Ухвала суду № 31000387, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Київ К-38958/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.09.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р.

у справі №2а-26/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Консалтингова фірма «Егіда»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Консалтингова фірма «Егіда» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва (далі - відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.06.2009 р. №0004432310/0 та №0004442310/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2008 р., про що складено акт від 28.05.2009 р. № 3070/23-10/32382960.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334), у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 75132,00 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді що перевірявся, на суму 24525,00грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 червня 2009 р. № 0004432310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 99177,00 грн., з яких 75132,00 грн. за основним платежем та 24045,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №00004442310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 36 788,00 грн., з яких 24525,00 грн. за основним платежем та 12263,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 05.06.2008 р. №00004432310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про його протиправність з огляду на наступне.

Приймаючи вказане рішення податковий орган виходив з того, що позивачем занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, у зв'язку з невключенням до складу валового доходу суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника ОСОБА_4 згідно з договором позики від 05.08.2008 р. №1-05/08/08 (безвідсоткового) у розмірі 177000,00 грн.; віднесенням до складу валових витрат коштів сплачених за договором від 19.01.2008 р. №17/8, укладеного з АТЗТ «Авіоніка» про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку; віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених за договором від 01.02.2007 р. №17, укладеним з АТЗТ «Авіоніка» про надання послуг оренди зали для переговорів; віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених за договором від 04.01.2007 р. №12, укладеним з АТЗТ «Авіоніка» щодо здійснення обслуговування, поточної настройки комп'ютерної мережі та техніки під користувача, перепрограмування міні АТС, навчання і надання поточних рекомендацій персоналу та іншого; віднесення до складу валових витрат коштів за договором від 29.12.2007 р. №134-П/2008 спільного використання нежитлового приміщення та надання послуг з отримання кореспонденції з ТОВ «Київський бізнес центр».

Що стосується невключення до валового доходу суми позики, отриманої від ОСОБА_4, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позика не може розцінюватися як доход підприємства, оскільки отримання позики передбачає обов'язок щодо її повернення. А неповернення позикодавцю коштів, згідно з умовами договору, не свідчить про те, що вказані суми є безповоротними та підлягають оподаткуванню.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону №334, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону №334, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Однак, згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

При цьому, у відповідності до положень ст. 1054 ЦК України, правове регулювання кредитних відносин здійснюється за тими самими правилами, що і правове регулювання відносин позики.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_4 був укладений саме договір безвідсоткової позики, а отже позивачем правомірно не віднесено до складу валового доходу отримані кошти.

Щодо віднесення до складу валових витрат коштів сплачених згідно з договорами, укладеними з АТЗТ «Авіоніка» та ТОВ «Київський бізнес центр», колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення позивачем коштів, сплачених за вказаними договорами до валових витрат та зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з положеннями п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій наведені договори носили реальний характер, належним чином виконувались сторонами, а господарські операції, що здійснювались за цими договорами підтверджуються відповідними первинними документами, а саме: належним чином завіреними копіями договорів, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону №334, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відтак, за відсутності у Законі будь-яких інших обставин ніж визначених п.5.2.1, віднесення позивачем сум витрат до складу валових правомірно визнано судами обґрунтованим.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 05.06.2008 р. №00004442310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Податковий орган прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, у зв'язку із віднесенням до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість, при оплаті отриманих товарів (робіт, послуг), які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а саме: до суми податкового кредиту, безпідставно включено суми сплаченого ПДВ при розрахунку за договорами укладеними з АТЗТ «Авіоніка» та ТОВ «Київський бізнес центр».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом не заперечувався факт виконання сторонами умов вказаних договорів, первинні документи по яких, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. Закону №168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами встановлено, що витрати понесені позивачем при виконанні зазначених договорів пов'язані з господарською діяльністю підприємства, а тому і висновки податкового органу про безпідставність включення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ, згідно з такими договорами, до податкового кредиту є необгрунтованим.

З урахування викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 червня 2009 року №0004432310/0 та № 0004442310/0 та їх скасування.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.09.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р. у справі №2а-26/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.