Рішення № 30959670, 19.03.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.13 справа № 914/367/13-г

За позовом: Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

Позивач-1: Міністерство оборони України (03168, просп. Повітрянофлотський, 6, м. Київ; ідент. Код 00034022)

Позивач-2: Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (79040, вул. Городоцька, 222, м. Львів; ідент. код 08006864),

Відповідач: Підприємство "Спецбуд-УТОГ" (79005 вул. Кониського, 1, м.Львів; ідент. код 32052945),

про стягнення заборгованості у сумі 239578,46грн.,

Суддя Т.Фартушок

Секретар Х.Полюхович

Представники:

Прокурор: Покора К.В. - посвідчення № 012188;

Позивача-1: не з'явився;

Позивача-2: Баліцький О.Й. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» заявлено позов до Підприємство «Спецбуд-УТОГ» з вимогою стягнення суми боргу (255182,50грн.), що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлений товар), передбачених умовами Договору № 44 від 01.07.2011.

28.01.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 11год. 00хв. 19.02.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в Ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 19.02.2013р. та 05.03.2013р.

Представникам Учасників процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Учасникам процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав повністю, надав пояснення по суті спору.

19.03.2013 року прокурором подано через канцелярію суду заяву про зменшення розміру позовних вимог № 05/2-141вих-13 від 19.03.2013р. та письмові пояснення. Відповідно до поданої заяви сума основного боргу складає 211045,82грн., 15611,6грн. - пеня, 10407,73грн. - штраф (10%річних) та 2513,31грн. - інфляційні втрати. Заява про зменшення позовних вимог з врахуванням вимог ст.22 ГПК України судом прийнята.

Представник Позивача-1 в жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час, місце та дату судових засідань, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (рекомендовані) наявні в матеріалах справи.

Представник Позивача-2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Протягом розгляду справи представником Позивача-2 подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; довідку про відсутність у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає судових рішень цих органів; копію розрахунку станом на 08.05.2012р.; копію повідомлення про вручення поштового відправлення на адресу Відповідача із зазначенням причини повернення; копії накладних з довіреностями; копію наказу Міністра оборони України №363 від 14.07.2009р. з додатком ((Контракт) та наказу Міністра оборони України № 665 від 31.10.2011р.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань згідно вимог ч.1 ст.64 ГПК України; вимог ухвал господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

Конверти з ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі, надіслані Відповідачу за адресою: 79005, м.Львів, вул.Кониського, 1, повертались із зазначенням у поштових довідках причин повернення: «за закінченням терміну зберігання». Зазначена у позовній заяві поштова адреса Відповідача відображена також у договорі, порушення якого є підставою позовних вимог.

Крім того, з приводу заяви про забезпечення позову суд зазначає, що ухвалою суду по даній справі про порушення провадження у справі розгляд заяви Прокурора відкладено до судового засідання. В ухвалі від 28.01.2013 р. суд зобов'язував Прокурора та Позивачів надати документально обґрунтоване пояснення щодо вимоги про забезпечення позову та накладення арешту на грошові суми відповідача. Проте, у судове засідання 19.02.2013 р. Прокурором не було наведено суду належних доказів та з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б указували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Позивачами та Прокурором не зазначено, які дії Відповідача, можуть ускладнити виконання рішення суду у цій справі. Припущення про існування можливості, що незастосування заходів може утруднити або зробити неможливим подальше виконання рішення господарського суду, не є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони вчинення будь-якими особами дій, пов'язаних з користуванням спірними будівлями та спорудами.

Аналогічного тлумачення дотримується і Пленум Вищого господарського суду України, що відображено в пункті 3 Постанови №16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову". Так, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного майна відповідачеві чи зниження його вартості.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, а відтак, в заяві про забезпечення слід відмовити.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.1 ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру". Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.

Розділом ІХ Декларації «Про державний суверенітет України» та ст. 17 Конституції України передбачено, що як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні сили, які є гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», вони є військовим формуванням, на яке покладаються дані функції.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

01.07.2011 Сторонами укладено Договір № 44 (надалі-Договір), згідно з умовами якого (п. 1.1.) Продавець приймає на себе зобов'язання виготовити та передати у власність Покупця продукцію, що виготовляє Продавець (надалі-Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість.

У пункті 2.1. Договору вказано, що товар відвантажується Продавцем Покупцю за договірними цінами, зазначеними на кожний вид номенклатури в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Умовами п. 4.1. Договору встановлено, що відпуск товару Продавцем Покупцю оформляється відповідними накладними.

Відповідно до п. 4.6. Договору право власності на товар, а також усі пов'язані ризики переходять від Продавця до Покупця з моменту передачі товару Покупцю, товар поверненню не підлягає.

Приписами п. 5.1. Договору передбачено порядок проведення розрахунків між Сторонами, а саме: оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця. Покупець оплачує вартість товару на умовах попередньої оплати на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів із дня його виставлення.

Згідно з п. 6.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність відповідно до умов Договору та чинного законодавства. Покупець за порушення терміну оплати сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день протермінування від вартості неоплачуваного товару та 10% річних від простроченої суми неоплати (п. 6.2.).

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що у випадку, якщо Сторони в результаті переговорів не прийшли до порозуміння, спори, які виникли між Сторонами, підлягають вирішенню у відповідності з чинним законодавством України в Господарському суді Львівської області.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31грудня 2011 року (п. 7.4. Договору).

На виконання умов Договору Продавцем відвантажено, а Покупцем отримано на підставі довіреностей продукцію на загальну суму 230045,82грн, що підтверджується відповідними накладними, підписаними представниками сторін, - № 717 від 11.07.2011р., №№ 730 та 735 від 14.07.2011р., № 738 від 15.07.2011р., №№ 765 та 775 від 20.07.2011р., №№ 787 та 790 від 22.07.2011р., № 806 від 26.07.2011р., № 1014 від 17.08.2011р., № 1532 від 24.10.2011р. та № 1543 від 25.10.2011р.

Наведене також підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, які, в силу п.187.5 та ст.201 Податкового кодексу України, є документом, який підтверджує поставку товару Продавцем (Позивачем), а відтак, виникнення у нього податкового зобов'язання.

Проте, Відповідачем в порушення вимог п. 5.1. Договору оплату за переданий Продавцем товар на підставі вказаних накладних в не здійснено.

Однак, слід зазначити, що відповідно до платіжних доручень № 270 від 29.07.2011р. та № 207 від 04.08.2011р. Відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений Позивачем товар на загальну суму 19000,00грн.

Окрім цього борг Відповідача в розмірі 211045,81грн. за укладеним Договором підтверджується і наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків станом на 08.05.2012р.

Відповідно до поданої 19.03.2013р. прокурором заяви про зменшення розміру позовних вимог сума боргу складає: 211045,82грн. основного боргу, 15611,6грн. - пеня, 10407,73грн. - штраф (10%річних) та 2513,31грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612).

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Умовами ст. 691 встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012).

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

Всупереч зазначеному, Відповідач не здійснив оплату за поставлену (отриману) продукцію в повному обсязі, а тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог Позивача.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім цього, внаслідок перевірки розрахунків пені, штрафу та інфляційних нарахувань, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що пеня та інфляційні нарахування розраховані невірно, їх розмір занижено, однак за відсутності заяви, передбаченої п.2 ст.83 ГПК України, в суда відсутні правові підстави до виходу за межі позовних вимог.

19.03.2013 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 25.03.2013р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст. 121, п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України; ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 29, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства "Спецбуд-УТОГ" (79005 вул. Кониського, 1, м.Львів; ідентифікаційний код 32052945) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (79040, вул. Городоцька, 222, м. Львів; ідент. код 08006864) 211045,82грн. основного боргу, 15611,6грн. - пені, 10407,73грн. - штрафу та 2513,31грн. - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Підприємства "Спецбуд-УТОГ" (79005 вул. Кониського, 1, м.Львів; ідентифікаційний код 32052945) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 4791,57грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Т.Фартушок