Ухвала суду № 31000382, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Київ К-4369/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Селянка А.О.,відповідача:Котікова В.І.,прокурора:Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Господарського суду Київської області від 11.09.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р.

у справі №А20/075-07/6

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Опторгсервіс плюс»

до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Опторгсервіс плюс» звернулося з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Київської області від 11.09.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р., позовні вимоги було задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.12.2006 р. №0000922300/0 та №0000932300/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу адміністративного суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за період з 01.12.2005 р. по 31.01.2006 р., за результатами якої 27.11.2006 р. складено акт №137-23/33130353.

Із акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 4 303 582,00 грн. за грудень 2005 року та у розмірі 3 997 564,00 грн. - за січень 2006 року, оскільки підставою для включення вказаних сум до складу податкового кредиту стали, отримані від контрагентів (ТОВ «Авангард» та ТОВ «Лабріс») податкові накладні за придбані товари, між тим як ТОВ «Авангард» відсутнє за своїм місцезнаходженням, а рішенням Апеляційного суду Київської області від 23.10.2006 р. у справі №22-ц-2217-06 було визнано недійсними протоколи загальних зборів засновників ТОВ «Лабріс» від 07.07.2004 р. №1 та від 29.11.2004 р. №2, статут ТОВ «Лабріс» та його свідоцтво платника податку на додану вартість. З огляду на що відповідачем зроблено висновок, що видані контрагентами позивача податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

На підставі зазначеного акту перевірки, контролюючим органом 14.12.2006 р. було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення №0000922300/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 року на 3 997 564,00 грн., та №0000932300/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4 303 582,00 грн. та застосовано 2 151 791,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, нормами п.1.8 ст. 1 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що надмірна сплата податку на додану вартість як необхідна умова повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) від постачальників.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що на момент видачі позивачу податкових накладних ТОВ «Авангард» та ТОВ «Лабріс» були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані зазначеними контрагентами позивача податкові накладні недійсними.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідності виданих ТОВ «Авангард» та ТОВ «Лабріс» податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, цілком правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у ТОВ «Авангард» та ТОВ «Лабріс», а відтак і відповідності дій позивача нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та бюджетне відшкодування такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Київської області від 11.09.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 р. у справі № А20/075-07/6 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук