Ухвала суду № 30938065, 17.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/413/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

17 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Федорової Г.Г.,

Вівдиченко Т.Р.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду від 18 лютого 2013р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомленнь-рішеннь від 25.12.2012р. № 0005002260 та №0005012260,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду від 18 лютого 2013 року позов ТОВ «Альтіс»» задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва від 25.12.2012р. № 0005002260 та №0005012260.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за перевіряємий період правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100" та вірно визначено зобов»язання з податку на прибуток, висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток є помилковими, а податковим органом не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

Вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ДПІ у Святошинському районі м.Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Альтіс" (код 22966430) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2010 року по 30.06.2012 року", за результатами якої складено акт від 12 грудня 2012 року за №395/22-60/22966430 (надалі - Акт перевірки).

Податковим органом в Акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 3.1 статті 3, пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 2 825 932,00 грн., у тому числі за півріччя 2010 року - 2 124 415,00 грн., 3 квартали 2010 року - 2 332 800,00 грн., 2010 рік - 2 332 800,00 грн., півріччя 2012 року - 493 132,00 грн.; підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3 568 217,00 грн., у тому числі за квітень 2010 року - 1 022 852,00 грн., червень 2010 року - 676 708,00 грн., липень 2010 року - 166 708,00 грн., травень 2011 року - 1 004 289,00 грн., червень 2011 року - 173 371,00 грн., липень 2011 року - 323 263,00 грн., лютий 2012 року - 201 054,00 грн.

Актом перевірки констатовано збільшення позивачем суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, яке полягало в наступному: 1) заниження доходів, а саме позивачем не включено до складу інших доходів сум заборгованості щодо погашення векселя ТОВ "Будкомплексінвест" у розмірі 14 923,71 грн., та суму заборгованості перед ТОВ "ДАК" за товарно-матеріальні цінності у розмірі 205 851,05 грн.; 2) завищення валових витрат по операціям за нікчемними правочинами з ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100", через непричетність керівників та засновників цих юридичних осіб до їх фінансово-господарської діяльності.

На підставі вказаного Акту перевірки податковим органом прийнято 25.12.2012р. два податкові повідомлення-рішення, а саме: відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 25 грудня 2012 року №0005012260 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "Альтіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 165 857,00 грн., в тому числі за основним платежем - 3 568 217,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 597 640,00 грн.

Іншим податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 25 грудня 2012 року №0005002260 за порушення пункту 3.1 статті 3, пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України ТОВ "Альтіс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 532 415,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 825 932,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 706 483,00 грн.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, на порушення якого посилається в Акті перевірки податковий орган, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Безповоротна фінансова допомога це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги(п.п.14.1.257 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Судом встановлено, що по заборгованості позивача перед ТОВ "Будкомплексінвест" та ТОВ "ДАК" у розмірі 220 775 грн. не закінчився строк позовної давності щодо погашення векселя №0399246 на суму 688 623,71 грн., оскільки терміном погашення такого є 30 червня 2012 року, та з врахуванням положень ст.ст. 256,257,261 ЦК України позовна давність становить 3 роки, та строк позовної давності закінчується 01.07.2015р., у зв»язку з чим вказану заборгованість позивача не можна вважати на час перевірки безповоротною фінансовою допомогою, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що між ТОВ "Альтіс", як покупцем та ТОВ "Укрспецбудгруп", як постачальником, укладено договори поставки від 27 квітня 2010 року та від 24 червня 2010 року, за умовами яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця матеріали відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що поставка здійснюється на умовах DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс", а згідно специфікацій та видаткових накладних, датованих квітнем та червнем 2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи,Ю постачальник поставив на позивачу будівельні матеріали (щебінь, пісок, кронштейни тощо).

ТОВ "Укрспецбудгруп" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 10 197 190,85 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 699 531,81 грн., а в якості розрахунку за поставлений товар ТОВ "Альтіс" передало ТОВ "Укрспецбудгруп" прості векселі, що підтверджується актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року та векселями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Наступним договором поставки, який укладено 29.07.2010 року між ТОВ "Альтіс" та ТОВ "СВ Логістик" передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця матеріали відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Відповідно до пункту 2.1 договору поставка здійснюється на умовах DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс". Згідно специфікацій та видаткових накладних, датованих квітнем та червнем 2010 року, постачальник поставив на адресу позивача будівельні матеріали (кільця, плити, труби тощо), про що ТОВ "СВ Логістик" виписало позивачу податкову накладну від 30 липня 2010 року №300717 на загальну суму 1 000 248,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 166 708,00 грн., а в якості розрахунку за поставлений товар ТОВ "Альтіс" передало ТОВ "СВ Логістик" простий вексель, що підтверджується актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року та векселем, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Крім того , з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Альтіс" (покупець) та ТОВ "Біо-100" (постачальник) укладено договори поставки від 04 травня 2011 року, від 24 травня 2011 року, від 01 серпня 2011 року та від 01 вересня 2011 року, за умовами яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію, визначено у заявках та видаткових накладних. Пунктом 2 договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах DDP відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" на склад покупця за адресою: м. Київ, вул. Качалова, 5-В.

