Ухвала суду № 30931540, 24.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К-56088/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду у складі: Лосєва А.М., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.11.2009

у справі № 2а-21627/09/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Аутрайт»

до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську,

до Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Аутрайт» (надалі - позивач, ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Аутрайт») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську (надалі - відповідач, ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.11.2009 позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України з рахунку «Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова Компанія «Аутрайт» суму заборгованості з податку на додану вартість за березень 2008 року у розмірі 19 433,00 грн., за травень 2008 року у розмірі 49 000,00 грн., за червень 2008 року у розмірі 120 000,00 грн.; стягнуто з Державного Бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова Компанія «Аутрайт» судові витрати у розмірі 1 884,33 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, травень, червень 2008 року на розрахунковий рахунок, за результатами якої 28.08.2008 був складений акт № 698/23-217/30339320 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпунктів 7.7.2, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у: завищенні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень на суму 20 567,00 грн.; занижені суми бюджетного відшкодування: за квітень 2008 року на 10 054, грн., за травень 2008 року на 12 467,00 грн., за червень 2008 року на 4 918,00 грн. Крім того, перевіркою встановлено, що на дату складання акта підтверджено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по деклараціях: за березень 2008 року у сумі 3 964,00 грн., за травень 2008 року у сумі 3 528,00 грн., за червень 2008 року у сумі 4 080,00 грн.; на дату складання акта перевіркою не можливо підтвердити суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника по деклараціях: за березень 2008 року у сумі 15 469,00 грн., за травень 2008 року у сумі 45 472,00 грн., за червень 2008 року у сумі 115 920,00 грн.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування від'ємного значення сум податку на додану вартість до підтвердження зустрічними перевірками включення відповідних сум податку на додану вартість до податкових зобов'язань контрагентами позивача є безпідставними, з огляду на наступне.

Нормами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього Закону бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

У той же час, обставини щодо реальності здійснення господарських операцій з придбання у відображених в акті перевірки контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем первинні документи дозволили судам попередніх інстанцій дійти висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбання товару своїм контрагентам, які видавали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 7.7.2. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

Відповідно до підпункту 7.7.4. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористався своїм правом та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на рахунок у банку шляхом подання податковому органу податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, травень, червень 2008 року.

Підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну заявлених у ній даних.

Як встановлено судами, визначена перевірка була проведена відповідачем, що підтверджується актом від 28.08.2008 № 698/23-217/30339320.

Таким чином суди встановили, що з урахуванням наданих позивачем письмових доказів та документів, а також результатів перевірки, викладених в акті від 28.08.2008 № 698/23-217/30339320, об'єктивно та в повній мірі із посиланням на первинні та інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Аутрайт», підтверджено наявність суми податку на додану вартість, яка належить відшкодуванню на рахунок платника у банку за деклараціями за березень 2008 року, травень 2008 року, червень 2008 року.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які задовольнили законні та обґрунтовані вимоги позивача щодо стягнення з Державного бюджету України з рахунку «Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами» на користь ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Аутрайт» сум заборгованості з податку на додану вартість за березень 2008 року в розмірі 19 433,00 грн., за травень 2008 року в розмірі 49 000,00 грн., за червень 2008 року у розмірі 120 000,00 грн..

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.11.2009 у справі № 2а-21627/09/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Степашко О.І. (підпис)Шипуліна Т.М.