Ухвала суду № 30998846, 04.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 р.Справа № 2а-2501/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-2501/12/2070

за позовом Приватного акціонерного товариства "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.02.2012 р. №0000172330.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012 р. адміністративний позов ПрАТ "Теплоенергетичний центр Роганського промвузла" задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова №0000172330 від 08.02.2012р.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, судом, в порушення вимог ст.ст. 86, 159 КАС України, не були враховані докази в їх сукупності.

Справа розглядається відповідно до ст.197 КАС України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ПАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 14085922, станом на момент розгляду і вирішення даної адміністративної справи перебуває на податковому обліку в Індустріальній міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

З 12.01.2012 р. по 18.01.2012 р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «ТЦРП» (ідентифікаційний код - 14085922) з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів по взаємовідносинах з ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» (код ЄДРПОУ 33067821) за лютий та березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 19.01.2012 р. №74/23-30/14085922 (а.с.10-31), яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: неправомірне відображення у складі податкового кредиту у лютому та березні 2011 року податкових накладних, складених контрагентом - ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», оскільки за матеріалами проведених іншими податковими органами перевірок постачальники згаданого суб'єкта господарювання (ПП «Роккі», ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз», ТОВ «Ластівка ЛТД»), а також їх контрагенти організували діяльність з порушеннями закону.

На підставі висновків вказаного акта перевірки 08.02.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000172330 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в загальному розмірі 1.032.865,00грн. (основний платіж 1.032.865,00грн.; штраф 1,00 грн.) (а.с.32).

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення - рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 01.07.2010р. між позивачем, ПРАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла» (в якості покупця), та Товариством з обмеженою відповідальністю ««НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» (в якості продавця) укладено договір №02/07-С3, предметом якого є поставка товару (датчики тиску п'єзоелектричні) згідно специфікацій на умовах, визначених в цьому договорі (а.с. 36-38). Додатковою угодою № 1 від 31.12.2010 р. подовжено термін дії вказаного договору до 31.12.2011 р.

На підтвердження реальності вказаних господарських операцій, позивачем надані до суду виписані ТОВ «НВО ««Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» видаткові накладні: від 11.02.2011р. №РН-000001, від 15.02.2011р. №РН-000002, від 25.02.2011 р. №РН-000005, від 28.02.2011 р. №РН-0000007 та податкові накладні від 11.02.2011 р. №1, від 15.02.2011 р. №2, від 25.02.2011 р. №6, від 28.02.2011 р. №7, специфікації до договору № 02/07-С3 від 01.07.2010 р. від 11.02., 15.02., 25.02. та 28.02.2011 року.

Отриманий від ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання» товар (датчики тиску п'єзоелектричні) позивач оприбуткував за даними рахунку 283 (товари на комісію).

Факт отримання товару підтверджується наданими позивачем копіями довіреностей від 11.02.2011 р. №Дов-56/1 та від 25.02.2011 р. №Дов-77/1.

Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів згідно з платіжними дорученнями: від 14.04.2011 р. № 68, від 15.04.2011 р. № 69, від 20.04.2011 р. № 70, від 22.04.2011 р. №71, від 29.04.2011 р. №90, від 29.04.2011 р. №67, від 29.04.2011 р. №755, від 19.05.2011 №917, від 23.05.2011 р. №953, від 06.06.2011 р. №152.

Придбаний за спірним правочином товар позивачем було експортовано за межі митної території України відповідно до умов договору комісії №9/К від 01.07.2010 р., укладеного між ПрАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла» (в якості комітента) та ТОВ «НВП «ВІТАКТУМ» (в якості комісіонера) (а.с.73-75).

Відповідно до п.3 цього договору та з урахуванням наданих представником позивача пояснень, встановлено, що комісіонер зобов'язується, зокрема, закінчити роботи з транспортування до місця продажу, а також поручається за виконання послуг по транспортуванню та зберіганню товару.

З наданих позивачем доказів та пояснень вбачається, що фізичного переміщення товару за спірним правочином між позивачем та контрагентом - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» не відбувалось, оскільки товар було переміщено комісіонером - ТОВ «НВП «ВІТАКТУМ» за товарно-транспортними накладними № 1 від 11.02.2011 р., № 2 від 15.02.2011 р., № 3 від 25.02.2011 р., № 4 від 28.02.2011 р.

З огляду на викладене, факт відсутності у позивача копій товарно-транспортних накладних не може бути визнаний як доказ нереальності господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар передано позивачем комісіонеру ТОВ НВП «ВІТАКТУМ», що підтверджується копіями специфікацій до договору комісії № 9/К: від 11.02.2011 р. №5, від 15.02.2011 р. №6, від 25.02.2011 р. №7, від 28.02.2011 р. №8, актами приймання-передачі до договору комісії: від 11.02.2011 р. №5, від 15.02.2011 р. №6, від 25.02.2011 р. №7, від 28.02.2011 р. №8 та експортовано комісіонером за межі митної території України, що підтверджується копією вантажної митної декларації №424801 від 04.04.2011р.

Також, в матеріалах справи містяться банківські виписки щодо надходження на рахунок позивача від ТОВ «НВО «ВІТАКТУМ» грошових коштів за датчики п'єзолектричні згідно договору комісії від 01.07.2010 р. №9/К.

Крім того, представником позивача до матеріалів справи надано звіт № 1 комісіонера ТОВ НВП «ВІТАКТУМ» про виконання комісійного доручення по договору комісії від 01.07.2010 р. №9/К.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПРАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПРАТ «Теплоенергетичний центр Роганського промвузла» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», взаємопов'язаності позивача та ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках інших податкових органів, зроблених за результатами перевірки діяльності постачальників контрагента позивача - ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», а також висновках проведеної ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова зустрічної звірки з ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання».

Проте, необхідно зауважити на той факт, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, у відповідності до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Щодо посилання податкового органу на те, що перевіркою встановлено формування позивачем податкового кредиту за рахунок постачальників в ланцюгах постачання, якими не сплачувалися податкові зобов'язання, колегія суддів зауважує, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-2501/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.