Згідно специфікацій та видаткових накладних, датованих травнем, червнем, липнем, серпнем, вереснем та жовтнем 2011 року, постачальник поставив на адресу позивача будівельні матеріали (скло, щебінь, бруски, колодязь, суміші бетонні, дизельне паливо, анкера).

ТОВ "СВ Логістик" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 10 211 866,74 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 701 977,80 грн.

Вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що сторону у зобов'язанні між ТОВ "Альтіс" та ТОВ "Біо-100" замінено, а саме боржника ТОВ "Альтіс" замінено на ТОВ "Метіда Тетяна", тобто ТОВ "Альтіс", як вірно зазначено судом першої інстанції, є таким, що не має заборгованості перед постачальником.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Тобто, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Під господарською діяльністю у Господарському Кодексі України (ст.3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ "Альтіс" здійснює діяльність у сфері будівництва житлових і нежитлових будівель, неспеціалізованої оптової торгівлі, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та має ліцензію Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України на здійснення діяльності у сфері будівництва серії АВ №515014, що видана 13 квітня 2010 року.

Вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що придбані у ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" будівельні матеріали позивачем реалізовано на адресу третіх осіб - ПрАТ "Будівельно-монтажне управління№53", ТОВ "Трансбуд-компані", Корпорація "Альтіс-Холдинг"; частину придбаних у ТОВ "Біо-100" будівельних матеріалів використано позивачем при здійсненні будівельних робіт на об'єкті "Багатоповерховий житловий будинок №11 ж/м "Осокорки-Північні" у Дарницькому районі міста Києва" за договором підряду, укладеним з ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської", та при здійсненні робіт по будівництву термінального комплексу по вул. Київський шлях №2/1-а у місті Бориспіль за договором підряду, укладеним з Корпорацією "Альтіс-Холдинг"; частина будівельних матеріалів, придбаних у ТОВ "Біо-100", передана позивачем ТОВ "Будмаш-А" з метою виготовлення готової продукції (анкера, арматурні сітки, арматурні вироби та закладні деталі, металоконструкції) за договорами про виготовлення продукції з давальницької сировини; решта будівельних матеріалів, придбаних у ТОВ "Біо-100" поставлені на адресу ТОВ "Трансбуд-компані", ЗАТ "Енергомонтажвентиляція", ТОВ "ДАК", ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Центробуд", ТОВ "Альтіс-спецбуд", ТОВ "Альтіс-гласс".

Реальність господарських операцій та факт використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності позивачем стверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні у матеріалах справи, зокрема: договори поставки, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, договори підряду, акти здачі-приймання робіт, довідки про вартість робіт, акти списання матеріалів, договори про виготовлення продукції з давальницької сировини, договір про заміну сторони у зобов'язанні, актів приймання векселів, векселі, виписки банку, договір оренди споруди та додаткові угоди до нього, акт прийому-передачі споруди.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, господарські операції ТОВ "Альтіс" з його контрагентами ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100", здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

П.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів, а пояснення осіб, які значаться засновниками та директорами ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100" про непричетність до фінансово-господарської діяльності не позбавляють юридичного значення складених цими підприємствами первинних документів, та не є безумовними доказами безтоварності господарських операцій позивача з цими контрагентами та доказами нікчемності відповідних угод.

Крім того, доказів на підтвердження того, що ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100", не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано, а відповідні відомості, які вказані податковим органом в Акті перевірки, жодними належними і допустимими доказами, встановленими в порядку визначеному КАС України, не підтверджені і матеріали справи таких не містять.

У зв»язку з вказаним, судом першої інстанції вірно відмічено, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Також судом першої інстанції вірно враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

На час здійснення спірних господарських операцій та на час розгляду справи судом першої інстанції контрагенти позивача - ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100", зареєстровані як юридичні особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Тому є вірним висновок суду першої інстанції, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї, а тому, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів та використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновоки податкового органу про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковим, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій - протиправним.

Також судом встановлено, що частина спірної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту сформована позивачем на підставі норм Закону України "Про податок на додану вартість", решта ж на підставі норм Податкового кодексу України.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). (п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість")

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту з податку на додану вартість містить і Податковий кодекс України.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже є вірним висновок суду першої інстанції, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100" будівельних матеріалів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Передбачено п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100", - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Пояснення ж осіб, які значаться засновниками та директорами ТОВ "Укрспецбудгруп", ТОВ "СВ Логістик" та ТОВ "Біо-100" про непричетність до фінансово-господарської діяльності, як вірно зазначено судом першої інстанції, не позбавляють юридичного значення складених цими підприємствами податкових накладних та не є підставою для притягнення до відповідальності добросовісного покупця, у зв»язку з чим позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з вказаними контрагентами, а висновки Акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, тому, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

В силу ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), висловленим у рішенні від 22.01.2009р., платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. Оскільки, такі вимоги є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Податковий орган, як суб»єкт владних повноважень, не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь, а тому такі судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправними та скасовано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Федорова Г.Г.

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Федорова Г. Г.