Ухвала суду № 31000328, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2013 р. м. Київ К-38762/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Меріл Груп»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р.

у справі №2а-4520/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меріл Груп»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Меріл Груп" (далі - позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.09.2009 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.03.2009 р. №0001322309/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 8,50 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено перевірку позивача з питань підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків з ПП «Торгус Лугі» за період з 01.01.2008 р. по 30.04.2008 р., про що складено акт від 12.02.2009 р. № 190/23-09/35137099, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

(далі - Закон України №168).

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2009 р. № 0001322309/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 19 083,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9542,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Торгус Лyгi» надавало послуги позивачу по виготовленню декорацій, розробці конструктива, розробці макету, перфорації листівок, оренди устаткування, виготовлення конструкцій.

У перевіряємому періоді угоди між позивачем та ПП «Торгус Лyгi» не укладались, взаємовідносини здійснювались на підставі виписаних рахунків фактур, відповідно до яких було отримано податкові накладні та акти виконаних робіт. Суми податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП «Торгус Лyгi», були включені позивачем до складу податкового кредиту за січень, лютий, березень 2008 року.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказав на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, зокрема, виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою отримання права на податковий кредит, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій.

Крім того, відповідач у своїх доводах посилається на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2008 р., якою припинено юридичну особу ПП «Торгус Лyгi».

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанцій прийшов до висновку, що позивач не мав права на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з вказаним контрагентом.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 названого Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що надмірна сплата податку на додану вартість як необхідна умова повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) від постачальників.

Крім того, на момент видачі позивачу податкових накладних ПП «Торгус Лугі» був зареєстрований платниками податку на додану вартість, а отже відсутні підстави вважати видані зазначеним контрагентом позивача податкові накладні недійсними.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідності виданих ПП «Торгус Лугі» податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, цілком правильними є висновки суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченої у ціні товарів, придбаних у ПП «Торгус Лугі», а відтак і відповідності дій позивача нормативним приписам Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Інші статті цього Закону, так само як і інших законів, не ставлять у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит такого податку від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меріл Груп" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2010 р. у справі №2а-4520/09/2670 скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.09.2009 р. у справі №2а-4520/09/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук В.Г.