Ухвала суду № 30931645, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/12978/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухітярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Пазій О.І.,

відповідача - Пємова В.І.,

розглянув у судовому засідання касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Маріуполі (далі - ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-9244/10/0570

за позовом комунального підприємства "Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та висновків, викладених в акті перевірки.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.09.2009 № 0000292302/0, від 25.11.2009 № 0000292302/1, від 05.02.2010 № 0000292302/2 та від 07.04.2010 № 0000292302/3, згідно з якими Підприємству визначено штрафні санкції з податку на прибуток у сумі 255 448 грн.; від 18.09.2009 № 0000302302/0, від 25.11.2009 № 0000302302/1, від 05.02.2010 № 0000302302/2 та від 07.04.2010 № 0000302302/3 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 246 014 грн. (у тому числі 164 009 грн. за основним платежем та 82005 грн. за штрафними санкціями); від 18.09.2009 № 0000150170/0, від 25.11.2009 № 0000150170/1, від 05.02.2010 № 0000150170/2 та від 07.04.2010 № 0000150170/3, відповідно до якого Підприємству визначено 17358,93 грн. з податку з доходів фізичних осіб (у тому числі 5786,31 грн. за основним платежем та 11572,62 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позов задоволено частково; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 0000292302/0, від 25.11.2009 № 0000292302/1, від 05.02.2010 № 0000292302/2 та від 07.04.2010 № 0000292302/3, від 18.09.2009 № 0000302302/0, від 25.11.2009 № 0000302302/1, від 05.02.2010 № 0000302302/2 та від 07.04.2010 № 0000302302/3, а також податкові повідомлення-рішення від 18.09.2009 № 0000150170/0, від 25.11.2009 № 0000150170/1, від 05.02.2010 № 0000150170/2 та від 07.04.2010 № 0000150170/3 в частині донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб у сумі 5662,31 грн. за основним платежем та 11324,62 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено за необґрунтованістю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає, що остання підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009, оформленої актом від 07.09.2009 № 452/23-2/05393725.

Однією з підстав для донарахування позивачеві штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 255 448 грн. став висновок податкового органу про завищення Підприємством суми амортизаційних нарахувань внаслідок нарахування амортизації на об'єкти основних фондів, які були передані позивачеві за рішеннями Маріупольської міської ради від 25.12.2007 № 5/17-3131 та від 23.12.2008 № 5/26-4936 до статутного фонду позивача.

При цьому ДПІ виходила з того, що позивач не поніс витрат на придбання (виготовлення) цього об'єкта як умови нарахування амортизації відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Однак у розглядуваному випадку спірні основні фонди були отримані позивачем безоплатно, що виключає наявність у нього витрат на придбання (виготовлення) цього майна. А відтак підстав для амортизації балансової вартості цього майна в цілях оподаткування у позивача не було.

Відхиляючи зазначені доводи податкової інспекції як неспроможні, суди безпідставно послалися на підпункт 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 названого Закону, за змістом якого для цілей цього пункту до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного капіталу іншої особи; до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного капіталу такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Адже наведені законодавчі приписи лише кваліфікують за видом операції з передачі основних фондів до статутного фонду юридичної особи для цілей амортизації таких основних фондів, однак не визначають компенсаційності таких операцій та не впливають на оцінку їх оплатного та безоплатного характеру.

Наведене обумовлює правильність висновку ДПІ про заниження Управлінням оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань на балансову вартість спірних об'єктів основного фонду.

У той же час не можна погодитися з позицією ДПІ відносно неправомірності обліку безоплатно отриманих основних засобів у складі балансової вартості основних фондів Підприємства, що, на думку відповідача, призвело до завищення суми витрат на поліпшення основних фондів, які підлягають включенню до валових витрат у межах 10-процентного ліміту, визначеного підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, за змістом наведеної норми Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Відповідно до пункту 10 названого Положення первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7.

