Ухвала суду № 31000381, 18.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 року м. Київ К-41424/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010

у справі № 2а-47498/10/1670

за позовом Приватного підприємства «Комерційна компанія «Локо»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Комерційна компанія «Локо» (далі по тексту - позивач, ПП «Комерційна компанія «Локо») звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2009 №0000402302/02332.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Тітко» за січень 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14.07.2009 №3071/23-309/33510308.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1, пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: сума ПДВ у розмірі 60000,00 грн. безпідставно віднесена ПП «Комерційна компанія «Локо» до складу податкового кредиту у податковій декларації по ПДВ за січень 2009 року за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину підлягає зменшенню. В результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за січень 2009 року на суму ПДВ - 60000,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, порушення виникли внаслідок включення ПП «Комерційна компанія «Локо» до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковій накладній, отриманій від постачальника ТОВ «Тікко», яке не має основних фондів, виробничих активів і найманих працівників. Підприємство за юридичною адресою не знаходиться, що підтверджено актом обстеження від 10.02.2009 №4.

Відповідачем зазначено, що під час перевірки було встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність, тому угоди укладені та такі, що виконувались протягом перевіряємого періоду між ТОВ «Тікко»та його постачальниками й покупцями (споживачами) не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2009 №0000402302/0/2332, яким позивачу донараховано ПДВ на суму 60000,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що 16.10.2008 між ТОВ «Тітко» та ПП «Комерційна компанія «Локо» укладений договір №10-16 щодо надання послуг із завантаження, перевезення та зберігання товарно-матеріальних цінностей - фільтруючих матеріалів кларсель CBL та кларсель DICB. Виконання умов договору підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ТС-0000016 від 29.01.2009.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі по тексту - Закон №168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що підтверджує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Вимоги щодо оформлення податкової накладної викладені в підпункті 7.2.1 статті 7 Закону №168/97-ВР на підставі якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна мати перераховані у вказаній нормі дані.

З матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно сформував податковий кредит у січні 2009 року на суму ПДВ - 60000,00 грн. на підставі податкової накладної виданої ТОВ «Тітко» №47 від 29.01.2009, виписаною і оформленою з врахуванням всіх вимог до оформлення і виписки податкових накладних, передбачених Законом №168/97-ВР.

Посилання відповідача на те, що податкова накладна оформлена неналежним чином, оскільки в ній зазначена адреса, за якою ТОВ «Тікко» не знаходиться, що підтверджено актом обстеження, судами вірно не взято до уваги.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Тікко» знаходилось за адресою: м. Кременчук, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 147. Дана адреса зазначена і в податковій накладній. Доказів, які б спростовували даний факт, відповідачем не надано.

Відповідно до частин 1-2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей, наданих продавцем.

Крім того, несплата ПДВ продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Посилання відповідача на те, що дані угоди суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, то суди вірно зазначили наступне.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частина 1 статті 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Відповідач не звернув увагу на те, що згідно із частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, судом встановлено, що на момент укладення договору №10-16, ТОВ «Тікко» було зареєстровано в ЄДРПОУ, що підтверджується копією Витягу та не заперечувалось сторонами, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, в якому зазначено місцезнаходження: м. Кременчук, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 147.

Відповідно до вимог статті 207 ГК України умисел на ухилення від сплати податків, повинен виникнути заздалегідь, тобто бути наявним при укладанні угоди, зобов'язання.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено обставин, які підтверджують той факт, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави і суспільства. Навпаки, зазначені відповідачем факти свідчать про те, що позивач сплатив ТОВ «Тікко» в ціні надання послуг також податок на додану вартість. Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)А.О. Рибченко (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова