Ухвала суду № 30962563, 18.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1237/13 18.04.2013 18.04.2013 18.04.2013

Провадження № 22ц/784/1287/13 Суддя першої інстанції Тішко Д.А.

Категорія 5 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі Белевері В.А.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідачки - ОСОБА_3,

представників відповідачів - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачки - ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Миколаївської міської ради, Адміністрації Центрального районну виконкому Миколаївської міської (надалі - виконком) ради про скасування рішень, усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, визначення порядку користування свердловиною та земельною ділянкою, стягнення матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

8 грудня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який вточнила в подальшому, до ОСОБА_3, Миколаївської міської ради, виконкому цієї ради про скасування рішень, усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, визначення порядку користування свердловиною та земельною ділянкою, стягнення матеріальної шкоди.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з листопада 1991 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Миколаєві, а з 2000 року відповідачка є власником житлового будинку АДРЕСА_2 у м. Миколаєві. При цьому, хоча будинки й мають різні адреси, проте знаходяться на спільній земельній ділянці та між ними відсутня визначена межа, вони мають спільну огорожу, єдиний прохід до городу та одні ворота. Починаючи з 2003 року відповідачка без виділу земельної ділянки, без погодження з нею зробила самовільну реконструкцію частини домоволодіння та переобладнала його під магазин, після цього здала його в експлуатацію. Все це призводить до значних незручностей, бо відповідачка використовує спільну територію двору в якості підсобної. Від добровільного визначення порядку користування земельними ділянками відповідачка категорично відмовляється, при цьому на підставі розпорядження виконкому незаконно узаконила гараж. Крім того, відповідачка разом зі своїм чоловіком знищила свердловину, яка знаходилась на її території тим самим залишила позивачку без водопостачання, через що вона вимушена була позичити 20 000 грн. на створення нової свердловини, з яких 10000 грн. відповідачка повинна їй компенсувати.

Посилаючись на викладене позивачка просила суд скасувати розпорядження виконкому № 685-р від 23 вересня 2003 року про оформлення самовільно збудованих господарчих будівель відповідачки, рішення Миколаївської міської ради № 20/18 від 20 травня 2004 року про передачу у власність відповідачки земельної ділянки, скасувати державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії РА № 2068522 від 1 квітня 2005 року, усунути перешкоди в користуванні земельної ділянкою по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві шляхом зобов'язання відповідачки прибрати магазин та гараж, визначити порядок користування свердловиною та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 та стягнути з відповідачки витрати на спорудження свердловини в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги її позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі договору дарування, який було укладено з ОСОБА_7 29 листопада 1991 року, ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_1

ОСОБА_3 є власницею житлового будинку № АДРЕСА_2 в м. Миколаєві на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 серпня 2003 року, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу зазначеного будинку укладений 15 вересня 2000 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 В зазначеному договорі купівлі-продажу зазначається "гараж пінобл.", позначений на плані літ. «Д». В технічному паспорті на цей будинок зазначається дата забудови гаражу 1980 рік.

Відповідно до витягу з протоколу № 2 загальних зборів членів колгоспу ім. Кірова Новоодеського району від 19 квітня 1978 року ОСОБА_7 була виділена земельна ділянка загальною площею 1200 кв. м., яка закріплена за домоволодінням АДРЕСА_1 смт. Матвіївка м. Миколаєва.

Рішенням Матвіївської сільської ради № 187 від 26 липня 1991 року за ОСОБА_6 була закріплена земельна ділянка площею 1350 кв. м. за вказаною адресою. Після цього земельна ділянка була нею приватизована та отримано державний акт № 0218 від 29 квітня 1993 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 2 загальних зборів членів колгоспу ім. Кірова Новоодеського району від 17 червня 1980 року ОСОБА_9 виділена земельна ділянка загальною площею 1000 кв. м., яка закріплена за домоволодінням № АДРЕСА_2 смт. Матвіївка м. Миколаєва.

Рішенням Миколаївської міської ради № 20/18 від 20 травня 2004 року було затверджено проект землеустрою щодо виділення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 1000 кв. м. за вказаною адресою, також було затверджено проект землеустрою щодо відведення відповідачці земельної ділянки площею 132 кв. м. в оренду для ведення городництва. ОСОБА_3 було видано державний акт на зазначену земельну ділянку серії ЯА № 068522 від 1 квітня 2005 року. 16 листопада 2004 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 132 кв. м. строком на 10 років.

Згідно висновку № 120-201 судової будівельно-технічної експертизи від 6 квітня 2009 року по справі № 2-2-240/09 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у зв'язку з відсутністю первісних планів землевідводів меж ділянок між землекористувачами домоволодінь № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в смт. Матвіївка м. Миколаєва визначати варіанти можливого усунення перешкод в користуванні земельними ділянками вказаних домоволодінь, є недоцільним. В цій же експертизі зазначено, що плати земельних ділянок житлових будинків при приватизації і видачі державних актів виконані без урахування їх фактичного розташування на місцевості на час приватизації.

В досліджених судом матеріалах, що стали підставою для прийняття розпорядження Адміністрації Центрального району виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 685 -р від 23 вересня 2003 року «Про оформлення самовільно збудованих господарчих будов домовласника гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 рішення Миколаївської міської ради № 20/18 від 20 травня 2004 року, міститься згода позивачки щодо узаконення самовільно збудованого гаражу літ «Д» та інш. споруд, що викладена в заяві від 24 серпня 2003 року, та щодо відсутності претензій по межі спільної з відповідачем земельної ділянки від 1 вересня 2003 року.

Відповідно до п. „в" ч. 1 ст. 183 ЗК України та п. „в" ч. 1 ст. 2 Закону України „Про землеустрій" від 22 травня 2003 року (з наступними змінами) (далі - Закон N 858-ІV) одним із основних завдань землеустрою в Україні є встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Стаття 19 Закону N 858-ІV відносить до повноважень міських рад на місцях також організацію і здійснення землеустрою.

Згідно зі ст. 55 Закону N 858-ІV встановлення меж земельної ділянки в натурі проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів і на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки на місцевості.

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки на місцевості закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Статтею 106 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання зазначених правових норм наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року, зареєстрованим Міністерством юстиції України 16 червня 2010 року, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція).

Вказана Інструкція визначає механізм встановлення і відновлення меж земельних ділянок на місцевості та їх закріплення межовими знаками з метою визначення в натурі метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Комплекс робіт встановлення і відновлення меж земельних ділянок на місцевості та їх закріплення межовими знаками здійснюються спеціальними виконавцями, якими є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Межі земельної ділянки на місцевості закріплюються межовими знаками, які встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м. Мінімальна відстань між межовими знаками в поворотних точках меж земельної ділянки не повинна бути менше ніж 1 м. (пункти 3.1, 3.4 Інструкції).

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. При відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадку коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

З огляду на викладене, місцевим судом правильно встановлено, що між сторонами тривалий час існує спір щодо меж земельних ділянок.

У той же час, ОСОБА_6 не зверталася до Миколаївської міської ради, до повноважень якої відноситься також організація і здійснення землеустрою у м. Миколаєві, про встановлення дійсних розмірів спірних земельних ділянок та встановлення їх меж.

Правильно встановивши зазначені обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки неможливо вирішити питання про визначання порядку користування земельної ділянкою та визнати чи порушенні права позивачки щодо користування цією земельною ділянкою без встановлення меж між спірними земельними ділянками. Докази у справі по встановленні цих меж відсутні.

Таким чином, підстави, на які посилається позивачка для скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо визнання права власності відповідачки на самозбудований у 1980 році гараж та передачу у власність та оренду земельної ділянки відповідачки для обслуговування житлового будинку та огородництва, правильно визнані судом такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги щодо визнання державного акту на земельну ділянку є похідними від вимог про скасування рішення Миколаївської міської ради щодо передачі у власність відповідачки цієї земельної ділянки, то правомірно відмовив в задоволенні й цієї позовної вимоги.

Відповідно до ч.ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з цих вимог процесуального закону позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо знесення приміщення магазину, який розташований за адресою відповідачки.

Не встановлено й в судовому засіданні, що зазначене нерухоме майно будь-яким чином порушує права та законні інтереси позивачки.

Не надано достовірних та належних доказів й про те, що свердловина, яка розташована на земельній ділянці відповідачки, є спільною сумісною власністю сторін і ОСОБА_3 порушила права ОСОБА_6 щодо користування цією свердловиною, внаслідок чого остання була змушена збудувати свердловину на своїй земельній ділянці за свої кошти.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в частині встановлення порядку користування свердловиною, що розташована на земельній ділянці відповідачки та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 10000 грн. за витрати, пов'язані з облаштуванням свердловини на земельній ділянці позивачки за безпідставністю цих вимог.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, оскільки були предметом розгляду в суді першої інстанції та суд дав їм належну оцінку.

З огляду на наведене судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивачки - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді