Ухвала суду № 30993549, 09.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 р.Справа № 2а-14216/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Прокопченко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2013р. по справі № 2а-14216/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут "Харківпроект"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0009702305 від 07.12.2012 р., №0009712305 від 07.12.2012 р. та №0009722305 від 07.12.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 року адміністративний позов ТОВ "Інститут Харківпроект" - задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0009702305 від 07.12.2012 р., № 0009712305 від 07.12.2012 р. та № 0009722305 від 07.12.2012 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального права, а саме: п. 120 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.11, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п. 8 подр. 10 п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п. 2.8 глави 2, п. 7.24 глави 7 Положення № 637, п. 1 ст. 10, п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а також на доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ТОВ "Інститут Харківпроект", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 02497996, перебуває на обліку як платник податків і зборів у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

У період з 22.10.2012 р. по 02.11.2012 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Інститут Харківпроект" (ідентифікаційний код - 02497996) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р.

Результати перевірки оформлені актом № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р. (а.с. 14-53 т. 1), в якому викладені висновки податкового органу про порушення платником податків: п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 14.1.11, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135, п.п. 153.2.1, п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

07.12.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0009702305 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 118.750,00грн. (основний платіж - 95.000,00грн.; штраф - 23.750,00грн.) у зв'язку з порушенням платником податків положень п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок показників податкових накладних, котрі були складені за нікчемним правочином, господарські операції за яким в дійсності не відбулись;

- № 0009712305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 84.067,25 грн. (основний платіж - 77.107,00 грн., штраф - 6.960,25 грн.) у зв'язку з порушенням платником податків п.п. 153.2.2, п.п. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: надання послуг з оренди офісних приміщень за ціною, нижчою від звичайної;

- № 0009722305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 99.426,25 грн. (основний платіж - 84.103,00 грн., штраф - 13.323,30 грн.) у зв'язку з порушенням платником податків положень п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме: надання послуг з оренди офісних приміщень за ціною, нижчою від звичайної.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносно встановленого порушення позивачем пп. 153.2.1, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України по господарських операціях з надання приміщень в оренду, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ "Інститут Харкіпроект" (в якості орендодавця) було укладено ряд договорів з контрагентами, предметом яких є надання в оренду власних приміщень, а саме:

- договір оренди №17/07 від 01.07.2007 р. з ФОП ОСОБА_2, договір оренди №4/08-1 від 01.01.2008 р. з ТОВ "Мінтранс", договір оренди №04/08-2 від 01.01.2008 р. з ТОВ "Гіпротранс", договір оренди №01/12-08 від 01.12.2008 р. з ТОВ "Інвестицінйна компанія Бестселер", договір оренди №01/12-08-а від 01.12.2008 р. з ТОВ "Фінансова компанія Резон" договір оренди №1/09 від 03.01.2009 р. з ХГЦСТ "Супутник", договорі оренди №08/10 від 01.06.2010 р. з ФОП ОСОБА_3, договір оренди 317\10 від 01.08.2010 р. з ФОП "Яхт-клую "Екос", договір оренди №22/10 від 01.09.2010 р. з ХГЦСТ "Супутник", договір оренди №02/11 від 01.01.2011 р. з ТОВ "Охоронне агентство "Альфа-Х", договоір оренди №08/11 від 01.03.2011 р. з ФОП ОСОБА_4, договір оренди №11\11 від 20.03.2011 р. з ТОВ "Космолазер", договір оренди №16/11 від 13.04.2011 р. з ФОП ОСОБА_5, договір оренди №16/12 від 01.05.2012 р. з ПП "Офісклінсервіс", договір оренди №13/11 від 16.05.2011 р. з ПП "Офісклінсервіс", договір оренди №12/11 від 01.06.2011 р. з ФОП ОСОБА_6, договір оренди №34/11 від 01.07.2011 р. з ТОВ "Інвестиції у Харків", договір оренди №41/11 від 01.09.2011 р. з ПП "Техно АМГ", договір оренди №51/11 від 01.10.2011 р. з ФОП ОСОБА_7, договір оренди №53/11 від 07.10.2011 р. з ПП "Паломар системз", договір оренди №61/11 від 18.10.2011 р. з ТОВ СП "Ділова ініціатива", ЛТД, договір оренди №70/11 від 01.12.2011 р. з ФОП ОСОБА_8, договір оренди №02/12 від 01.02.2012 р. з ПП "Офісклінсервіс", договір оренди №11/12 від 01.05.2012 р. з ФОП ОСОБА_9, договір оренди №14/12 від 01.05.2012 р. з ПП "Техно АМГ", договір оренди №17/12 від 01.06.2012 р. з ФОП ОСОБА_7

