Рішення № 30924256, 15.04.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/2460/13 Головуючий 1-ї інстанції - Матвієвська Г.В.,

Справа № 2090/5677/12 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: житлові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 11» квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Гальянової І.Г., Костенко Т.М.,

при секретарі: Попій Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 січня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Орджонікідзевського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення із квартири, зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Орджонікідзевського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення із квартири, зняття з реєстрації.

В обґрунтування позову зазначила, що 27 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у борг ОСОБА_2 5450,00 доларів США, а остання зобов'язалась повернути позикодавцеві зазначену грошову суму в строк не пізніше 27 серпня 2011 року (далі - договір позики).

Крім того, 27 липня 2011 року, з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у іпотекодавця за договором позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір (далі - іпотечний договір), відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності (далі - квартира).

Відповідно до п. 8 іпотечного договору іпотекодавець набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні боржником сплати боргу більше ніж на 3 дні за договором позики, в забезпечення якого було укладено цей іпотечний договір.

Відповідно до п. 11 іпотечного договору у випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за договором у встановлений іпотечним договором строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки.

У зв'язку з тим, що відповідач у встановлений іпотечним договором строк не повернув ОСОБА_3 передану у борг грошову суму, останній 12 жовтня 2011 року через приватного нотаріуса передав ОСОБА_2 заяву, в якій запропонував позичальнику в добровільному порядку повернути продовж 30 діб позичену грошову суму. Також в заяві містилось попередження відносно того, що у разі, якщо ОСОБА_2 залишить зазначені вимоги без задоволення, ОСОБА_3 буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

Також, 21 жовтня 2011 року ОСОБА_3 через приватного нотаріуса повідомлено ОСОБА_2 про намір продати предмет іпотеки.

На вищезазначені заяви ОСОБА_3 не отримано від ОСОБА_2 ніякої відповіді та обов'язків щодо повернення грошових коштів за договором позики не виконано.

29 листопада 2011 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 (первісним кредитором) договір відступлення права вимоги за договором позики та за іпотечним договором.

ОСОБА_1 після переходу до неї прав кредитора та іпотекодержателя за вказаними договорами направила ОСОБА_2 через приватного нотаріуса заяву, в якій повідомила про укладення вищезазначених договорів відступлення права вимоги та запропонувала у добровільному порядку повернути продовж 30 діб позичену грошову суму з урахуванням пені в розмірі 8338,00 доларів США. Також в заяві ОСОБА_2 попереджалась про те, що у разі якщо вона залишить зазначені вимоги без задоволення, то ОСОБА_1 буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала, на підставі чого ОСОБА_1 задовольнила вимогу про виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики за рахунок предмету іпотеки, а саме, набуло право власності на вищезазначену квартиру.

Разом з тим, ОСОБА_1 зазначила, що не може реалізувати належне їй право власності на квартиру, оскільки ОСОБА_2 не бажає у добровільному порядку її звільнити та зняти реєстрацію місця проживання.

На підставі наведеного, позивачка просила суд усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою, що належить їй на праві приватної власності, та виселити з неї ОСОБА_2, зобов'язати сектор ГІРФО Орджонікідзевського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області зняти відповідача з реєстрації в цій квартирі.

Судом першої інстанції справа розглянута за відсутності сторін (а.с. 58).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 24 січня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Орджонікідзевського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення із квартири, зняття з реєстрації - задоволено. Усунено перешкоди в користуванні ОСОБА_1 належною їй на праві власності квартирою АДРЕСА_1. Виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 Зобов'язано Орджонікідзевський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 107,30 грн.

19 лютого 2013 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає рішення необґрунтованим. Зазначає, що не була повідомлена належним чином про час та місто розгляду справи, суд першої інстанції розгляну справу за її відсутності. Зважаючи на зазначене, вона була позбавлена можливості пред'явити зустрічний позов та захистити свої права, чим порушено вимоги ст. 31 ЦПК України.

На час подачі апеляційної скарги нею подано до суду першої інстанції позов про визнання недійсними договору позики, іпотеки та відступлення права вимоги, на підставі яких ухвалено оскаржуване заочне рішення.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримував.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції ухвалюючи рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1, керувався тим, що остання задовольнила свою вимогу про виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики за рахунок предмету іпотеки, шляхом набуття права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, але не зважаючи на це, не може користуватися та розпоряджатися майном на свій розсуд, оскільки в квартирі проживає та зареєстрована ОСОБА_2, чим створює позивачу перешкоди.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 підлягає виселенню з спірної квартири та зняттю з реєстрації.

Колегія суддів вважає, що погодитись у повному обсязі з висновками суду першої інстанції неможна зважаючи на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи, та не заперечується сторонами, що 27 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 5450,00 доларів США та зобов'язалась її повернути в строк не пізніше 27 серпня 2011 року (а.с. 6).

27 липня 2011 року, з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у кредитора за договором позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку іпотекодержатілю квартиру АДРЕСА_1 та належала їй на праві приватної власності. У випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за договором у встановлений іпотечним договором строк, таку вимогу іпотекодержатель вправі був задовольнити за рахунок предмета іпотеки (а.с. 7,8).

29 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір відступлення права вимоги за договором позики та за іпотечним договором (а.с. 11).

З свідоцтва від 10 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 вбачається, що 26 січня 2012 року ОСОБА_2 направлена заява, в якій зазначалось про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору відступлення права вимоги за договором позики та за іпотечним договором. Крім того, містилась вимога про усунення порушень умов договору позики з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання ОСОБА_2 обов'язків (а.с. 14).

Оскільки ОСОБА_2 в установлений строк сума боргу погашена не була, ОСОБА_1 набула права власності на спірну квартиру на підставі іпотечного договору № 2524 від 27 липня 2011 року та договору відступлення права за іпотечним договором № 4146 від 29 листопада 2011 року (а.с. 15).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, діючим законодавством, що регулює виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачено, що примусове виселення на підставі рішення суду здійснюється тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший строк, що погоджений сторонами.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не надсилала ОСОБА_2 письмового попередження про звільнення в добровільному порядку спірної квартири. Крім того, матеріали справи не містять зазначеного попередження. Надаючи пояснення в судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 також зазначив, що ОСОБА_1 попередження про звільнення в добровільному порядку спірної квартири ОСОБА_2 не надсилала.

Таким чином, при подачі позову про примусове виселення відповідача з квартири, позивачем не були виконані вимоги закону, що передбачають обов'язок попередження про добровільне звільнення житлового приміщення продовж 1 місяця з дня отримання письмової вимоги.

Судом першої інстанції під час ухвалення рішення зазначеним обставинам належної оцінки не надано.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

При ухваленні нового рішення, колегія суддів виходить з того, що позивачем в порушення ч.4 ст.9, ч.3 ст. 109 Житлового Кодексу України, ч. 1,2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» не було пред'явлено до ОСОБА_2 письмову вимогу про звільнення у добровільному порядку квартири АДРЕСА_1, зважаючи на що, у неї відсутні правові підстави для пред'явлення позову про примусове виселення ОСОБА_2

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Що стосується викладених в апеляційній скарзі доводів ОСОБА_2 про недійсність угод, на підставі яких було стягнуто звернення на предмет іпотеки, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення правильно виходив з фактичних обставин справи, оскільки зазначені угоди у встановленому законом порядку недійсними, на час ухвалення судового рішення, не визнані.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного, ч.4 ст. 9, ч.3 ст. 109 ЖК України, ст. 39, 40 ЗУ «Про іпотеку», п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 303, 304, 313, 316, 317, 319 ЦПК України,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 24 січня 2013 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Орджонікідзевського РВ у м.Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення із квартири, зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: