Постанова № 30947798, 17.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12566/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.Ю.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Ключковича В.Ю.

Федорової Г.Г.

За участю секретаря: Вилущак Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Дочірнього підприємства «Ф.Формула» та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Ф.Формула» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Дочірнє підприємство «Ф.Формула» звернувся з позовом до суду до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28 травня 2012 року №0001562250 та №0001572250.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 28 травня 2012 року №0001572250 та від 28 вересня 2012 року №0003402250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0001572250 від 28 травня 2012 року в частині донарахованого зобов'язання в розмірі 190843,50 грн., з яких податок на прибуток у сумі 190842,50 грн. та 1 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Дочірнє підприємство «Ф.Формула» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також, з апеляційною скаргою звернувся відповідач - Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток з огляду на нікчемність правочинів, за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість та ним було здійснено збільшення розміру валових витрат.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, в період з 15 березня 2012 року по 26 квітня 2012 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ДП «Ф.Формула» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено Акт № 138/22-50/32112642 від 07 травня 2012 року.

В ході перевірки податковим органом було, зокрема, встановлено порушення вимог пп. 1.22.1 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону

України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пп. 14.1.257, п.п. 14.1.228 п. 14.1. ст.14, пп. 135.5.4 п. 135.5. ст. 135, п. 138.4., п.138.8. ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 1 368 190,00 грн., у тому числі:

- за III квартал 2010 року в сумі 108016,00 грн.,

- за IV квартал 2010 року в сумі 120 989,00 грн.,

- за І квартал 2011 року в сумі 231 566,00 грн.,

- за II квартал 2011 року у сумі 191013,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2011 року в сумі 18 830,00 грн.;

- за IV квартал 2011 року у сумі 715 567,00 грн.,

а також п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996 - XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями), п.п. 7.2.1., 7.2.3, 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.11997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), п. 198.6. ст.198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 992 179,00 грн., в тому числі:

- за липень 2010 р. в сумі 17118,00 грн.;

- за серпень 2010 р в сумі 82 462,00 грн.;

- за вересень 2010 р. в сумі 49 420,00 грн.;

- за листопад 2010 р. в сумі 8619,00 грн.;

- за січень 2011 р. в сумі 127859,00 грн.;

- за лютий 2011 р. в сумі 127859,00 грн.;

- за жовтень 2011 р. в сумі 12 806,00 грн.;

- за листопад 2011 р. в сумі 12 682,00 грн.;

- за грудень 2011 р. в сумі 527028,00 грн.

28 травня 2012 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 138/22-50/32112642 від 07 травня 2012 року винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0001562250, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 та відповідно до п. 123.1 статті 123, ПК України за порушення вимог п.п. 7.2.1., 7.2.3, 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.11997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1193911,55 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 992179,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -201732,55 грн. та № 0001572230, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 та відповідно до п. 123.1 статті 123, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за порушення вимог пп. 1.22.1 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пп. 14.1.257, п.п. 14.1.228 п. 14.1. ст.14, пп. 135.5.4 п. 135.5. ст. 135, п. 138.4., п.138.8. ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 1443233,25 грн., з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 1385981,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57252,25 грн.

Позивач не погодився з вказаними вище рішеннями податкового органу, скористався правом на їх адміністративне оскарження.

За наслідками розгляду скарг платника податків податкове повідомлення - рішення №0001572230 було залишено без змін, у той час як податкове повідомлення - рішення №0001562230 в частині визнано необґрунтованим, що зумовило винесення ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС 28 вересня 2012 року нового податкового повідомлення - рішення №0003402250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1080060,25, з якого сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 901098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 178962,25 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення придбання позивачем товарів та отримання послуг від ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ТОВ «Розкішна продукція» та ПП «Гріфон Сервіс Трейд», за договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що в ході проведення перевірок контрагентів позивача, а саме ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар», ТОВ «Сан-Кор Трейд», ТОВ «Розкішна продукція» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами названих Товариств, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання. Окрім того, податковий орган посилався на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на підтвердження здійснення перевезення придбаного ним товару у зазначених суб'єктів господарювання.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить з наступного.

Вирішуючи питання про реальність укладених між позивачем та зазначеними вище контрагентами договорів поставки, суд апеляційної інстанції встановив, що Товариства (постачальники) зобов'язались у відповідності з замовленням покупця (позивача) поставити товар, а покупець - прийняти товар та оплатити його вартість. Пунктом поставки товару за цими договорами визначено склад покупця, а поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника.

Виконання вказаних договорів, на думку колегії суддів, підтверджується наявними у матеріалах справи замовленнями на поставку товарів продавцем на склад позивача, видатковими та податковими накладними, а також банківськими виписками щодо проведення розрахунку за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, одним з основних аргументів на підтвердження безтоварності господарських операцій, на думку суду першої інстанції, є встановлена податковим органом відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення придбаного у Товариств товару.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховується, що положеннями договорів, укладеними зі згаданими вище Товариствами, передбачено покладення саме на постачальника обов'язку щодо поставки товару.

З огляду на викладене, а також з урахуванням приписів пп. 1 п. 2 Переліку документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутність у даному випадку документального підтвердження транспортування товару не може бути підставою для однозначного твердження про безтоварність господарської операції.

