеляційної інстанцій даний правовий механізм застосування норм законодавства України досліджений належним чином не був, що на думку судової колегія Вищого адміністративного суду України унеможливлює визнання прийнятих судових рішень законними та обґрунтованими у відповідності до припису ст. 159 КАС України.

На підставі викладеного, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене в цій ухвалі, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010 р. у справі №2-а-41728/09/2070 скасувати.

Справу №2-а-41728/09/2070 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Муравйов О.В.