Таким чином, отримання на компенсаційній основі не є кваліфікуючою ознакою основних засобів підприємства та умовою їх обліку на балансі платника. Чинним законодавством визначено у тому числі і порядок обліку безоплатно отриманих платником основних засобів та не передбачено виключення балансової вартості цих засобів з розрахунку 10-процентного ліміту, визначеного підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Мотивом для визначення Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ в оспорюваній сумі став висновок податкового органу про заниження позивачем бази оподаткування цього податку внаслідок невключення до її складу операцій з поставки послуг з перевезення, наданих відкритому акціонерному товариству «ММК ім. Ілліча» в рамках виконання договорів на компенсації витрат від експлуатації рухомого складу на визначених ділянках трамвайних та тролейбусних маршрутів.

Як з'ясували суди, відповідно до умов цих договорів відкрите акціонерне товариство «ММК ім. Ілліча» здійснювало компенсацію збитків позивачеві, що виникли у зв'язку з виконанням рейсів міського транспорту по графіку, визначеному у договорах. При цьому договорами не передбачалося встановлення або зміна названим контрагентом графіку руху електричного міського транспорту, введення додаткових рейсів або маршрутів. Вартість перевезення оплачувалася самими пасажирами шляхом придбання квитків.

А відтак суди цілком об'єктивно кваліфікували кошти, отримані Підприємством від названого контрагента на покриття збитків від здійснення транспортної роботи, як безповоротну фінансову допомогу у розумінні підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка не є об'єктом оподаткування ПДВ. Наведене обумовлює правомірність скасування судами податкових повідомлень-рішень від 18.09.2009 № 0000302302/0, від 25.11.2009 № 0000302302/1, від 05.02.2010 № 0000302302/2 та від 07.04.2010 № 0000302302/3.

Правильним слід визнати і висновок судів про незаконне оподаткування контролюючим органом як додаткового блага працівників Підприємства безоплатно виданого їх молока та молочних продуктів.

За змістом підпункту 4.3.14 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, вартість безоплатного харчування, миючих та знешкоджуючих засобів, а також робочого одягу, взуття, засобів індивідуального захисту, які надаються працедавцем платнику податку відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Статтею 166 Кодексу законів про працю України передбачено, що на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

Отже, безоплатне надання молока та молочних продуктів працівникам Підприємства у межах установлених норм є заходом з охорони праці та не підпадає під ознаки додаткового блага, що оподатковується в порядку підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Перевищення зазначених норм податковим органом встановлено не було, тоді як порушення строку зберігання молочних продуктів, дотримання Підприємством санітарно-гігієнічних норм під час видачі молока та періодичність його видачі не охоплюється податковим контролем та не може слугувати підставою для донарахування Підприємству податку з доходів фізичних осіб.

В іншій частині судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, тоді як Вищим адміністративним судом України не було виявлено порушень норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що висновки попередніх судових інстанцій є помилковими лише в частині, тоді як штрафні санкції з податку на прибуток за податковими повідомленнями-рішенням від 18.09.2009 № 0000292302/0, від 25.11.2009 № 0000292302/1, від 05.02.2010 № 0000292302/2 та від 07.04.2010 № 0000292302/3 не було розмежовано судами за окремими епізодами, то Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та направити справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене у цій ухвалі, встановити зазначені обставини справи та на підставі встановленого з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, наведених у цій ухвалі, розмежувати правомірні донарахування від неправомірних, правильно застосувати норми матеріального права і прийняти об'єктивне та обґрунтоване рішення.

З огляду на реорганізацію ДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача у справі його правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у м. Маріуполі її правонаступником - Маріупольською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби задовольнити частково.

3. Змінити постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-9244/10/0570 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.09.2009 № 0000292302/0, від 25.11.2009 № 0000292302/1, від 05.02.2010 № 0000292302/2 та від 07.04.2010 № 0000292302/3 з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

4. В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-9244/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько