Рішення № 30976247, 12.04.2013, Центрально-Міський районний суд м. Макіївки

Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

Справа № 270/2061/13-ц

Провадження № 2/270/984/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2013 рокум. Макіївка

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді Кузнецова Р.О.

при секретарі Грицані О.С.

за участю

представника відповідачаОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Макіїввугілля», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області з позовом про стягнення з державного підприємства «Макіїввугілля» 50000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманої травми на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати професійної працездатності та встановлення позивачу третьої групи інвалідності.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами, за якими позивач з 01.07.1977 по 20.11.1998 працював на підприємстві, правонаступником якого є відокремлений підрозділ «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля», горноробочим очисного забою пятого розряду з повним робочим днем у шахті. 11.12.1995 під час виконання позивачем трудових обовязків у шахті стався нещасний випадок, внаслідок якого останнім було отримано травму пальців лівої ноги, за наслідками отримання якої було складено акт за формою Н-1. Під час здійснення первісного огляду на МСЕК позивачу було встановлено 20 відсотків втрати професійної працездатності. Крім того позивач внаслідок роботи із шкідливими умовами праці протягом тривалого часу отримав професійне захворювання хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія, встановлене на підставі акту розслідування хронічного професійного захворювання №20 від 08.09.1998. На підставі викладеного позивачу за наслідками первинного огляду МСЕК, що проводився 17.11.1998, було встановлено 50 відсотків стійкої втрати працездатності (15% - за наслідками травми на виробництві, 35% - за наслідками професійного захворювання). А за наслідками огляду 20.01.2004 позивачу встановлено третю групу інвалідності. Зазначені обставини призвели до спричинення моральної шкоди, яка полягала в наступному: втрачена чутливість трьох травмованих пальців стопи лівої ноги, позивач постійно відчуває їх холодними, особливо в холодні періоди року, це зумовлено порушенням нормальної циркуляції кровотоку в капілярах; також травмовані пальці певною мірою порушують функцію нормального ходіння, створюючи відчуття незручності ходіння; наслідки професійного захворювання проявляються систематичними болями в області поперека спини, які віддають в праву ногу, особливо в весняні і осінні пори року; позивач вважає себе неповноцінною людиною, оскільки нездатен працювати як за професією, так і набути іншу професію, наявність інвалідності 3 групи перешкоджає працевлаштуванню на будь-яку іншу роботу; позивач став дратівливим, почасти може роздратуватися від мізерної причини, що для нього до професійного захворювання не було характерним (взагалі його дратує навіть сам факт власної фізичної неповноцінності); в нього зіпсувались відносини з оточуючими людьми, оскільки його статус інваліда та фізична неповноцінність, тобто фактично фізична неміч, тягнуть за собою певною мірою зневажливе ставлення до нього з боку фізично здорових людей, і навіть з боку родичів і близьких йому людей; від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 50000,00 грн.

У судове засідання, призначене на 12.04.2013, позивач не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву, в який просив розглянути справу у його відсутність через неможливість явки внаслідок хвороби. Представник відповідача в судовому засіданні просив в позові відмовити з тих підстав, що відшкодування моральної шкоди має здійснюватись за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, передбачений ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини.

Зокрема було встановлено, що згідно відомостей трудової книжки позивача, ОСОБА_2 з з 01.07.1977 по 20.11.1998 працював на підприємстві, правонаступником якого є відокремлений підрозділ «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля», горноробочим очисного забою пятого розряду з повним робочим днем у шахті (аркуші справи 5-6).

У матеріалах справи міститься акт №20 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 08.09.1998, відповідно до якого було встановлено, що працюючи у відокремленому підрозділі «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля» у підземних умовах праці, ОСОБА_2 піддавався впливу комплексу шкідливих виробничих факторів: пил фіброгенної дії, виробничий шум, локальна вібрація, тяжкість і напруженість праці, внаслідок чого ОСОБА_2 отримав професійне захворювання хронічну вертеброгенну попереково-крижову радикулопатію (аркуші справи 7-8).

За наслідками первісного огляду на МСЕК ОСОБА_2 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50 відсотків (15% - за наслідками травми на виробництві 11.12.1995, 35% - за наслідками професійного захворювання), що підтверджується довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках Серія 2-18АД №036425 від 17.11.1998. Як вбачається з довідки до акту МСЕК Серія ДОН-02 №040165 від 20.01.2004 ОСОБА_2 було встановлено третю групу інвалідності безстроково (аркуші справи 11).

Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_2 з відповідними позовними вимогами про стягнення сум у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоровя та втрати працездатності із посиланням на вимоги ст.ст. 153, 237-1, 255 КЗпП, ст. 12 Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 83,456 ЦК України (в редакції 1963 року), Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N472.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та обєктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про достатність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно розяснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно розяснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), визначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно встановлювати, якими правовими нормами регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Як було зазначено позивачем, встановлення ступеню втрати працездатності відбулось внаслідок травми на виробництві та професійного захворювання, які мали місце 11.12.1995 та 01.09.1998 відповідно.

Умови і порядок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоровя під час виконання свої професійних обовязків, на час її спричинення позивачеві визначались комплексом норм Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 1963 року), Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N472.

Частинами 1 та 4 ст. 456 Цивільного кодексу Української РСР у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

При цьому згідно із ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці (п. 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N472).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

За приписами п. 11 Правил (в редакції, яка діяла на момент страхового випадку) розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Отже відшкодування моральної шкоди має відбуватись у розмірі, що не перевищує двохсот мінімальних заробітних плат визначених на момент звернення до суду.

Оскільки відповідно до вимог ст. Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1147 гривень, тому розмір відшкодування моральної шкоди не повинен перевищувати 229400,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що отримання позивачем під час виконання професійних обовязків на підземних роботах на відокремленому підрозділі «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля» травми на виробництві та професійного захворювання, за наслідком яких виникла втрата 50 відсотків професійної працездатності, спричинило позивачу моральні страждання, які виразились у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, яке вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому така моральна шкода має відшкодовуватись за рахунок роботодавця, яким є відповідач по справі.

З огляду на наведене, зазначені травма та захворювання позбавили позивача можливості працювати та заробляти за для забезпечення своєї родини, а також змусили відповідача відчувати постійну фізичну біль, а також відчувати себе неповноцінною людиною завдяки статусу інваліда, через що він має проблеми у повсякденному житті та сімейному житті, на протязі тривалого часу вимушений переносити та терпіти наслідки отриманої травми, а також вимушений був змінити ритм життя внаслідок звільнення, постійної потреби у лікуванні.

Отже, виходячи з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин суд вважає, що завдана позивачу моральна шкода підлягає стягненню з державного підприємства «Макіїввугілля» в розмірі 20000,00 грн.

Стосовно доводів представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності, передбаченої ст. 233 КЗпП України, суд вважає за необхідне вказати на те, що спірні відносини виникли внаслідок заподіяння шкоди здоровю, а не внаслідок порушення трудових прав працівника, тому норми КЗпП України в частині визначення спеціального строку позовної давності до них не застосовуються, а в силу вимог ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР та з урахуванням п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, а також на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Також судом під час розгляду справи було зясовано, що ОСОБА_2 звертався до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я фізичної особи, у звязку з чим в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.

За приписами ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 являли собою вимоги нематеріального характеру, тому з огляду на вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору, що покладаються на відповідача та стягуються до Державного бюджету України, мають складати 0,1 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, тобто 114,70 грн., оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» станом на 1 січня поточного року встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1147 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 84, 88, 130, 174, 209, 215-218 ЦПК України, ст.ст. 83, 456 Цивільного кодексу Української РСР, ст. 268 ЦК України, ст.ст. 153 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про охорону праці», Правилами відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N472, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» (код ЄДРПОУ 26391021) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1, виданий 23.04.1999 Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, 20000 (двадцять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» (код ЄДРПОУ 26391021) у дохід Державного бюджету України 45 (сорок пять) грн. 88 коп. судового збору, що підлягає сплаті на поточний рахунок 31216206700068, одержувач платежу УДКСУ у м. Макіївці Центрально-Міський район, код бюджетної класифікації 22030001, МФО 834016, код ЄДРПОУ (суду) 02895567, код ЄДРПОУ (банку) 37990227, Банк - ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а у разі відсутності особи яка має право на апеляційне оскарження, протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя:Р.О. Кузнецов