Ухвала суду № 31000454, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Київ К-38973/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:Манікало І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р.

у справі №2а-13566/09/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р., у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Фахівцями податкового органу було проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2008 р. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 31.03.2009 р. №113/43-10/22906155, та якою було встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), а саме - непроведення коригування у сторону зменшення валових витрат, понесених банком у зв'язку зі сплатою страхової премії страховій компанії за період дії договору страхування після скасування державної реєстрації страхової компанії, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 42 329,17 грн.; пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп.12.2.1 та 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334, а саме - завищення (з урахуванням заниження) суми валових витрат у частині формування страхового резерву під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями (зобов'язаннями) на 106 508,78 грн., у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 26 627,20 грн.; п.п.7.6.1, з урахуванням 7.6.3, пп.7.6.4, пп.7.6.2 п.7.6 та з урахуванням п.1.6 ст.1 та пп.7.9 ст.7 Закону №334, а саме - занижено фінансовий результат від операцій з облігаціями у розмірі 2 231 874,00 грн., у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 557 968,50 грн.; пп. 8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), а саме - проведення нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаним автомобілям, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 33 104,12 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2009 р. №0000314310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 1 039 973,99 грн., у т.ч. 704 850,86 грн. - основного платежу та 335 123,13 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

У результаті адміністративного узгодження вказаного рішення, було прийнято нове - від 16.06.2009 р. №0000314310/1, аналогічне за змістом.

При подальшому оскарженні вказаних рішень, контролюючим органом було їх скасовано у частині визначення податкових зобов'язань у розмірі 147 761,44 грн. основного платежу та 35 341,67 грн. штрафних (фінансових) санкцій, (рішення ДПА у м. Києві від 17.08.2009 р. № 3272/10/25-114).

Рішенням ДПА у м. Києві від 27.08.2009 р. № 3471/10/25-114 було внесено зміни до рішення ДПА у м. Києві від 17.08.2009 р. № 3272/10/25-114 (6977/7/25-114), у зв'язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.09.2009 р. № 0000744310/2, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі суму 835 634,13 грн., у тому числі 557 089,42 грн. за основним платежем та 278 544,71 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Листом від 04.09.2009 р. №10207/10/43-110 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП повідомила, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 01.09.2009 р. №0000744310/2, у результаті технічної помилки невірно вказана сума штрафної санкції, у зв'язку із чим вказане податкове повідомлення-рішення було відкликане та прийнято нове від 04.09.2009 р. №0000804310/2 на суму 871 749,52 грн., у т. ч. 557 089,42 грн. - основного платежу та 314 660,10 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, яке вже при подальшому адміністративному узгодженні залишено без змін (податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 р. №0000804310/3).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стосовно зафіксованих в акті перевірки порушень позивачем вимог п.5.1, п.п.5.4.6 п.5.4 п.5.10 ст.5 Закону №334, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх обґрунтованість з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентом - ЗАТ «Центральна страхова компанія» укладено договори страхування від 21.08.2007 р. №26 та від 15.08.2007 р. №25.

Страхове відшкодування позивачем за період з 21.08.2007 р. по 31.12.2008 р. по вказаним договорам страхування не отримано. Відповідно до бази даних відповідача контрагент позивача був ліквідований 27.12.2007 р., у зв'язку з чим, вказані договори сторонами не були виконані у повному обсязі.

До складу валових витрат позивачем було віднесено суми страхових премій, які не тягнуть за собою виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку, а отже, на думку податкового органу, не є пов'язаними із господарською діяльністю позивача.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.4.6 п.5.4. ст.5 Закону №334, до складу валових витрат включаються: будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Положеннями п.5.10 ст.5 Закону №334, передбачено, що у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Цей пункт не регулює правила визначення та коригування валових витрат та валових доходів внаслідок проведення процедур урегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості чи визнання боргу покупця безнадійним, що визначаються статтею 12 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що непроведення позивачем коригування валових витрат, понесених ним у зв'язку зі сплатою страхових премій контрагенту за період дії договору страхування після скасування державної реєстрації останнього у розмірі 169 316,70 грн. є неправомірним та таким, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 42 329,17 грн., відтак визначення податкових зобов'язань у цій частині є обґрунтованим.

