Ухвала суду № 30935969, 17.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 1570/3471/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Лук'янчук О.В.

при секретарі Тулба О.О.

за участю представника апелянта Василенко Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 року по справі за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торгівельний порт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року Державне підприємство "Іллічівський морський торгівельний порт" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 26.03.2012 року відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ДП "Іллічівський морський торговельний порт" з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ПП «Одеська будівельна компанія», за результатами якої складено акт від 26.03.2012 року № 62/15-3/01125672/6, на підставі якого винесене податкове повідомлення-рішення від 10.04.2012 року № 0000391530 про сплату податку на додану вартість у сумі 28561,54 грн. та фінансової санкції у сумі 14280,77 грн. Позивач вважав, що висновки, зроблені в Акті перевірки, не відповідають дійсності, і позивач не припускав порушень, вказаних в Акті перевірки. Крім того, посилання відповідача в Акті перевірки на порушення вимог Цивільного кодексу України, та, відповідно, визнання недійсними (нікчемними) правочинів, укладених між ним та ПП «Одеська будівельна компанія» не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, а саме статтям 203, 204, 215, 228, тощо, а визнання недійсними (нікчемними) правочинів не входить до компетенції державної податкової інспекції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 року позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби № 0000162500 від 29.05.2012 року - визнано протиправним та скасовано. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України в м. Одесі стягнути судові витрати у сумі 357,02 грн. на користь Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" зареєстроване 30.12.1993 року Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради.

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 02.01.1992 року за № 1, станом на 26.03.2012 року перебувало на обліку в СДПІ по роботі з ВПП у місті Одесі за № 1208.

26.03.2012 року відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ДП "Іллічівський морський торговельний порт" з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ПП «Одеська будівельна компанія»(код ЄДРПОУ 34319643), за результатами якої складено акт від 26.03.2012 року № 62/15-3/01125672/6, яким встановлено наступні порушення: п.1 ст.203, ст. 215, ч.1 ст.216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», а отже -є нікчемними на ланцюгу до «вигодонабувача»; п.п.7.4.1, п.п.7.4.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» занижено податок на додану вартість за травень 2010 року на суму 28 561,54 грн.

На підставі даного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.04.2012 року № 0000391530 про сплату податку на додану вартість у сумі 28561,54 грн. та фінансової санкції у сумі 14280,77 грн.

Слід зазначити, що Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби в апеляційній скарзі наголошує на тому, що господарські операції позивача з контрагентом не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При здійсненні господарських операцій приватне підприємство «Одеська будівельна компанія» станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

На підтвердження того, що правочин між позивачем та контрагентом не має ознак нікчемності та всі операції, якими супроводжувався цей правочин, підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, позивачем надано копію договору № 325-0 від 15.04.2010 року та договірної ціни (а.с.67-71), копію протоколу тендерного комітету № 1095 від 26.03.2010 року (а.с.72), копію техніко економічного обґрунтування (а.с.73), копію статуту ПП «Одеська будівельна компанія»(а.с.74-83), копію ліцензії ПП «Одеська будівельна компанія» серії АВ № 475710 (а.с.85-88), копію оборотної відомості (а.с.94), копії платіжних доручень (а.с.95-102), копію податкової накладної від 30.05.2010 року (а.с.103), копію реєстру виданих та отриманих податкових накладних (а.с.104-106), копію рахунку №0105/1 (а.с.107), копію довідки про вартість виконаних робіт за травень 2010 року (а.с.108), копію акту виконаних робіт за травень 2010 року (а.с.109-122).

Наявні у позивача документи свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з ПП «Одеська будівельна компанія».

Таким чином, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту за травень 2010 року, що не спростовано представником відповідача. А крім того в Акті перевірки відповідачем не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Під час судового розгляду справи у суді апеляційної інстанції апелянтом було заявлене клопотання про залучення по справі нових доказів,які не були досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необгрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Апелянт у своєму клопотанні просить залучити постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 20 серпня 2012 року про притягнення головного бухгалтера ДП «ІМТП» ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ст..163-1 ч.1 КУпАП, яка набрала законної сили 31.08.2012 року та одразу була подана СПДІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на виконання до державної виконавчої служби.

Оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції по адміністративній справі № 1570/3471/2012 було прийнято пізніше 27.09.2012 року , таким чином апелянт знав про існування цих документів на момент розгляду справи у суді першої інстанції , мав можливість надати ці документи своєчасно, однак не зробив цього, крім того не надав суду апеляційної інстанції доказів поважності та неможливості надати ці документи суду першої інстанції, тому ці документи апеляційним судом до уваги не приймаються, а клопотання про їх залучення відхиляється.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 19.04.2013 року

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Лук'янчук О.В.