Окрім того, на підтвердження товарності згаданих договорів, позивачем надано копії договору комісії, укладеного позивачем, акти приймання - передачі товару на комісію, довіреність, якою підтверджується передача товару, вантажно-митні декларації, які підтверджують експорт придбаного позивачем товару, договору поставки (подальшої реалізації придбаних позивачем товарів), видаткових накладних.

Також, позивачем надано копії договорів оренди та суборенди, якими підтверджується наявність у розпорядження ДП «Ф.Формула» приміщень, необхідних для зберігання придбаної ним продукції.

Здійснюючи аналіз правових норм, що врегульовують спірні відносини, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, частина грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток сформовано за наслідками визначення правильності оподаткування договірних відносин, які виникли у період дії Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналогічні правові норми закріплені й у Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Так, у пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Визначення первинного документу, закріплено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік), згідно якого це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи, у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік, є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар» та ТОВ «Розкішна продукція», по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у період з 01 січня 2011 року за наслідками виконання договорів поставки, укладених з названими контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст. названого Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних контрагентами позивача), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагентами позивача такі не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наведені у акті перевірки позивача обставини, щодо безтоварності угод, укладених між контрагентами позивача та третіми особами, жодним чином не спростовують товарність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, оскільки однорідність таких договорів суб'єктом владних повноважень не доведена.

За таких обставин, оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з виключенням зі складу податкового кредиту сум, на які виписані податкові накладні ТОВ «Аметист», ТОВ «ВВН», ТОВ «Кітіллар» та ТОВ «Розкішна продукція» та зі складу валових витрат сум, сплачених зазначеним Товариством за придбаний товар є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Перевіряючи правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток в частині віднесення до складу валового доходу сум простроченої кредиторської заборгованість позивача, термін позовної давності для стягнення якої вже минув, а також сум умовно нарахованих процентів по отриманій поворотній фінансовій допомозі, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, під час проведення перевірки позивача, контролюючим суб'єктом виявлено, що станом на 31 грудня 2011 року в бухгалтерському обліку позивача по Кт рахунку 631 рахується заборгованість за поставлений товар у розмірі 66467,95 грн. з терміном виникнення з квітня 2005 року по грудень 2008 року.

Пунктом. 2 ст. 3 Закону про бухгалтерський облік встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види інформації, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 6 ст. 4 названого Закону, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтується на принципі нарахування та відповідність доходів і витрат, тобто для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Згідно п.5 «Положення бухгалтерського обліку 11», на суму не погашеної кредиторської

заборгованості збільшуються доходи звітного періоду в бухгалтерському обліку підприємства.

Загальний строк позовної давності, установлении у ст. 257 Цивільного кодексу України, становить три роки.

Відповідно до п. 3 ст. 205 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності зупиняється, якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) (ст. 263 Цивільного кодексу України).

Відповідно пп.4.1.6 п.4.1. ст.4 Закину України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

-сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»;

-сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, між установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

У свою чергу п.п. 1.22.1. п. 1.22. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до пп.135.5.4. п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли з операції надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.1 п. 14.1 ст. 14 названого Кодексу визначено, що безнадійна заборгованість це заборгованість, що відповідає одній з таких, а саме заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Підпунктом 14.1.257. згаданого пункту закріплено, що фінансова допомога це допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що під час розгляду справи, платником податків не надано доказів віднесення суми його кредиторської заборгованості, строк позовної давності для стягнення якої вже сплинув, до складу валового доходу, колегія погоджується з висновками податкового органу щодо збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток, який підлягав сплаті з такої суми.

Також, під час проведення перевірки контролюючим суб'єктом було виявлено отримання позивачем грошових коштів на підставі банківських договорів, кредитних договорів та договорів про надання поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до приписів п.п. 14.1.56. п. 14.1. ст. 14 ПК України, до складу доходів платника податків включається загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Нарахування умовних процентів на поворотну фінансову допомогу передбачено для платника податку на прибуток, який отримав таку допомогу від платника податку на прибуток. Такі умовні відсотки положеннями п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 ПК України визначено як безповоротну фінансову допомогу і включено до переліку інших доходів, які відносяться до складу валового доходу платника податку.

Проте, під час здійснення розрахунку умовних процентів на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої позивачем протягом періоду, що перевірявся контролюючим органом, допущено помилку, внаслідок чого безпідставно не включено до складу валового доходу суму у розмірі 497650,00 грн.

Отже, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС правомірно збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 564117,95 грн.

Однак, у зв'язку з тим, що відповідачем під час розгляду справи судом не надано розрахунок штрафних санкцій, визначених у зв'язку з допущенням платником податку вимог законодавства щодо віднесення до складу валового доходу сум кредиторської заборгованості та умовних процентів, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення - рішення від 28 травня 2012 року №0001572250 у повному обсязі.

З огляду на наведене, колегія суддів частково погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, що є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Ф.Формула» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2012 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов Дочірнього підприємства «Ф.Формула» - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 28 травня 2012 року №0001572250 Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 28 вересня 2012 року №0003402250 Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федорова Г.Г.

Повний текст постанови виготовлено - 19.04. 2013 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Ключкович В.Ю.

Федорова Г. Г.