Ухвала суду № 31000400, 23.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2013 р. м. Київ К-33797/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

за участю секретаря судового засідання: Лисенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року

у справі № 2-а-546/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення»

до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та податкових вимог, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні рішення» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області (відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001092301/0/4974 від 22 грудня 2008 року та № 0001102301/0/4975 від 22 грудня 2008 року, першої податкової вимоги № 1/113 від 05 лютого 2009 року та другої податкової вимоги № 2/334 від 23 березня 2009 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001092301/0/4974 від 22 грудня 2008 року та № 0001102301/0/4975 від 22 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить її відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Будівельні рішення» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на прибуток та сум податку на додану вартість в частині фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВК «Орбіта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТК «Автоматика» за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої складено акт № 2614/231/30219145 від 04 грудня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001092301/0/4974 від 22 грудня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 515 290,00 грн. (805 069,00 грн. - основний платіж, 710 221,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001102301/0/4975 від 22 грудня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 005 563,00 грн. (670 375,00 грн. - основний платіж, 335 188,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами поставки, укладеними між ТОВ «Будівельні рішення» та ТОВ «ІВК «Орбіта», ТОВ «ВТК «Автоматика», з огляду на їх нікчемність.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з урахуванням наданих працівниками податкової міліції ДПІ у Обухівському районі Київської області пояснень керівників контрагентів позивача, які вказали, що не підписували накладні та інші документи, видані на підставі укладених з ТОВ «Будівельні рішення» договорів поставки.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, факт отримання позивачем товарів від контрагентів підтверджується видатковими накладними, а розрахунки між сторонами договорів проведено в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та податковим органом під сумнів не ставиться.

До складу податкового кредиту ТОВ «Будівельні рішення» включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у постачальників будівельних матеріалів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Більш того, судами встановлено, що придбаний товар оприбутковано позивачем на складі, а в подальшому реалізовано іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, з огляду на встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем будівельних матеріалів у ТОВ «ІВК «Орбіта» та ТОВ «ВТК «Автоматика», висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильним.

При цьому колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги пояснення засновників контрагентів позивача, отримані працівниками ПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області в ході проведення оперативно-розшукових заходів, оскільки, відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому пояснення, отримані в ході проведення оперативно-розшукових заходів, не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи.

В свою чергу, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції не надано вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «ІВК «Орбіта» та ТОВ «ВТК «Автоматика».

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Острович С.Е.