Відповідно до Прикінцевих положень Податкового кодексу України стаття 39 цього Кодексу, яка регулює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року. До вказаної дати діє пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

З положень наведеної норми закону слідує, що за загальним правилом звичайною ціною товару є ціна договору, котрий був укладений між взаємно незалежними (як юридично, так і фактично) сторонами, за наявності у сторін добровільного наміру досягти згоди з істотних умов договору, за умови можливості реального виконання зобов'язань за договором без докладання сторонами значних додаткових зусиль (в тому числі й витрат).

Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо не доведено протилежне звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому законом.

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, при наданні оцінки правильності нарахування податкових зобов'язань при визначенні рівня звичайних цін, податковий орган мав діяти з дотриманням вищенаведених приписів п.п. 1.20.2 Закону.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

У відповідності до п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 153.2.1. пункту 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). ( пп.153.2.2. п. 153.2 ст. 153 ПКУ).

Відповідно до пп.14.1.71. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пп.14.1.219. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Податковим органом не надано доказів того, що орендні платежі перевищують більше ніж на 20 відсотків звичайну ціну.

З акту перевірки № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р. вбачається, що висновок ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про невідповідність рівню звичайних цін вартості орендованих приміщень ґрунтується на тому, що всі оформлені договори типові, не відрізняються ні умовами приміщення, ні наявністю меблів та кондиціонера, а ціни по укладеним договорам з орендарями коливаються в межах від 2,30 грн. до 288,89 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що податковим органом не надано жодних доказів на підтвердження факту наявності співставних умов надання приміщень в оренду, а саме: дати укладання договорів, місце розташування приміщень, площа приміщень, стан приміщень, облаштування приміщень тощо.

Як свідчать долучені до матеріалів справи акти приймання-передачі приміщень нежитлового фонду за вищезазначеними договорами оренди (т. 1 а.с. 169, 175, 181, 190, 195, 200, 205, 210, 215, 222-223, 235, 243), вказані приміщення відрізняються за площею, місцем розташування, станом приміщень та їх облаштуванням, а тому умови їх надання в оренду не можуть вважатися співставними.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах податковий орган не встановив наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування процедури звичайної ціни.

Також суд першої інстанції обґрунтовано та вірно зазначив, що розрахована податковим органом у спірних правовідносинах звичайна ціна фактично є середньоарифметичною величиною між загальною сумою грошових надходжень, отриманих платником податків від господарських операцій оренди в межах календарного місяця та загальною площею приміщень такого платника податків. Проте саме такого порядку визначення рівня звичайної ціни не передбачено ані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ані положеннями іншого акту законодавства.

Враховуючи, що відповідач, на якого законом покладено обов'язок доведення, не надав обґрунтованих доказів та підтверджень того, що ціна наданих в оренду приміщень не відповідала рівню звичайної ціни, не надав до суду інформацію про укладені, на момент передачі приміщень в оренду, договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач неправомірно застосував до спірних правовідносин положення пп. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 153.2.1, пп. 153.2.2, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153, п. 188.1 ст. 188, п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до необґрунтованих висновків в Акті перевірки про заниження підприємством позивача доходу від надання послуг оренди та як наслідок заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 84,103 грн.

Відносно встановленого порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по правовідносинам з ТОВ "ПСК Енергобуд", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи встановлено, що 14.03.2012 р. між позивачем, ТОВ "Інститут Харківпроект" (в якості замовника), та ТОВ "ПСК Енергобуд" (в якості підрядника) укладено договір № 14/03-12, предметом якого є виконання комплексу електро-монтажних робіт по збільшенню раніше дозволеної потужності будівлі по пр-ту Леніна 38, м. Харків для ТОВ "Інститут Харківпроект" на 300 кВт. (а.с. 74-76 т. 1). Додатками до договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р. є Договірні ціни № 1, 2, 3 та кошториси за формами 3-п, 4, до кожної з договірних цін. 26.09.2012 р. між ТОВ "Інститут Харківпроект" та ТОВ "ПСК "Енергобуд" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р., про продовження строків виконання робіт (а.с. 140 т. 1).

На підтвердження факту реального виконання господарських операцій за цим договором, позивачем надано до суду документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні № 15 від 31.05.2012 р. та № 16 від 31.08.2012 р., акт здачі-приймання частково виконаних робіт від 07.02.2013 р., виписки по рахунку ТОВ "Інститут Харківпроект" від 31.05.2012 р. та 31.08.2012 р., копії рахунків на оплату матеріалів по договору № 14/03-12, лист ТОВ "ПСК Енергобуд" від 26.09.2012 р. про стан виконання договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р.

Судом встановлено, що комплекс електромонтажних робіт, що є предметом договору № 14/03-12 від 14.03.2012 р., замовлений ТОВ "Інститут Харківпроект" у зв'язку із реконструкцією нежитлової будівлі А-9 за адресою пр. Леніна 38, м. Харків, внаслідок якої збільшилась площа будівлі, а відповідно збільшено обсяг енергоспоживання. Позивачем надані відповідні декларації про початок будівельних робіт та про готовність об'єкту будівництва (а.с. 96-102 т. 1). Таким чином, отримані за договором № 14/03-12 від 14.03.2012 р. будівельні роботи направлені на забезпечення належної експлуатації нежитлової будівлі, що використовується у господарській діяльності та знаходиться у власності Позивача.

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказаний контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мав відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірного договору.

Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору підряду первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором підряду, укладеними між позивачем та ТОВ "ПСК Енергобуд", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

При цьому, як вбачається з акту перевірки № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р., висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту ґрунтується виключно на підставі акту ДПІ у Київському районі м. Харкова № 590/22-406/36191288 від 20.08.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-грудень 2011р. січень-червень 2012р., контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСК Енергобуд", в якому зазначено про відсутність підприємства за місцем реєстрації; неможливість встановити наявність або відсутність складських приміщень, виробничих потужностей та власного автотранспорту, оскільки підприємством не надано документів; документи, які підтверджують фінансово-господарські операції за вказаний період не надано. Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що за період січень-грудень 2011 року, січень-червень 2012 року, господарська діяльність ТОВ "ПСК Енергобуд", яка пов'язана з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків має ознаки нереальності здійснення.

Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочину з ТОВ "ПСК Енергобуд", відповідачем в акті перевірки не вказано.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що дії ДПІ Київського району м. Харкова по проведенню зустрічної звірки ТОВ „ПСК Енергобуд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень-грудень 2011р. січень-червень 2012р. за наслідками якої складений акт № 590/22-406/36191288 від 20.08.12р., визнані протиправними постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2012 р. та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. по справі №2а-10314/12/2070, які на підставі ч. 3 ст. 254 КАС України набрали законної сили.

Отже, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ „ПСК Енергобуд" на підтвердження реальності здійснених правочинів. Натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи. Факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів не заперечується відповідачем у справі та підтверджується наданими до матеріалів справи копіями банківських виписок на суму 570.000,00 грн. - 31.05.2012 р. та 45.000,00 грн. - 31.08.2012 р. (а.с. 117, 119 т. 2).

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ „ПСК Енергобуд" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки № 5280/2305/02497996 від 16.11.2012 р. порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0009702305 від 07.12.2012 р., № 0009712305 від 07.12.2012 р. та № 0009722305 від 07.12.2012 р. належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення №0009702305 від 07.12.2012 р., №0009712305 від 07.12.2012 р. та №0009722305 від 07.12.2012 р., відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2013р. по справі № 2а-14216/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2013 р.