Що стосується порушення позивачем пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп.12.2.1 та 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону №334, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді за рахунок валових витрат позивачем було сформовано резерв під надані гарантії.

Відповідно до умов договору від 13.06.2008 р. №122-06-08-ГАР позивач (гарант) зобов'язався гарантувати перед третьою особою належне виконання взятих на себе клієнтом банку (принципалом) зобов'язань.

Належне виконання принципалом зобов'язань по договору забезпечувалось всім належним майном, майновими правами та грошовими коштами, що належать йому на праві власності.

Відповідно до вимог Постанови Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279 «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» позивачем було класифіковано заборгованість за гарантією субстандартною та сформовано страховий резерв у розмірі 106 508,78 грн.

Так, пп.5.2.4 п. 5.2 цього Закону №334 визначено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Підпунктом 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону №334 встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Приписами пп. 12.2.2 цієї ж статті визначено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги по сплаті зазначених гарантій до позивача не надходили, фактична заборгованість по зазначеним гарантіям відсутня, а отже ризик неповернення фактично наданих коштів (основного боргу) також відсутній.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зважаючи на відсутність виплат по наданим гарантіям, під які позивачем було сформовано страховий резерв, не стало підстав для виникнення ризику неповернення основного боргу, що є умовою для включення витрат понесених на формування позивачем страхового резерву до складу валових витрат у розумінні положень Закону №334.

Таким чином, з огляду на встановлення судовими інстанціями факту того, що у банку був відсутній ризик неповернення йому боргу за коштами, які фактично не надані позичальником (дебітором), аргументованими є висновки податкової інспекції про завищення позивачем (з урахуванням заниження) суми валових витрат у частині формування страхового резерву під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями (зобов'язаннями) на суму 106 508,78 грн.

Що стосується заниження позивачем фінансового результату від операцій з облігаціями колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Як вбачається з акту перевірки позивача, останнім протягом перевіряємого періоду укладались договори купівлі-продажу цінних паперів на придбання облігацій, які придбавались безпосередньо у емітента та андеррайтера. Операції з придбання-продажу облігацій відображались позивачем в окремому обліку фінансових результатів операцій з облігаціями.

Відповідно до пп.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону №334, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), в тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, в тому числі шляхом погашення облігацій;

Згідно пп. 7.9.2 п.7.9 ст.7 Закону №334, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозитів (вкладів), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь такого платника податку, в тому числі шляхом придбання облігацій.

Пунктом 7.6 ст.7 Закону №334 визначено порядок ведення окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами.

Відповідно до пп.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону №334, платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Приписами пп.7.6.2 п.7.6 ст.7 Закону №334 визначено, що норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

У розумінні пп.7.6.3 п.7.6 ст.7 Закону №334, «витрати» - це суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Згідно пп.7.6.4 п.7.6 ст.7 Закону №334, під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Таким чином, з урахуванням наведених законодавчих положень, суди правомірно визначились із безпідставністю віднесення результатів операцій з облігаціями до валових витрат позивача, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 557 968,50 грн.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було придбано легкові автомобілі, які відносились до 2 групи основних фондів відповідно до пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону №334. Сума податку на додану вартість, сплачена позивачем при придбанні даних автомобілів була включена позивачем до складу валових витрат, що є порушенням пп.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону №334. Позивачем неправомірно визначені амортизаційні відрахування з податку на додану вартість по придбаним автомобілям на суму 132 416,50 грн., у результаті чого було занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток позивача в сумі 33 104,12 грн.

Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону №334, автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону №334 визначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1 000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат.

Одночасно, відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, сплата податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу валових витрат.

Проте, статтею 15 Закону №334 встановлено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Підпунктом 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону №334 визначено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ, у разі коли платник податку на прибуток зареєстрований як платник ПДВ.

У зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом №334, а до нього не внесено відповідних змін, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних фондів.

За наведених обставин, у відповідача були у наявності всі правові підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток, з огляду на що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог є обґрунтованими.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р. у справі №2а-13566/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.